Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…”

Мені не жаль, що нам судилось Нести до скону хрест розлуки, Моє чуття не раз сталилось На пробнім камені розпуки. Мені не жаль… З мертвих спокоєм йму верстати Тернистий шлях страждань і суму, З брильянтів сліз буду кувати Твої трофеї: скорбну думу. З мертвих спокоєм… Лиш інколи в часі знемоги З дна серця вирветься зітхання, І я упаду край дороги І проклену своє страждання.

Лиш інколи – Як побачиш сліпця, що край шляху пристав І тривожно шукає дороги, Приступи, розпитай і на путь його справ, Роз’ясни йому хвилі тривоги. Глянь, це я. Морщина

поорала чоло, Буйний волос інеєм покрився; Провалилось життя, мов з водою пішло, Завчасу я журою упився. Із потопу життя я знімав рамена І благав на колінах підмоги, Але ти перейшла, гей царівна грізна, І лишила мене край дороги. Рік за роком минав, я розпучно ридав, А з сльозами я виплакав очі.

І тепер я охляв, серед шляху пристав, Серед тучі і громів і ночі. Ти могла мене знять понад земні світи І вчинить самим Ікаром-богом, А тепер я сліпцем волочусь без мети, А мій лан спочиває відлогом. Приступи, подивись і на путь мене справ, Роз’ясни мені хвилі тривоги!

Я втомився, охляв, серед шляху пристав І тривожно шукаю

дороги. А все ж таки мені здається, Що я діждуся свого свята, Що ти прийдеш колись до мене І заговориш як до брата. Прийдеш, як мрія, що зродилась З безсонниці, зітхань і туги І щирим словом зачаруєш Мої застарілі недуги.

Мені здається… Чи сповниться Моя надія – сам не знаю. Я квітами прибрав хатину І терпеливо дожидаю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…”