Карманський Петро Сильвестрович З тюрми

Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч.

Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде на груди Якийсь незмірний дикий жаль.

По коридорі ходить важко З багнетом жовнір, в’язні сплять, А мій сусід зітхає тяжко, Аж сірі стіни гомонять. Поник головою на зимнії грати І згадував втрачену волю, І линув думками до рідної хати

Та й гнувся від смутку і болю. “Тут (пишуть сусіди) стара твоя мати З жалю і розпуки вмирає, Приїдь – буде пізно… Що в тебе чувати? Спішися, бо, може…’ хто знає…” Склонився на грати і товк головою, Ятрив незагоєні рани.

А сторож тюремний стояв за стіною І ладив на нього кайдани. Північ. Молодь сидить на тюремних прічах У поважнім празничнім настрою: Лиця в’ялі, бліді, в притомлених очах Розстелилася пропасть спокою. Завтра голод в тюрмі! Хоч прийдеться сконать, Не приймати поживи й на ліки.

Велич лютих терпінь мусить ката зламать! А як ні – не терпіти ж навіки… Ви хотіли б спинить наш нестримний поход Злобним криком, брехнею й тюрмою, Вам байдуже, що ми можем рушить народ І позвати мільйони до бою.

Розношуйтесь жалем наших бідних батьків, Шо по селах банують за нами, Бережіться лишень, щоб народ не схотів Почислиться з своїми катами!.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Карманський Петро Сильвестрович З тюрми