Каталектика

Related posts:

1. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- &;#8746; &;#8746; – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
2. Асклепіадів вірш Асклепіадів вірш – античний вірш, створений елліністичним поетом Олександрійської доби Асклепіадом Самоським (III ст. до н. е.), використовуваний пізніше римським поетом Горацієм (65-8 pp. до н. е.), зокрема у перекладеній М. Зеровим оді “Римській державі”: Вже нема на тобі паруса цілого, Ні богів над кермом, сильних заступників, Марно чванишся, ніби Ти із кедра понтійського (….). […]...
3. Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не. читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній […]...
4. Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш, або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою &;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
5. Дохмій Дохмій (грецьк. dochmios – кривий) – стопа в античному віршуванні, що складається з восьми мор, поєднуючи в собі ямб та амфімакр ( &;#8746; – – &;#8746;-). Можливість заміни довгого складу двома короткими (і навпаки) витворювала до 32 варіантів Д., котрий здебільшого використовувався в ліричних та патетичних фрагментах античних трагедій. В українській поезії ця стопа майже […]...
6. Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
7. Як клаузула співвідноситься з римою? Рима – це співзвучність у закінченні віршових рядків. Клаузула – це закінчення віршового рядка, і римоване, і неримоване, включаючи останній склад. Як і клаузули, рими бувають чоловічі, жіночі, дактилічні й гіпердактилічні. Білі вірші не мають рим, але клаузули в них упорядковані: або весь вірш побудований на однотипних клаузулах, або вони чергуються в певному порядку. Наприклад: […]...
8. Алкеєва строфа Алкеєва строфа – одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп; серед них розрізняється “алкеїв одинадцятискладник”, що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі, “алкеїв дев’ятискладник” ямбічного вигляду та “алкеїв десятискладник”, в якому наявні два дактилі та два хореї (-&;#8746;&;#8746;-&;#8746;&;#8746;-&;#8746; – -). А. с. запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII-VI […]...
9. Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -&;#8746; &;#8746;/- &;#8746;. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
10. Гекзаметр або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- &;#8746; &;#8746; ), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після […]...
11. Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
12. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
13. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
14. Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -&;#8746;). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
15. Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І^-^І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
16. Двоскладові розміри Двоскладові розміри – віршові розміри у силабо-тонічній системі, в яких ненаголошені склади чергуються з наголошеними у парному (ямб) та непарному (хорей) аспекті, витворюючи двоскладові групи (стопи). Оскільки в українській мові ненаголошені склади переважають над наголошеними, особливість ритму Д. р. полягає в заміні наголошених ненаголошеними. В античному віршуванні Д. р. витворюють сполучення довгого складу з коротким […]...
17. Цезура Цезура (лат. caesura, від caedo – рубаю) – ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, – “Олександрійські вірші” М. Зерова: Братерство давніх днів,//розкішне любе гроно! Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона. Таку Ц. називають ще й […]...
18. Віршовий розмір або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
19. Медіана Медіана (лат. medianus – середній) – велика цезура з постійним місцем у багатоскладових строфах (гекзаметр, олександрійсь-кий вірш, силабічний тринадцятискладник), яка в межах віршового рядка витворює варіативний ряд на два рівних піввірші: Сніг передчасно розтав,// і поля зачорніли з під снігу (М. Рильський); Високий, рівний степ.// Зелений ряд могил (М. Зеров). Доборолась Україна // До самого […]...
20. Фольклорне віршування Фольклорне віршування – сукупність норм і принципів організації фольклорного віршового твору. Від часів синкретичних ритуальних дійств та ігор до нас дійшли тексти, що надаються до аналізу у вимірах усіх основних версифікаційних систем, навіть міжсистемних – як усередині поезії, так і між нею та прозою. Причому іноді це може бути один і той же текст: А […]...
21. Сходинки (Східці), або драбинка Сходинки (Східці), або драбинка – графічне членування віршового рядка на окремі ритмічно-інтонаційні та експресивно-смислові фрагменти задля увиразнення поетичного мовлення. Вживаються у віршуванні, де окремим словам чи групам слів надається більше інтонаційної самостійності (фразовість) при функціональному зростанні паузності, що розглядається як допоміжний пунктуаційний засіб, доповнюючи логічне членування віршового рядка емоційним. С. вважаються “винаходом” В. Маяковського. Насправді […]...
22. Сходинки (Східці), або Драбинка Сходинки (Східці), або Драбинка – графічне членування віршового рядка на окремі ритмічно-інтонаційні та експресивно-смислові фрагменти задля увиразнення поетичного мовлення. Вживаються у віршуванні, де окремим словам чи групам слів надається більше інтонаційної самостійності (фразовість) при функціональному зростанні паузності, що розглядається як допоміжний пунктуаційний засіб, доповнюючи логічне членування віршового рядка емоційним. С. вважаються “винаходом” В. Маяковського. Насправді […]...
23. Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
24. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
25. Енклітика Енклітика (грецьк. enklitike – схилена назад) – випадок у Версифікаційній практиці, коли два слова, що стоять поряд., сприймаються як одна акцентуаційна одиниця: Не лишилось білого ніде В цім предивнім світі (царстві тіні). Добрий день! Зелений сніг іде. Добрий день! Червоний сніг і синій! (Ірина Жиленко). Тут ненаголошені слова притягуються до попередніх наголошених (добрий день, сніг […]...
26. Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
27. Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
28. Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
29. Усічена рима Усічена рима – римування, при якому словам у кінці віршового рядка наче бракує певного звука: Я страх відкинув геть, байдужий став до болів. У грудях миготять зірниці потайні. Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі, Я цілим світом став… І світ живе в мені (М. Руденко). У слові “волі”, що римується зі словом “болів”, […]...
30. Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
31. Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
32. Танка, або “Коротка пісня” Танка, або “Коротка пісня” – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Одиницею віршового метра у Т. вважається склад, велике значення відводиться музичній тональності. Т. виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у ІХ-Х ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (нагаута, седока тощо), розкрила свої можливості […]...
33. Танка, або Коротка пісня Танка, або “Коротка пісня” – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Одиницею віршового метра у Т. вважається склад, велике значення відводиться музичній тональності. Т. виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у ІХ-Х ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (нагаута, седока тощо), розкрила свої можливості […]...
34. Віршування або Версифікація Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш та facio – роблю) – 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система В. – це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на […]...
35. Тактовик Тактовик – міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus – дотик рукою, в музиці – дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) – […]...
36. Ямб, хорей та інші… Звідки ці назви? Найпоширеніші розміри в силабо-тонічній системі віршування – ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест. Ці назви походять з грецької мови. Так, слово “ямб” споріднене з власними іменами Ямб і Ямбі. Щодо цього існує дві версії. За першою з них, цей віршовий розмір названий так на честь сина німфи гір та лісів Ехо і бога гаїв та скель […]...
37. ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...
38. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: ): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
39. Громада “Громада” – перший український емігрантський безцензурний часопис, що 1881 виходив у Женеві за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського (на кошт останнього). У №1 вміщено кілька оглядових матеріалів, підготовлених М. Драгомановим і М. Павликом – “Мужицький бунт і письменні бунтарі в 1880 p.”, “Публічні збори русинів у Львові”, “Робітницький рух за границею: нові соціалістичні […]...
40. Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...