Класицизм як художній напрям у літературі XVІІ ст
В освічених колах суспільства спочатку Франції, а згодом і інших країн Європи на початку XVІІ століття сформувався погляд, що, не зрікаю-чись католицької побожності, людина має плекати свою внутрішню свободу. Так народжувався класицизм – мистецтво героїчної громадянськості. Прекрасне в ньому – чітке, розумне, логічне, без суперечностей, притаманних реал ьному життю.
Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності.
Класицизм
Через портрети художники доносять до нас неповторну своєрідність і багатство духовного світу людей цієї насиченої подіями епохи. Ясність композиції, об’єктивність і уважність у передачі натури, документальна точність в описі одягу – характерні риси класицистичного портрета.
Музичним творам цієї доби притаманна впорядкованість, гармонія, суворі пропорції, внутрішня єдність цілого і частин, вдосконалюється
Зміцнення монархії за часів Людовіка XІІІ і його всесильного канцлера кардинала Рішельє, підпорядкування абсолютистській владі Французької академії як ідеологічного центру, в якому здійснювалася значна робота з формування єдиної національної мови, позбавленої архаїзмів і діалектизмів, потребували нової теорії мистецтв. Для класицизму характерна формула буття: “Роби не те, що хочеш, а те, що треба королю й державі. Обов’язок вище почуттів та інтересів особистості.
Держава вище особистості, особистість підпорядкована державі”.
Король-“сонце” Людовік XІV любив у всьому величність і славу престиж і розкіш двору, вишуканий і суворий етикет. За правління короля, який дбав про мистецтва, почали діяти королівські Академія малярства і скульптури, Академія архітектури, Академія музики і танцю, Академія письма і літератури. З одного боку, ці установи виховували багатьох молодих митців, а з іншого нав’язували мистецтву свої критерії і норми. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підгрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед “Поетика” Арістотеля.
Класицизм мав багато спільного з раціоналізмом у філософії, який почав утверджуватись у Франції. Рене Декарту головному представнику класицизму в цій країні – належить ідея очищення філософської думки від гуманістичних нашарувань доби Відродження, орієнтація її на чисту об’єктивну природу, позбавлену специфічного людського моменту Головна риса його філософії – дуалізм, тобто розрив реальної дійсності на дві замкнені зони – духовну і матеріальну які аж ніяк не можуть співіснувати одна з одною. Такі ідеї були співзвучні суспільним настроям у Франції, де королівська влада прагнула не лише державу, а й мистецтво, зокрема літературу, привести до певної системи.
Мистецтво класицизму – мистецтво чітких норм і правил. Застосувавши філософський метод Де-карта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. По суті, Буало вимагав надати перевагу змісту в творчому процесі. Художня правда має бути також підпорядкованою розуму й цілком відповідати смакам людей із аристократичних кіл. Розум є вершиною не тільки істини, а й краси.
Розумне начало домінує над почуттями й художньою уявою.
Класицизм, як і бароко, відіграв важливу роль в історії світової літературознавчої думки. Відголоси цих творчих напрямів час від часу досі з’являються в естетиці митців XXІ століття.