Кобилянська Oльга Юліанівна Через кладку
I
Я всіх знав отих, про котрих буду писати, старших і молодших, жінок і мужчин; ба одна часть їх мешкала навіть в домі моїх родичів, в горах, у невеликім місті. К., саме в роках, як вступив я в державну службу практикуючи і жив враз з родичами. З того часу, а мав я тоді 25 років, – походили якраз ті знайомства, про котрі хочу писати.
Не тому, щоб з моїх записок вийшов якийсь закінчений роман або новомодна повість, а так, – щоб вдоволити самого себе.
Я чую хвилинами свою душевну самоту, мов щось живе. Чую, як вона лізе на мене, вимагає, випрохує
Я не жонатий. Живу один лиш з матір’ю своєю. Становисько в мене гарне, є і маєток; але проте я не женився. Замолоду не було як, а тепер. ет!. що значить “тепер”? Однак це поки що не належить до моїх записок.
Я про інших хочу писати, цілком спокійно. цілком так, як буде мені приказувати настрій. І я цікавий, що з того вийде, до чого може допровадити чоловіка самота. Буду прясти
Вриваючи тут і там, може часом і з паузами цілих років, але що постановив. доведу до кінця. А який кінець моєї життєвої повісті буде, я ще сам не знаю, бо не я, а життя зложить його.
У мене урядження старосвітське, бо ще від родичів, але воно відповідне до мене і стоїть в гармонії й рівновазі з моєю особою, з котрої дише, може, дещо також вже старосвітством. Але мені “старосвітство” подобається. Воно має в собі щось успокоююче, щось поетичне, добре.
Нагадує лагідне обличчя матерів, журливість і старанність батьків, якоюсь поезією перетканий світ і щось – безжурне. Так відчуваю бодай я старосвітськість.
У мене й музика в хаті старосвітська. А знаєте яка? Не голосна, як, може, ви собі те уявляєте, а спокійна, така, що мов шовком розпливається по душі – і губиться мріями.
Я сказав – я не жонатий. Становисько в мене гарне, але проте я не женився. Жінки не мають розуміння супокою, розуміють інакше супокій, як ми, мужчини, – особливо ті, модерністичним духом перейняті.
Навіть згадка про них вже баламутить мене в гадках. Вже стає, напр., перед душею. вона, хоч ніби без претензій. Але ось. вже бачу її молоді очі (вони вже з уроди такі в неї) і її білі руки, бачу, як гарно укладається її сукня коло її постаті. як вона її збирає. а часом, як в суперечці зі мною – уступає мені.
Не словом – лиш мовчанням і поглядом, і те мене денервує. зворушує, її консеквенція нечувана, до того вона “гербова”.
Чи я старий? (Тридцять п’ять). Чорт знає. Про мене кажуть товариші, що я ще цікавий мужчина. що не одна сімнадцятилітня.
Ні. Не буду більш нині писати. Накрутив собі свій великий старосвітський стінний годинник, що мені ще по дідові владиці остався, і слухаю його ніжну музику, що настроює мрійно й відволікає від усього голосного, болючого, негармонійного, а думками лину туди, де було гарно, де не шарпало душу обов’язками всякого роду, а було повно молодечої поезії і віри там.
Дарма! – те, що звемо “будучністю”, вилізає, виростає проти моєї волі з моєї минувшості. укладається приманчивими формами в будуче і глузує з мене. ет!
Моє становисько вимагає стільки праці й енергії, спожирає стільки з мого єства, моїх ліпших нервів і почувань, з мойого мозку, тупить тонкість, – що те, про що хочеться мені писати, має бути для мене ліком, має бути, як захована дорогоцінність, що має мене успокоювати і гарне минуле, себто мою молодість, пригадувати. Хотів би я, щоб воно вийшло просте, рівне, правдиве, викінчене, як різьбярська праця, а не як композиція неспокійних нервів. Попробую.
Так.
Мене змучило й невдоволило ще (з винятком поодиноких хвилин) моє дотеперішнє життя. Обдерло з усіх надій, з усіх мрій, скарбів моїх. Те, що лишилося ще в мені, жадне лише спокою, гармонії і поезії.
Чи повірив би хто мені, що я, не такий вже молодий мужчина, тверезий в своїм заводі[2], бажаю ще поезії від життя?
Любові? – питає якийсь внутрішній голос в мені, мов зі споду душі, але я заперечую тому. І вона (одна й друга) обманчива. Запхалася десь за виховавчиню й ніби втонула. Але вони не тонуть, бо дно назад їх викидає; але я вертаю назад до любові. То – дитяча хороба, котра і в старшім віці людей навідує та доводить до того, що чоловік набирається сам перед собою сорому. Вона гарна в розцвіті, гарна до фази поцілуя. а там – переміняється, як весна в літо, літо в осінь, осінь в зиму, – і кінець.
Така. Але мені що? Мені добре з моїм дозрілим супокоєм, з моїм осіннім почуванням, – і більше не кажу й не хочу нічого.
Слухаю в своїй хаті, де царює моя мати, старосвітську музику, а далі – ніщо мене не обходить.
Знаєте ви білі рожі? Ті звичайні, не окулізовані, котрих листки ані не улискуються, ані не колють, а так собі – звичайні, матові з виду. Ті білі звичайні рожі (уважайте) виростають великими корчами, і цвіт їх досить повний. Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби – кажу “ніби” – вони мов мріють рожевістю. Але то не значно. І не в тім річ, бо помимо того все ж таки білі рожі.
Білі – від початку аж до кінця свого. А головна їх чудова прикмета (я б сказав – вони гербові), – це їх запах. Запах, що викликує в душі мрії, шматок того, що зветься звичайним словом – рай, спомини з молодих щасливих літ і всяких образів з колишнім гарним, зібраним в одну хвилину.
Я лиш кажу.
Головна їх чудова прикмета – це їх запах. Якби можна описати запах, я б його описав. Тепер червень, саме дві такі рожі стоять біля мене, – і пахнуть, чарують.
Та дарма.
Запах тих рож – це те саме, що хвилеве почуття щастя. Зловиш його? Здержиш? Ніколи! Він один не дається спіймати, як те щастя, що існує лиш хвилинами – в нервах і настрою.
Та проте, щоб мене добре зрозуміти, зірвіть ті лиш в черені цвітучі білі звичайні (запахом – гербові!) рожі й поставте їх окремо від блискучих, пишних, окулізованих в панських садах цвітучих рож, а відтак впивайтесь запахом всіх. а накінець лишіть собі білу звичайну. я все кажу – гербову рожу.
Вона виростає в звичайних садах корчами, в людей, що не мають можливості ні спроваджувати окулізованих рож, ні займатися взагалі багато плеканням цвітів, а пильнують більше здорову ярину.
Мої “білі рожі” – сами виховуються. На зиму загартовані самі собою, вижидають у мрійному півсні між стужею й сонцем наближення весни. А коли наступить червень, вони цвітуть. Гей, як цвітуть, процвітають вони! аж зчудуєшся тою несподіваною силою. Садять так багато з-поміж зеленого свойого листя білого цвіту, неначеб не мали вже більше дожити другої весни, – дають з себе все, що мають.
Одна молода залюблена дівчина, вічно розмріяна, неначе кам’яніла з якоїсь розкоші коло тих рож, що цвіли в червні. Дивилася поважними очима на них, упоювалася їх запахом і, усміхаючись, несвідомо говорила сама собі:
– Я щаслива!.
Чуєте? Щаслива!
О, як люблю я ті ніжні, чутливі молоді істоти?. Як люблю я ті звичайні, білі, загартовані, в червні цвітучі, білі, не окулізовані рожі!.
Так.
А все ж таки я ще не такий старий, щоб не пригадати всього, що цікавило й правило мною в моїй молодості, почавши від фахових студій аж до “національної роботи”. Тоді. Тоді, як був я ще в академії, як належав до різних товариств, ходив гордий, мов князь, з лентою на грудях, співав, захоплювавсь,. агітував. покликував до бою й ненависті, ораторствував, де б не лучилось, вогненними барвами й малював, вкладаючи все свое я в “будучність”, вірив і присягався в ідеї – і був молодий.
Безконечно молодий.
Як сказав я – я родом з гір, з невеликого міста.
Дім моїх родичів звертав на себе увагу. Не тим, щоб був особливо гарний, а тим, що відсувався від дороги, мав перед фронтом чудовий зільник і невеликий, взірцево заложений сад, котрий припирав до дороги, що була заразом і головною дорогою цього міста. Хто до нас звертався, мусив вперед конче цей садок перейти, щоб дістатись до хати.
Стіни хати завсіди біленько побілені і, до сонця улискуючися, взірцево чисті вікна ясніли приманчиво з-поміж дерев до переходячих дорогою й придбали хаті характер якоїсь ідилії. Сусідній дім, що був також власністю моїх родичів, задля чого головно уходив мій батько в декого за багача, притикав до нашого обійстя великим гарним садом і діливсь від нас лиш невисокими білими штахетами. Не був він захований від дороги в своїм саді, як наше мешкання, а навпаки – присунувся ближче до неї.
Та зате мав він з східної сторони і до нашої хати звернену велику гарну скляну веранду, на котру завидували батькові не одні властителі домів невеликого міста, називаючи її “попівською мошонкою”, – що, мовляв, вона притягала найзаможніших, а взглядно найзначніших мешканців, котрі добре або щонайменше дуже точно платили.
Related posts:
- Кобилянська Oльга Юліанівна Слово зворушеного серця Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на літературному полі. 55-річний ювілей. В голові – сила думок. В серці – невимовні почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато перетерпіла за п’ятдесят п’ять літ на невторованому шляху письменника. Цензура. Заборони. Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Царівна Своїй матері Марії з Вернерів Кобилянській Посвячує авторка I Я родилася 29-го падолиста. Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Осінню Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначеб самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду – он там на білім мурі – і від часу до часу здіймає його в ритмічних […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Сниться (Пристань з мущинами, від яких несуться голоси нерівними хвилями, то вище, то нижче.) Ми ще не в дорозі до повороту; ще не скінчили. Ми ще Йдемо. Вгору, а там і вдолину. Не чуєте? Одні вдираються муравлями на скали, сторожать, сіють армат-ними ядрами; а долинами копошаться враз з кіньми, з розірваною землею другі. Інші знов клубляться […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Людина Присвячено Високоповажній Наталі Кобринській Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor.[1] Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Земля Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському Посвячує авторка I “Еs Ііеgt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste”[1]. Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, […]...
- Образи у повісті “Через кладку” (О. Кобилянська) У повісті “Через кладку” О. Кобилянська вступила в суперечність зі своїми попередніми поглядами на буржуазне суспільство. Це виявилося не тільки в змалюванні образу Мані (показу під кінець повісті її куцої мрії – стати дружиною заможного урядовця і вести спокійне життя на старосвітський лад), але й при змалюванні образу Богдана та інших. Справді, носієм яких позитивних […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна В неділю рано зілля копала Oльга Кобилянська. Твори у п’яти томах. Том третій. Київ: Державне видавництво художньоі літератури, 1963. ст. 135 – 314. I Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дiвки чapiвницi. Солому палять і зілля варять, Тебе, Гpицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, Та чapiвниця справедливая! І чарівниця, і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісно кохaє! В […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942) Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гу – мора, Сучава, Кімполунг. […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на окраїні Австро-Угорської імперії (тепер Румунія). Родичі О. Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько її був дрібним урядовцем. П’ятеро синів Кобилянських вчилися в гімназії, дівчат же готували до сімейного життя. Тому Ольга закінчила всього чотири класи народної школи, однак багато займалася самоосвітою, розвивалася під […]...
- Повість “Людина” – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Повість “Людина” Жіноча тема в українській літературі бере свій початок ще від Шевченка, продовжується у творчості письменників пошевченківської доби. Але проблема жіночої емансипації вперше постає у творах О. Ю. Кобилянської у творах “Людина”, “Царівна”, “Через кладку”, “За ситуаціями” та інших. Це пов’язано з тим, що середина 80-х pp. позначена активізацією […]...
- ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) 27 листопада 1863 у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилянської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти посаду підрядного урядника, а згодом – мандатора. Свою кар’єру Юліан […]...
- Інші твори – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Інші твори У подальші плани письменниці входив розгляд питання становища жінки в суспільстві з позицій соціальних. Остаточним відходом від традиційного фемінізму став етапний твір Ольги Кобилянської “Царівна”. Над цією повістю письменниця працювала кілька років. Головна героїня твору Наталка Веркович – дівчина-сирота, людина непривілейованого стану – перемагає в боротьбі за право […]...
- Життєвий і творчий шлях – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Життєвий і творчий шлях 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилян-ської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти […]...
- Ахматова дивилася на світ спочатку через призму серця, потім через призму живої історії Поезія Анни Ахматової сприймається як своєрідний ліричний щоденник, однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя і про земні, звичайних прикрощі: про розлуку, зраду, самотність, розпачі – про все, що близько багатьом, що здатний відчути і зрозуміти кожен: Я не любові твоєї прошу – Вона тепер в надійному […]...
- Україна через 20 років (I в.) Уявімо, що сьогодні 31 грудня… Незабаром прийде Новий рік, і я допомагаю батькам готуватися до нього. Кухня, ялинка, прибирання кімнат – у цих клопотах непомітно минає день, і я вирішую трошки відпочити. Прокинувшись, нічого не можу збагнути: за вікном досить світлий присмерк, хоч уже має бути вечір, у хаті немає нікого, крім великого пухнастого кота, […]...
- Кобилянська та музика Реферат на тему: Кобилянська та музика Вона побачила світ у багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура-Гумора Ітепер Гура-Гуморулуй, Румунської Соціалістичної Республіки), в глибині Карпатських гір Північної Буковини. Дитинство і юність її пройшли далеко від українських культурних центрів, переважно в румунсько-німецькому середовищі, що не могло не накласти відбиток на освіту майбутньої письменниці, характер її […]...
- Через пісню – у світ духовності (місце і роль ліричних українських народних пісень) Українська пісня – одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишитися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Одного разу знайома літня жінка сказала мені: “Моє серце від болю й випробувань скам’яніло, ніщо його вже не зворушує. А почую українську пісню – плачу. Вона – […]...
- Фантазія “Смутно колишуться сосни (О. Кобилянська) Фантазія “Смутно колишуться сосни” написана у формі казки. Тут виступає лісовий цар, який у приступі гніву гострим каменем порвав струни чудотворної арфи, що лежала на дні “морського ока”, і більше ніколи ніхто не міг почути її чарівної музики. І образи, і колорит в новелі – казково-фантастичні, хоч тут і немає тієї простоти та прозорості, як […]...
- Наше місто через 20 років 9 клас Взагалі, мені важко уявити таку кількість років, бо ще не прожила стільки, але дивлячись, як Донецьк змінювався за останні років 10, я можу припустити: якщо я на якійсь машині часу перенесусь у майбутнє, я своє рідне місто можу не впізнати. Зараз у Донецьку якийсь будівничий бум: все навколо будується, перебудовується, ремонтується. Навіть не […]...
- “Через відстань віків розмовляю я з Гамлетом знову” Гамлет є вічним образом світової літератури, його життя та його переживання добре зрозумілі читачам й сьогодні. І сьогодні через відстань віків з ним досить легко розмовляти. Спробую зробити це і я. Я вважаю, що я б могла тебе добре зрозуміти і зрозуміти, як тобі жилося, бо я бачила, які гармонійні відносини були у твоїй родині, […]...
- Підтримайте або спростуйте думку: “Тільки через жалість, страждання людина зостається людиною” (О. Довженко) Ще раз і ще раз перечитую фразу великого сина нашого народу Олександра Довженка й розумію, що в ній доконечно просто й лаконічно сформульовано “великий секрет” того, як людство може врятуватися від “вірусу знелюдніння”, про який ми мали б набагато частіше говорити нині, аніж про віруси імунодефіциту чи “свинячого грипу”. У чому ж полягає цей секрет […]...
- Вхід Буковини в українське літературне життя через творчість Федьковича “Буковинський соловій” – так називають Юрія Федьковича, видатного поета, прозаїка, талановитого послідовника й однодумця великого Кобзаря. Значний вплив на формування літературно-естетичних поглядів митця мала українська народна поезія, а також щире захоплення творами Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Тараса Шевченка. Перебування на військовій службі зблизило Федьковича з Простими жовнірами, краянами, що також сприяло зміцненню його світоглядних позицій. […]...
- Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі. Розкрити на матеріалі вивченого твору. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів “по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі”. […]...
- Ольга Кобилянська (1863-1942) Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 вересня 1863 р. у м. Гура-Гумора на Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині службовця. У 1873- 1877 рр. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, дальшу освіту вона здобувала самостійно. З 1889 по 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка […]...
- Україна через 20 років 11 клас Україна через 20 років Якою була наша ненька Україна багато століть тому, багато років тому, кілька місяців тому? Чи пишалася вони своїми дітьми, чи хотілося їй, щоб вони піклувалися про неї? Мабуть, так. Адже стільки страждань випало на її долю, що їх вистачило б на кілька країн. Є такий вислів: ріки страждань. Здається, […]...
- Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети” Павла Тичини Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети” Павла Тичини. Збірка “Сонячні кларнети” (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у світовій поезії. Світ “Сонячних кларнетів” сповнений і дзвінких, і пастельних барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за […]...
- Через полог невідомості (огляд творчості М. Вороного) Історія української літератури має два етапи, які ще на сьогодні не вивчені. Перший період – 1900-1917 р. Він частково освітлений у деяких виданнях Б. Лепкого, Л. Яновской, В. Винниченко, М. Яцкова, М. Филянского й інших. Трохи більше вивчений другий період – 1917-1940 р. з небувалими в історії катаклізмами, жахливими трагедіями, насильними смертями сотень майстрів пера: […]...
- Твір на тему: Кохання Через тисячу літ Кохання. Закохані. Промовляю ці слова – і переді мною проходять тисячі щасливих людей, які відчули повноту і всю силу найсо-лодшого і терпкого до щему почуття. “Тільки закохані мають право називатися людьми”, – стверджував класик. Звичайно, що так. Тільки той, що кохає сам і відчуває це з боку іншого, підноситься до високих поривань. Він любить життя, […]...
- Твір на тему: Україна через 20 років Якою була наша ненька Україна багато століть тому, багато років тому кілька місяців тому? Чи пишалася вони своїми дітьми, чи хотілося їй, щоб вони піклувалися про неї? Мабуть, так. Адже стільки страждань випало на її долю, що їх вистачило б на кілька країн. Є такий вислів: ріки страждань. Здається, це якраз про нашу Україну. Вона […]...
- Україна через 20 років Україно! Ти для мене – диво! Василь Симоненко “У – кра – ї – на! У – кра – ї – на! У – кра – ї – на!” – ревуть трибуни на Олімпійському стадіоні в Києві. Стадіон рясніє прапорами різних країн, небо цвіте фантастичними святковими феєрверками. Тільки-но відбулася церемонія відкриття Олімпійських ігор у Києві… […]...
- “Комедію нам дайте, ще бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над поромами… ” Актуальність-творів І. Карпенка-Карого I. Загальнолюдські цінності героїв І. Карпенка-Карого; (Письменник умів “заглибитися в душу народу”, правдиво розкрити трагедію простих людей. Він довів, що гідність людини не в приналежності до привілейованої касти, а в трудовій діяльності, в простоті та щирості, коханні та взаємоповазі.) II. Риси героїв “нашого часу”. (Безумовно, це прагнення мати якомога більше грошей. А що сучасні бізнесмени? […]...
- Сталінський час через призму поезії На душі чому – те смутно… Півморок… За вікном шелестять дерева, а в кімнаті чутний хрипкий, що надриває душу голос Володимира Висоцького: “А на лівих грудях – профіль Сталіна…” Пам’ять негайно ж малює хитру рябу особу, густі вуси, що ховають усмішку. Невже ця сама людина, якій поклонялися десятки років? Втім, чому поклонялися? Хіба й зараз […]...
- Розкриття вдачі Василька через його вчинки, почуття (за оповіданням “Ялинка”) – IІ варіант – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ II варіант Зима… Новорічні свята… Кожен із нас чекає на щось чудове, надзвичайне. Так і герой оповідання “Ялинка” разом зі своїми батьками чекав на Святий вечір. До Василькової родини разом із святом приходить і сум: “Чого батько журяться? – думав він. – Чи того, що нездужають, чи того, що […]...
- Кобилянська Ольга Людина (скорочено) ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) ЛЮДИНА І Пан Епамінондас Ляуфер (У деяких виданнях – Ляуфлер. – Ред.) жив у добрі часи. Цісарсько-королівський радник, він мав велику повагу, вплив і немалі доходи. Була у нього і слабка сторона – пристрасть до спиртних напоїв. Але цього поки що ніхто не помічав. У Ляуфера було чотири доньки і один син, […]...
- Життя Стуса – це дорога через тернии до зірок Народивши його на Різдво Христово року Божого 1938, у лиху годину знищення нас як народу, мати не побоялася записати його цим великим днем і заклала в імені його, Василі, що по-гречески означає “володар”, прагнення до необхідній нам державності. В останні роки свого земного життя він запитував у камері в глибоко віруючого діда Семена-Покутника: “А що […]...
- Твір на тему: Україна через 20 років (2 варіант) Україно! Ти для мене – диво! Василь Симоненко “У – кра – ї – на! У – кра – ї – на! У – кра – ї – на!” – ревуть трибуни на Олімпійському стадіоні в Києві. Стадіон рясніє прапорами різних країн, небо цвіте фантастичними святковими феєрверками. Тільки-но відбулася церемонія відкриття Олімпійських ігор у Києві… […]...
- Містика у творі “Земля” (О. Кобилянська) Але в “Землі” зустрічаємося і з описом чисто містичних явищ. Якщо Домніка вірила пророцтвам ворожки, то тут письменниця відбила життєву правду, бо в темному народному середовищі забобони трималися міцно. Це бачила О. Кобилянська і в одному з листів казала, що “поважну і глибоку роль грає містицизм, сни, ворожки і т. д. в нашого мужика” ‘. […]...
- Майстерність відтворення настроїв людини через образи природи (за збіркою “Сонячні кларнети”) – ІІ варіант ПАВЛО ТИЧИНА 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПАВЛО ТИЧИНА Майстерність відтворення настроїв людини через образи природи (за збіркою “Сонячні кларнети”) ІІ варіант Назвавши свою збірку “Сонячні кларнети”, П. Тичина підкреслює мелодійність, музичність своїх віршів, відзначає близькість лірики до музики. У віршах цієї збірки поет відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, власними роздумами. У вірші […]...
- Розкриття характеру Печоріна через композицію роману (“Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова) Розкриття характеру Печоріна через композицію роману (“Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова) “Герой нашого часу” – одна з перших спроб створення в російській літературі психологічного реалістичного роману. Основна задача, що стояла перед М. Ю. Лєрмонтовим при створенні цього роману – намалювати образ свого сучасника, “яким він його розуміє і… часто зустрічав”. Людина ця мисляча, талановита, […]...