Кобилянська Oльга Юліанівна Через море
Кобилянська О. Ю. Твори в 2 т.- К.: Дніпро, 1988. Т. 2.- С. 473-477.
День із самого поранку ясний.
Такий ясний і сонячний, що небо, звичайно в погожі дні синє-синє, відбилося в морі чистою блакиттю. І тому море синє, і сріблом мерехтить по верху, і погідне, і бутне. Хвилі його женуть одна одну до берега, грають весело і умовляються шумливо щоразу і щодня гнати так весело.
Дві білі меви сидять на березі і перечаться. Більша й менша.
– Я мушу перелетіти море! – каже більша, т. він.- Мушу перелетіти конче! Мені треба усісти на високій скалі на другім
А я хочу туди!
– І я хочу туди! – каже менша мева.
– Ні,- каже,- ти лишися тут! Вона наїжила пірця з гніву, образилась.
– Я також хочу летіти з тобою через море і сісти на ту скалу, що й ти! Я мева, як і ти!
– Та що з того, що мева?
І більшу меву взяла лютість, і вона збила сердито крильцями.
– Нещасна,- каже,- глянь лише на свої крила! Де ти годна перелетіти оце страшне море! Чи думаєш, що воно буде все таке погідне,
Чи думаєш, що сонце буде все так сіяти, як тепер, і політ через море – то так, як твоя гра понад море, що доти літаєш, доки схочеш, а потім назад? Ні! Коли рішишся раз перелетіти його, то знай – повороту більше нема! І знай, щохвилі заглядатимеш смерті в очі!
Я з тобою не хочу компанію тримати! Загинеш якраз посередині лету, і що тобі з того за хосен? Шукай собі іншого товариша, а я полечу сам!
Бувай здорова!
Здіймився й полетів.
Зажурена й сумна осталася менша мева на березі; зажурено й сумно оглядає свої крильця й видить: вони в неї геть-геть слабші й менші, як у більшої. Потому поглянула на море – воно широке, безмежне, пусте; поглянула в далечінь, де летючи блистіла сріблистою стрілкою більша мева,- розіпнула тужливо й широко свої крильця і пустилася й собі через море летіти за більшою.
Летять…
Між ними простір, а під ними море. Грає й грає… Грізно грає, не до сміху та його гра.
– Ти за мною? – кличе більша.
– За тобою.
– На скалу летиш?
– На скалу лечу.
– Нещастя! Але знай,- каже їй,- я там не товариш твій, я сам собі до скали лечу.
– Ні, ні,- каже вона,- я не товаришка твоя – сама собі до скали лечу.
І летять далі…
Сильніша високо і рівно понад морем, мов за ниткою в просторі, мов срібна стрілка жене. Жива, невтомна і сильна, купає білу грудь у свіжому повітрі. Вона дивиться далеко й високо вперед себе, мірить віддаль ост™ рим оком, відки замаячить-замріє скала…
А слабша летить нерівно. Раз нижче, раз вище. Раз скорше, раз повільніше.
Занизько над глибиною, щоб глядіти в висоту, а хоч і підійме головку, то дивиться, куди звертає більша. Потім знов тоне зором у глибінь. Тут і там бризкають зимні краплі бутної хвилі на неї і пригадують, що вона летить над водою.
Від часу до часу обертається до неї більша і кличе, напоминаючи:
– Знай, що там я не твій товариш, що сам собі до скали лечу!
– Ні, ні,- каже вона,- я не товаришка твоя – сама собі до скали лечу!
І знов летять. Наперед більша, а геть-геть за нею слабша. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами, а під ними зміняється в своїм руху і море.
– Ти все за мною? – кликнула раз більша, летячи, до меншої.
– За тобою.
– Не вертаєш?
– Не вертаю.
– Так знай, я не бачу тебе. Простір той такий широкий передо мною, що конче пожре твої сили, він чимраз більше і більше займає мій ум і мене. А далеко-глибоко виринає з імли, як із мрій, скала, що жену до неї.
– А я знов бачу глибінь,- відказала слабша.- А в глибині бачу смерть. А коло смерті бачу небо. А між смертю й небом – тебе.
– Так не вертаєш?
– Не вертаю. Він збив крильми.
– Так пам’ятай,- каже їй,- що все не товариш я твій, що сам собі до скали лечу.
І дальше летять.
Хто думав, що море все погідне і веселе, все без погрози і не прибирає страшного виду, той страшно помилився, бо воно зміняється. З погідної, веселої поверхні, блискучої іноді сріблом, що переливається з синяви в зелень, схопилася буря. Небо почорніло, вітер фурією розігрався, а море, розревівшись ревом велетня, стало шаліти.
Горою здіймаються хвилі. Одна садиться верх другої, котиться, розбивається. І знов угору, і знов у глибінь. Тут гинуть, там виринають.
А розшаліла біла піна кипить по хребтах скажених хвиль, сама себе розриває.
Шум… стогін… пекло якесь під почорнілим небом. А над усім тим – меви.
Одна одної не бачить, не чує. Одна з одною не стрічаються. Їх обох розділює простір, а під обома горе.
Більша – з натугою всіх сил протинає воздух, лише насилу вдержується в висоті. Ся буря ще більше як страшна. Такої бурі вона ще не переживала.
Вона лише тепер пересвідчується, що се таки правдива морська буря. Однак що сталося з тою нещасливою, що з нею? Потонула…
– Де ти? – кликнула жалісно.- Тонеш? Чи вже потонула?. І вийде, що я винен твойому горю! А я ж виразно казав: “Я там не товариш твій, а сам собі до скали лечу!”
І слухає – відповіді нема.
– Де ти? – кликнув удруге.
Знов ніякої відповіді… Вдолині кипіло море, переливались води, там розносилась піна, клублячись дикою гривою по кождій хвилі; однак здавалось, якраз поміж божевільними хвилями, саме з-посеред пекла добувались крапельки згуку:
– Я тут!
– Низько понад морем? Бо я геть у висоті, далеко від того пекла!
– Ні, я над глибиною. Я пізнаю пекло. На крилах моїх уже смертельний піт, і я, може, й зараз загину.
Вже я не лечу власною силою, мене вже сам вихор несе!
Перша:
– А що я казав?. Тепер я не винен! Я не товариш твій, я сам собі до скали лечу!
– Ні, ні,- кличе вона,- я не товаришка твоя, сама через пекло лечу!
Потім уже більше нічого… Вгинала дика буря слабі крила і гралася з їх силою. Раз підкидала високо над глибиною, раз низько несла над піною.
Врешті втихомирилася і кинула свою дику гру.
.
Долетіла сильна мева до своєї скали. Сіла на вершині і видить: оця скала, що вона до неї долетіла, се скала смерті… І зів’яли нараз сильні крильця, сама смертельно здригнулася… Кілька хвиль пізніше, як і слід слабілим, надлетіла слабша.
Якраз коли сильний конав…
– Добре, що прилетіла ти сюди,- каже він,- бо вже сам по сім боці не згину!
– Добре, що не лишилась я там,- каже вона,- сама ііа тамтім боці не згину!
– Але розумій,- каже він їй,- що хоч я не товариш Цгвій, та в смерть я тебе не беру!
– Ні, ні,- каже вона,- я не товаришка твоя, і в Імерть уже сама полину!
19 марта 1902.
Related posts:
- Кобилянська Oльга Юліанівна Через кладку I Я всіх знав отих, про котрих буду писати, старших і молодших, жінок і мужчин; ба одна часть їх мешкала навіть в домі моїх родичів, в горах, у невеликім місті. К., саме в роках, як вступив я в державну службу практикуючи і жив враз з родичами. З того часу, а мав я тоді 25 років, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Природа Вона мала поверх двадцять років і була висока. Хоч русинка від голови до ніг, було в неї рудаве волосся, що у русинів рідкість, та в чертах бачилась порода, а майже меланхолійний сум, що вибитий на всім, що нагадує оцей нещасний народ, був і в неї основою характеру, її очи, великі, трохи нерухомі і вогкі, були […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Сниться (Пристань з мущинами, від яких несуться голоси нерівними хвилями, то вище, то нижче.) Ми ще не в дорозі до повороту; ще не скінчили. Ми ще Йдемо. Вгору, а там і вдолину. Не чуєте? Одні вдираються муравлями на скали, сторожать, сіють армат-ними ядрами; а долинами копошаться враз з кіньми, з розірваною землею другі. Інші знов клубляться […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Людина Присвячено Високоповажній Наталі Кобринській Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor.[1] Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Царівна Своїй матері Марії з Вернерів Кобилянській Посвячує авторка I Я родилася 29-го падолиста. Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Земля Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському Посвячує авторка I “Еs Ііеgt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste”[1]. Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Осінню Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначеб самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду – он там на білім мурі – і від часу до часу здіймає його в ритмічних […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна В неділю рано зілля копала Oльга Кобилянська. Твори у п’яти томах. Том третій. Київ: Державне видавництво художньоі літератури, 1963. ст. 135 – 314. I Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дiвки чapiвницi. Солому палять і зілля варять, Тебе, Гpицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, Та чapiвниця справедливая! І чарівниця, і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісно кохaє! В […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Слово зворушеного серця Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на літературному полі. 55-річний ювілей. В голові – сила думок. В серці – невимовні почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато перетерпіла за п’ятдесят п’ять літ на невторованому шляху письменника. Цензура. Заборони. Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942) Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гу – мора, Сучава, Кімполунг. […]...
- Повість “Людина” – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Повість “Людина” Жіноча тема в українській літературі бере свій початок ще від Шевченка, продовжується у творчості письменників пошевченківської доби. Але проблема жіночої емансипації вперше постає у творах О. Ю. Кобилянської у творах “Людина”, “Царівна”, “Через кладку”, “За ситуаціями” та інших. Це пов’язано з тим, що середина 80-х pp. позначена активізацією […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на окраїні Австро-Угорської імперії (тепер Румунія). Родичі О. Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько її був дрібним урядовцем. П’ятеро синів Кобилянських вчилися в гімназії, дівчат же готували до сімейного життя. Тому Ольга закінчила всього чотири класи народної школи, однак багато займалася самоосвітою, розвивалася під […]...
- Інші твори – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Інші твори У подальші плани письменниці входив розгляд питання становища жінки в суспільстві з позицій соціальних. Остаточним відходом від традиційного фемінізму став етапний твір Ольги Кобилянської “Царівна”. Над цією повістю письменниця працювала кілька років. Головна героїня твору Наталка Веркович – дівчина-сирота, людина непривілейованого стану – перемагає в боротьбі за право […]...
- ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) 27 листопада 1863 у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилянської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти посаду підрядного урядника, а згодом – мандатора. Свою кар’єру Юліан […]...
- Життєвий і творчий шлях – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Життєвий і творчий шлях 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилян-ської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти […]...
- Образи у повісті “Через кладку” (О. Кобилянська) У повісті “Через кладку” О. Кобилянська вступила в суперечність зі своїми попередніми поглядами на буржуазне суспільство. Це виявилося не тільки в змалюванні образу Мані (показу під кінець повісті її куцої мрії – стати дружиною заможного урядовця і вести спокійне життя на старосвітський лад), але й при змалюванні образу Богдана та інших. Справді, носієм яких позитивних […]...
- Родина – корабель, що несе людину через бурхливе життєве море Найважливіше, що є в житті кожної людини – це її родина. Адже родина – це найрідніші, найближчі люди, які допомагають нам у складних ситуаціях, які дарують нам тепло і яких ми дуже любимо. Родина – це безпечний і затишний рідний дім, це наш маленький світ, в якому все дороге, звичне і зрозуміле. Родина – це […]...
- Порівняльна характеристика елегії В. А. Жуковського “Море”, віршів А. С. Пушкіна “До моря” і Ф И Тютчева “Як добре ти про море нічне” Тема “Людин і Природа ” завжди була глибоко органічна для вітчизняної поезії. Вона незмінно ставила поруч із людиною все різноманіття природи й відкривала йому ока на “трепет життя”, на мудру доцільність, велич і гармонію, красу рідної землі. Природа завжди залишалася для творця джерелом прекрасного й надихаючого. Часто те саме природне явище залучало різних поетів у […]...
- Адріатичне море Адріатичне море – частина Середземного моря між Апеннінським і Балканським півостровами. В IVст. до н. е. грецькі купці заснували між устями По й Адидже місто Атри Адрия. Походження цієї назви зв’язують із мовою древнього населення цих місць иллирийским, у якому є слово айиг – “вода”, “море”. За назвою міста в греків одержав назву Адріатична затока […]...
- Ахматова дивилася на світ спочатку через призму серця, потім через призму живої історії Поезія Анни Ахматової сприймається як своєрідний ліричний щоденник, однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя і про земні, звичайних прикрощі: про розлуку, зраду, самотність, розпачі – про все, що близько багатьом, що здатний відчути і зрозуміти кожен: Я не любові твоєї прошу – Вона тепер в надійному […]...
- Море – Твір-опис Море… Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне – воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлів, […]...
- Житейське море – крилаті вирази Житейське море Образне визначення складності суспільного життя з його боротьбою, тривогами, поразками й успіхами, що зустрічається в багатьох літературних мовах. Уподібнення життя бурхливому морю виникло, мабуть, в епоху великих географічних відкриттів кінця XV-XVI ст., коли мореплавство відігравало величезну історичну роль. У новітні часи вислів набув значного поширення. Так, в “Енеїді” І. П. Котляревського читаємо: Як […]...
- Море. Опис водойому Море… Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне – воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлів, […]...
- Повість – притча Е. Хемінгуея “Старий і море”. Її зв’язок із Біблією Повість – притча Е. Хемінгуея “Старий і море”. Її зв’зок із Біблією. Повість “Старий і море” Е. Хемінгуея набуває рис притчі, алегорії. Звідси її зв’язок із Біблією. Проте на цей зв’язок вказує і неодноразове звертання головного героя повісті Сантьяго до Господа, і роздуми над сенсом буття, над вічним питаннями добра і зла (“Що ж таке […]...
- Твір на тему “Море” Я дуже люблю море. У нього, наче в дзеркало, милується сонечко. Воно буває дуже різним: влітку – тепле та лагідне, бурхливе та неспокійне, а часом і зовсім вкрите льодом взимку. Можна дивитися нескінченно довго, як воно б’ється хвилями об береги. Море завжди величне, ніколи не метушиться, нікуди не поспішає, хоч часом може бути схвильованим, навіть […]...
- Розповідь про море Кажуть, що море безкінечне. З географічної точки зору це звісно не так. Проте, якщо хоча б на мить у нього вдивитись, всі сумніви одразу зникають. Безкрайній горизонт такий неосяжний, такий далекий. Люблю прогулянки біля моря. Вони ніколи мені не набриднуть, адже завжди різні. Саме море не буває однаковим. Воно мінливе за своєю природою. Сьогодні воно […]...
- Життєвий сюжет повісті-притчі Е. Хемінгуея “Старий і море” НОТАЦІЇ ДО КОЖНОГО ЗАПИТАННЯ 1. Розкрити сюжет повісті. Розповісти про старого рибалку, про його боротьбу з величезною рибою-мечем. Двобій закінчується трагічно: акули з’їли рибу і знесилений рибалка повертається до берега зі скелетом від здобичі. Розповісти, як життя старого Сантьяго пов’язане із морем, як він ставиться до його мешканців. 2. Розповісти про життя старого рибалки Сантьяго. […]...
- Сочинение на тему “Лето на море” Этим летом я ездил на море с родителями. Мы жили в деревянном домике, а домик стоял в роще деревьев, на склоне, который спускался к морю. Целые дни я проводил или в воде, или на берегу моря. Даже ночью, засыпая, я слышал шум прибоя. Рано утром меня будили плеск волн и крик чаек над водой. Чайки […]...
- Сочинение про море Говорят, что море бесконечно. С географической точки зрения это, конечно, не так. Однако, если хотя бы на мгновение в него всмотреться, все сомнения сразу исчезают. Бескрайний горизонт такой необъятный, такой далекий. Люблю прогулки у моря. Они никогда мне не надоедают, ведь всегда разные. Само море не бывает одинаковым. Оно изменчиво по своей природе. Сегодня оно […]...
- Вірш В. А. Жуковського “Море” Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою. Таємниця моря хвилює поет. Море завжди мінливе, воно як би з’єднане з небом: у гарну погоду спокійне, ясне, а в погану – неспокійне. Воно – як людина, як сам поет. … Іль тягне тебе з земния неволі Далеке, світле небо до себе? .. На початку XIX […]...
- Повість минулих літ про міжнародні шляхи, що йдуть через землі східних слов’ян Коли ж галявині жили окремо по горах.., отут був шлях з Варяг у Греки й із Грек по Дніпрові, а у верхів’ях Дніпра – волок до Ловати, а по Ловати можна ввійти в Ільмень, озеро велике; із цього ж озера випливає Волхов і впадає в озеро велике З (Ладожськое озеро), і устя того озера впадає […]...
- Аналіз вірша В. А. Жуковського Море Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою. Таємниця моря хвилює поета. Море завжди мінливе, воно як би з’єднане з небом: у гарну погоду спокійне, ясне, а в погану – неспокійне. Воно – як людина, як сам поет. … Іль тягне тебе з земния неволі Далеке, світле небо до себе? .. На початку XIX […]...
- Сочинение на тему “Летом на море” Этим летом я отдыхал с семьей на Черном море, в городе Судаке. Это в Крыму. Над городом высятся горы и старая крепость. Мы чудесно проводили там время на пляже. Пляж там песочный, светлого цвета. Мы стелили подстилки на песок, раскладывали там вещи. Мы целыми днями загорали, купались, играли в надувной мяч на волнах. Только поесть […]...
- Моральний кодекс старого Сант-Яго (за повістю Е. Гемінгвея “Старий і море”) Моральний кодекс старого Сант-Яго (за повістю Е. Гемінгвея “Старий і море”) Повість Е. Гемінгвея, за яку його нагороджено Нобелівською премією, невелика за обсягом. Та й сюжет її не має великої кількості пригодницьких поворотів. Але повістю “Старий і море” захоплюються вже півстоліття в усьому світі. Чому? Цей твір сповнений алегорій і глибоких роздумів про закони людського […]...
- Старий і море характеристика образа Сантьяго Сантьяго, старий – головний герой повести, написаної Хемингуеем наприкінці життєвого шляху й ставшей найважливішим ідейним і художнім підсумком його творчості, свого роду духівницею майстри. Дія розгортається в рибальському селищі під Гаваною на Кубі, у місцях, де в 1939-1960 гг. подовгу жив письменник, і відзначено майже документальною точністю географічних і побутових прикмет. Зовні майже бессобитийная, повість […]...
- Твір на тему: Море (твір-опис) Море (твір-олис) Море… Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне – воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих […]...
- Кобилянська та музика Реферат на тему: Кобилянська та музика Вона побачила світ у багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура-Гумора Ітепер Гура-Гуморулуй, Румунської Соціалістичної Республіки), в глибині Карпатських гір Північної Буковини. Дитинство і юність її пройшли далеко від українських культурних центрів, переважно в румунсько-німецькому середовищі, що не могло не накласти відбиток на освіту майбутньої письменниці, характер її […]...
- Осмислення взаємин людини з природою у повісті Е. Хемінгуея “Старий і море” І. Е. Хемінгуей – людина-легенда ще за життя. (Талановитий письменник і відважна людина: був учасником воєн (Першої і Другої світових, Громадянської в Іспанії 1937 р.), “великих африканських полювань”, високо в горах і в бурхливих океанах – все, пов’язане з ризиком, приваблювало його.) ІІ. Осмислення взаємин людини з природою у повісті “Старий і море”. 1. Головний […]...
- Ернест Хемінгуей Старий і море “Старий рибалив зовсім один на своєму човні в Гольфстріму. Ось вже вісімдесят чотири дні він ходив у море і не піймав жодної риби. Перші сорок днів з ним був хлопчик. Але день за днем не приносив улову, і батьки сказали хлопчикові, що старий тепер явно salао, тобто самий як там не є невдачливий, і веліли […]...
- Повість “Старий і море” або людина ні коли не задається Повість Старий і море” вражає гостротою зовні, здавалося б, нехитрого, сюжету, своєрідним характером героя, відточеністю мови. Непідробний інтерес викликають глибокі, часом скорботні міркування про життя простого рибалки, який опинився в екстремальній ситуації: майже три дні він переслідує величезну рибу-меч, а потім б’ється з акулами, обгризали прив’язану до човна рибу. Свою полювання на рибу Сантьяго сприймає […]...