Кобилянська Oльга Юліанівна В неділю рано зілля копала
Oльга Кобилянська. Твори у п’яти томах. Том третій.
Київ: Державне видавництво художньоі літератури, 1963. ст. 135 – 314. I Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дiвки чapiвницi. Солому палять і зілля варять,
Тебе, Гpицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, Та чapiвниця справедливая! І чарівниця, і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісно кохaє!
В неділю рано зілля копала, У понеділок полоскала, А у вiвmopoк зілля варила, В середу рано Гриця отруїла. Прийшов же четвер – Гриценько умер,
Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
Нема й не буде другого Гриця, Що &;#8216;го зігнала з світу чарівниця! В суботу рано мати доню била: “Нащо ти, Суко, Гриця отруїла?
Не знала-сь того, що зілля уміє? Що Гриць Сконає, нім когуm запіє?” “Ой мати, мати! Жаль ваги не має,
Най ся Грицуньо у двох не кохaє! Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата: Із чотирьох дoищoк темная хата!”
Се було давно. Через те не знає навіть ніхто назвати місцевість, де склалася подія, про яку розказується. Хіба те одно, що в горах.
Мов у кітлі між горами, що
Ліси тих гір – старі, непроглядні.
В ногах одної гори, названої “Чабаниця”, до котрої і тулилося наше село, бігла гучна ріка. Шумна і прудка, гонила розпінена почерез велике неповоротне каміння. Ріка та окружляє гору Чабаницю, неначеб хотіла її обіймити.
Немов і до тієї-то ріки сходили з самого верху Чабаниці смереки густими рядками, одні по других. Низько в долині, вже над самою рікою, опинилися вони.
Стояли тут з розширеними зеленими крилами та шпилями, зверненими догори, і шуміли. Не як в долині здичіла ріка, голосним плескотом, гамором і гуком, але відмінно і на свій окремий лад.
Спокійно і тужливо, хвилюючись і крилато, заколисувало щось у воздусі до сну, заливаючись притім смутком. Рівно і обережно, тут тихо, там шепотом, а все в один голос, все шум і шум.
Тужливо рослося деревині по верхах.
Куди б і не глянули, все одне і те саме. Все море зелені, все одностайна колисанка, все на одно змінюється.
На он тій Горі пнулися смереки густими рядами завзято здолини вгору.
З Тієі Знов збігали, розіпнувши рамена, з розмахом вниз.
I так повсюди.
Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність. Все одна пісня, однаковий її ритм. Однакова заколисуванка, однаковий шум.
Недалеко ріки, злучаючись своїм городом з горою Чабаницею, Стояла з обійстям і млином своїм хата далеко і широко знаної багачки, вдови Іванихи Дубихи.
Шуміла ріка, гудів млин, шуміли сосни, а все враз; хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз.
Зеленіли смереки, ослонюючи і окидуючи густою тінню хату славної багачки, побожноі і строгої господині Іванихи Дубихи.
В городі її пишалися цвіти, відколи вона лише віддалася.
Пишалися в неї до пізньої осені, бо в тім вона вже за дівочих літ кохалася. А повдовівши та оставшись лиш з одною дитиною, зжилася з ними до того, що ії город, хоча і коло хати не дуже вже великий, був би ій без цвітів видався гірше пустині.
Найкраще, що пишалося в нім, се були великі червоні зимуючі в землі маки, яких в цілім селі ніхто, окрім неї, не мав.
В оцім-то селі, замкненім горами, перебували одного разу на превелике зчудування мешканців, кілька день цигани. Не поодиноко, як би хто, може, думав, а цілою громадою, що прибула нараз кількома возами. Переїздячи багато міст і сіл, вертаючи в Угорщину, розложилися вони на кілька день з своїми шатрами саме тут, недалеко угорськоі границі, в сусідстві гори Чабаниці, трохи в віддаленні від самого села.
Мешканці, хоч і не полохливі з вдачі, затривожилися чимало тими чорними непрошеними гістьми. Здавна оповідано про них речі, які не викликали прихильності до них. Вже сама легенда, що в’язалася з ними, хоч і не всім знана, буцімто їх предки не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з божим дитятком і йосифом, чинила з них якихось ворогів. До того було всім звісно, що цигани мали в різних місцях гір свої тайні криївки і сховки, звідки нападали ночами на подорожніх, ограбовували та вбивали їх, збагачуючись так різним добром, Потім так само загадочно, скоро і потайно, як з’являлись, зникали. Куди, як і що, – ніхто докладно не знав Прибувши, запалювали ночами для повідомлення громади про свою присутність великі огні.
Відтак по днині розлазилися селами поодиноко. Тут – по милостиню, там – розпитуючи, чи нема кітлів до поправки, там збираючи по горах чудотворне зілля, там – ворожачи, там – виграваючи на скрипці або цимбалах за кусень хліба або яку стару одежину. там – як сказано – нападали на подорожніх, а все з якимось поспіхом, все мов в перельоті.
З’являючись сим разом тут, в оцім селі під горою Чабаницею, просили про дозвіл задержатися з тиждень. Сього їм відмовлено, скорочуючи побут наполовину. В тих кількох днях скоілася межи ними пригода, що не забулася так скоро. Прибуло п’ять возів, прикритих закуреним лахміттям, будою, з яких визирали відстрашаюче чорні, пелехаті голови старих і молодих циганок та дітей.
Обіч і позад возів, запряжених кіньми і віслюками, ішли цигани-чоловіки, роззираючися блискучим чорним оком цікаво округ себе.
Як сказано, розложили свої шатра недалеко села й ріки під горою Чабаницею, а зараз з самого вечора розклали великий огонь.
Третьої днини по їх приїзді знявся в однім з шатрів гамір, що не втихомирявся два дні. Якраз третьої ночі по їх приїзді привела молода Мавра, жінка теперішнього провідника циганів на ім’я Раду, на світ сина. Батько, побачивши, що дитина напрочуд біла вдалася, накинувся на нещасливу матір з лайкою, погрозами і бійкою за зраду. Стара мати нещасної, задля свого віку відповідно до звичаю найбільше шанована між циганами, хоронила іі диким криком і лайкою, кидаючись вихром між нею та Раду, коли тим часом цигани-чоловіки ставали чи не всі по стороні зрадженого мужа-старшини: обезчестила цілу громаду чистої циганської крові вже першим сином, бодай би до рання не дочекала – гомоніли і проклинали водно за роз’яреним батьком і проводирем, що Кипів з обиди і жажди за помстою, погрожуючи заодно п’ястуком між циганами, котрі, зібравшись коло шатра проступниці, повторяли, мов з одних уст, слова свого старшини: “Вже першим сином!.”
– Відки взяла ти ту білу собаку? – кидався від часу до часу Раду до хорої, що майже безпритомно лежала в подушках і лахмітті на возі, тулячи та ослонюючи немовля перед диким, блискучим та роз’яреним поглядом мужа, то знов німіючи з остраху перед тим, що могло би кожної хвилі наступити.
Воліла вмерти, як такого дожити. Воліла вмерти, та що з того! Не отвирала нещасна уст ані на слово, умліваючи з остраху.
А він сам, Раду, старший багато від неї, пристроєний1 в синій якийсь стрій з великими срібними гудзиками та калаталами, з посрібленою грубою палицею в руках, знаком, що він старшина оцеї тут хоч невеличкої громади, повторяв заодно одно й те саме:
– Відки взяла ти його? Aлe я тебе навчу, хто Раду, покажу, чия ти жінка була! – і сіпав бідну за волосся, що аж стогнала. – Пожди – покажу. До трьох день не стане твоїх костей під тим шатром, а оце прокляте (і вказував притім на дитину) кину аж на третю гору. Ти гадала вийти за мене і відтак навести сором на мене і цілу мою громаду?
Гинь, суко, коли не знала, яка твоя фортуна2 і як має поводитися жінка рая3. Ади! – грозив. – Ади! якого сина по трьох роках подружжя привела! – і зареготав, сплюнувши крізь зуби. – Тільки твого щастя, що лежиш оце ще межи нами, та що батьком твоїм Андронаті, А мати найстарша віком в громаді, а там – і до трьох день я тебе не терпів би в своїм шатрі, хоча й так, – і, тупнувши люто ногою та сплюнувши погірдливо наново, вийшов з шатра.
Вона зарила свої тонкі чорні пальці в волосся над низьким своїм чолом і посіпала його слабо. Заразом видобувся тяжкий стогін болю і жаль з її молодих грудей. а далі вмовкла, затулюючи болісно очі, з яких спливали гарячі сльози. Срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, зсунулися нараз самі по собі низько на чоло і надали її чорному, мов з бронзи темному лицю предивну чарівну окрасу.
Ніч була літня, ясна, спокійна, і темнi заліснені гори здіймалися велетами під небеса, а найвищі шпилі немов розпливалися в місячнім сяйві і прозорій нічній мряці. Раду станув між своїми циганами. Зібралися лиш самі мужчини, лежали та сиділи округ великого огню, курячи та гомонячи об тім, що сталося.
Тим часом жінки та дівчата поралися оддалік коло меншого другого огню, готовлячи страву та займаючись дітьми, годуючи та укладаючись з ними до спочинку, розговорюючись не менше запальчиво над дальшою долею молодої і гарної Мавpи, якій завидували здавна із-за срібного та золотого намиста, яким обдарував її, вибираючи її собі за жінку, старшина Раду, і котра одинока заробляла найбільше грошей ворожінням між простим народом і панами; вона тепер, по трьох роках подружжя, привела тому своєму чоловікові Білого сина 3 Синіми очима!.
Related posts:
- Кобилянська Ольга “В неділю рано зілля копала…” (скорочено) Назва цієї повісті дається у лапках. Чому в лапках? Тому що сюжет узято з народної пісні. З тексту пісні і починається розповідь. Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці… Село, де сталася ця сумна подія, тулилося біля підніжжя гори Чабаниця. Біля річки стояли млин та хата багатої удови Іванихи […]...
- В неділю рано зілля копала… (скорочено) – Кобилянська Ольга Назва цієї повісті дається у лапках. Чому в лапках? Тому що сюжет узято з народної пісні. З тексту пісні і починається розповідь. Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці… Село, де сталася ця сумна подія, тулилося біля підніжжя гори Чабаниця. Біля річки стояли млин та хата багатої удови Іванихи […]...
- Ольга Кобилянська – В неділю рано зілля копала (СКОРОЧЕНО) Ольга Кобилянська В неділю рано зілля копала (СКОРОЧЕНО) Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці… Село, де сталася ця сумна подія, тулилося біля підніжжя гори Чабаниця. Біля річки стояли млин та хата багатої удови Іванихи Дубихи. З дівочих літ вона дуже кохалася у квітах. Особливо пишалася вона великими червоними […]...
- У неділю рано зілля копала За повістю, у циганському таборі панують жорстокі родові звичаї, тут усі цигани беззастережно підкоряються наказові отамана. У цьому О. Кобилянська теж ішла за циганським фольклором, бо на час написання повісті в таборах уже не було такої покори отаманові табору. Навіть у циганському фольклорі, коли говориться про суворі порядки й необмежену владу вайди, зазначається, що це […]...
- Скорочено “В неділю рано зілля копала” Кобилянської Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці… Село, де сталася ця сумна подія, тулилося біля підніжжя гори Чабаниця. Біля річки стояли млин та хата багатої удови Іванихи Дубихи. З дівочих літ вона дуже кохалася у квітах. Особливо пишалася вона великими червоними маками, яких ніхто в селі, окрім неї, не […]...
- Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала”? (3 варіант) Одним із найцікавіших у сюжетному та художньому плані творів О. Кобилянської є повість “У неділю рано зілля копала”. В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Цей твір зачаровує читача своїм яскравим народнопоетичним струменем, фольклорною поетикою, силою образів, взятих із самої гущавини народного життя. Сюжет твору розгортається за […]...
- Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала”? (2 варіант) Відома пісня легендарної Марусі Чурай “Ой, не ходи, Грицю”, як і її біографія, породила багато творів: “Чарівниця” Боровиковського, “Чураївна” Самійлєнка, “Ой, не ходи, Грицю” Чубинського, “Чари” Тобольського та інші. Але особливо з-поміж них виділяється повість Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала”, бо письменниця не пішла шляхом літературної обробки легенди, а дещо переробила її сюжет, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Осінню Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначеб самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду – он там на білім мурі – і від часу до часу здіймає його в ритмічних […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Царівна Своїй матері Марії з Вернерів Кобилянській Посвячує авторка I Я родилася 29-го падолиста. Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Людина Присвячено Високоповажній Наталі Кобринській Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor.[1] Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Сниться (Пристань з мущинами, від яких несуться голоси нерівними хвилями, то вище, то нижче.) Ми ще не в дорозі до повороту; ще не скінчили. Ми ще Йдемо. Вгору, а там і вдолину. Не чуєте? Одні вдираються муравлями на скали, сторожать, сіють армат-ними ядрами; а долинами копошаться враз з кіньми, з розірваною землею другі. Інші знов клубляться […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Земля Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському Посвячує авторка I “Еs Ііеgt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste”[1]. Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Через кладку I Я всіх знав отих, про котрих буду писати, старших і молодших, жінок і мужчин; ба одна часть їх мешкала навіть в домі моїх родичів, в горах, у невеликім місті. К., саме в роках, як вступив я в державну службу практикуючи і жив враз з родичами. З того часу, а мав я тоді 25 років, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Слово зворушеного серця Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на літературному полі. 55-річний ювілей. В голові – сила думок. В серці – невимовні почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато перетерпіла за п’ятдесят п’ять літ на невторованому шляху письменника. Цензура. Заборони. Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на окраїні Австро-Угорської імперії (тепер Румунія). Родичі О. Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько її був дрібним урядовцем. П’ятеро синів Кобилянських вчилися в гімназії, дівчат же готували до сімейного життя. Тому Ольга закінчила всього чотири класи народної школи, однак багато займалася самоосвітою, розвивалася під […]...
- ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) 27 листопада 1863 у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилянської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти посаду підрядного урядника, а згодом – мандатора. Свою кар’єру Юліан […]...
- Життєвий і творчий шлях – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Життєвий і творчий шлях 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилян-ської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942) Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гу – мора, Сучава, Кімполунг. […]...
- Повість “Людина” – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Повість “Людина” Жіноча тема в українській літературі бере свій початок ще від Шевченка, продовжується у творчості письменників пошевченківської доби. Але проблема жіночої емансипації вперше постає у творах О. Ю. Кобилянської у творах “Людина”, “Царівна”, “Через кладку”, “За ситуаціями” та інших. Це пов’язано з тим, що середина 80-х pp. позначена активізацією […]...
- Інші твори – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Інші твори У подальші плани письменниці входив розгляд питання становища жінки в суспільстві з позицій соціальних. Остаточним відходом від традиційного фемінізму став етапний твір Ольги Кобилянської “Царівна”. Над цією повістю письменниця працювала кілька років. Головна героїня твору Наталка Веркович – дівчина-сирота, людина непривілейованого стану – перемагає в боротьбі за право […]...
- Духмяна трава полину – символ українських степів (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Про духмяний полин (у народі його називають “євшан-зілля”) я знаю не лише з книжок. Колись давно, як розповідала моя бабуся, його було багато у південних степах України і особливо на Херсонщині. Тепер духмяний полин рідко знайдеш. Залишився він хіба що на схилах дніпровських круч та у незайманих балках. Моя бабуся живе у мальовничому селі над […]...
- Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано Скорочено Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано. Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько. Всім буярам по квіточці, рано-рано. Всім буярам по квіточці, та ранесенько. А Іванові не стало квітки, рано-рано, А Іванові не стало квітки, та ранесенько. У нього квітка – Марійка-дівка, рано-рано, У нього квітка – Марійка-дівка, та ранесенько. Коментар За звичаєм боярам (буярам у пісні) […]...
- Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано скорочено – Весільні пісні Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано. Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько. Всім буярам по квіточці, рано-рано. Всім буярам по квіточці, та ранесенько. А Іванові не стало квітки, рано-рано, А Іванові не стало квітки, та ранесенько. У нього квітка – Марійка-дівка, рано-рано, У нього квітка – Марійка-дівка, та ранесенько. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): За […]...
- РОЗВИЙ, СОСНО, СІМСОТ КВІТОК, РАНО-РАНО – Українське весілля УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ РОЗВИЙ, СОСНО, СІМСОТ КВІТОК, РАНО-РАНО Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано, Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько. Всім буярам по квіточці, рано-рано, Всім буярам по квіточці, та ранесенько. А Іванові не стало квітки, рано-рано, А Іванові не стало квітки, та ранесенько. У нього квітка – Марійка-дівка, рано-рано, […]...
- Ой рано, рано кури запіли – колядки і щедрівки Ой рано, рано кури запіли. Приспів: Святий вечір! Ще раніш того Іванко устав, Приспів Лучком подзвонив, братів побудив: Приспів Ой вставайте, братці, коней сідлайте, Приспів Коней сідлайте, хортів скликайте! Приспів Ми поїдем па лови в зелені діброви. Приспів Ой там навідав я куну в дереві, Приспів Куну в дереві, дівку в теремі. Приспів Хай же […]...
- Проблема історичної пам’яті в поемі “Євшан-зілля” Поему “Євшан-зілля” написав талановитий письменник Микола Вороний. Для його поезії характерні глибокі філософські роздуми, гаряче бажання щастя рідному народу. У поемі “Євшан-зілля” автор розкриває проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. На мою думку, це найголовніше, бо треба любити, поважати і ніколи не забувати рідний край. У своїй поемі М. Вороний звертається до людей, які […]...
- Цілюще зілля “У неділю рано зілля копала, а у понеділок переполоскала”, – співає героїня відомої української балади. її зілля виявилося згубним – стало причиною загибелі невірного коханого. Але ж це Балада – Твір про незвичайні пристрасті, незвичайні вчинки. Такою сильною була любов, що викликала образу, яку могла втамувати тільки смертельна помста. Недаремно дівчина звернулася до зілля. Воно […]...
- Проблема історичної пам’яті народу в поемі М. Вороного “Євшан-зілля” Микола Вороний – своєрідна, складна і суперечлива постать в історії української літератури початку XX століття. Поет, перекладач, артист, режисер та історик українського театру, мистецтвознавець, Він був багатогранною творчою особистістю. Поетична спадщина Вороного виразно відбиває суспільні, естетичні погляди поета, який гаряче любив свою Україну. У циклі “З хвиль боротьби” поет щиро вболіває за долю рідного краю […]...
- Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля” Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля” “Євшан-зілля” – це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Все було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів […]...
- Микола Вороний – Євшан-зілля (СКОРОЧЕНО) Микола Вороний Євшан-зілля (СКОРОЧЕНО У давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою слів, не вихваляє героїв. Але є в ньому щось таке пророче, є дає надію, віру в ідеали тим, котрі край свій рідний занедбали. У Києві жив у неволі син половецького хана. Князь Володимир Мономах узяв його під час походу, тримав при […]...
- Проблема історичної пам’яті народу в поемі “Євшан – зілля” Ім’я Миколи Вороного назавжди ввійшло в українську літературу. Але тридцять років твори його не могли зустрітися з читачем. Творчість М. Вороного не вписувалась у прокрустове ложе літератури того часу. Його хотіли бачити прямим і однозначним, рівним і однотипним. Але він був різнобарвним, багатотемним, непостійним, неповторним, то сумним, то життєрадісним. Він хотів, як і Іван Франко, […]...
- І безпечне, і вигідне життя ханського сина в київському полоні (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) І безпечне, і вигідне життя ханського сина в київському полоні (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Дух непокори і свободи живе в серці тільки тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю. І це найсвятіше почування “живить надію, певну віру в ідеали”. Про це святе почуття людини і йдеться в одному з найпатріотичніших творів […]...
- Проблеми історичної пам’яті народу в поемі М. Вороного “Євшан-зілля” Навчи мене, навчи, о Чигирине! Колодязь твій глибокий не змілів. Усе святе, усе неповториме, Усе чекає невимовних слів… Л. Костенко Народ живий, доки живе його історична пам’ять. Це незаперечна істина, яка примушувала не одне покоління українських письменників знову і знову повертатися до славних чи ганебних сторінок минувшини. Щоб з мовчазної згоди своїх байдужих дітей не […]...
- Євшан-зілля – МИКОЛА ВОРОНИЙ Скорочено У давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою слів, не вихваляє героїв. Але є в ньому щось таке пророче, є дає надію, віру в ідеали тим, котрі край свій рідний занедбали. У Києві жив у неволі син половецького хана. Князь Володимир Мономах узяв його під час походу, тримав при дворі, оточив розкошами й […]...
- Вірність Батьківщині (за поемою “Євшан-зілля”) Багато є легенд українського народу: про історичне минуле, про славетні подвиги… І багато українських письменників також писали твори на цю тему. Наприклад, у Миколи Вороного є поема “Євшан-зілля”. Це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у […]...
- Вірність Батьківщині (за поемою Миколи Вороного “Євшан-зілля”) Багато є легенд українського народу: про історичне минуле, про славетні подвиги… І багато українських письменників також писали твори на цю тему. Наприклад, у Миколи Вороного є поема “Євшан-зілля”. Це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у […]...
- “У рідному краю і бур’янець пахне” (за поемою “Євшан-зілля”) – ІІ варіант МИКОЛА ВОРОНИЙ 8 клас Й II варіант У наші дні повертаються із забуття імена багатьох прославлених українців, які за часів Сталіна й застою були несправедливо звинувачені у націоналізмі. Серед них – талановитий поет, історик, перекладач, патріот Микола Вороний. “Україно! Мамо люба!” – звертається поет до Вітчизни. Він, як справжній син своєї землі, любить і Україну, і її […]...
- Євшан-зілля (інша версія) скорочено – Вороний Микола У давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою слів, не вихваляє героїв. Але є в ньому щось таке пророче, є дає надію, віру в ідеали тим, котрі край свій рідний занедбали. У Києві жив у неволі син половецького хана. Князь Володимир Мономах узяв його під час походу, тримав при дворі, оточив розкошами й […]...
- Якого роду ми діти? (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Все на світі можна вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Василь Симоненко Хто ми? Звідки? Якого роду діти? На ці питання віками шукали відповіді наші предки. Так вже склалося, що тернистим виявився шлях українського народу до усвідомлення своєї національної приналежності. Досі не всі сторінки власної історії знаємо, як належить. Ще не всі з нас […]...
- Тема збереження історичної пам’яті в поемі “Євшан-зілля” Для кожної людини надзвичайно важливо знати й відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї є рідні, що на неї завжди чекають і їй є куди повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили, але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. Тільки тут радість буде справжньою, […]...