Кобилянська Oльга Юліанівна Земля
Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському Посвячує авторка I “Еs Ііеgt um uns herum gar mancher Abgrund, den das
Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste”[1].
Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах.
Пишний, майже безмежний великан, неначе у вандрівці, задержався ось тут та задумався
Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені, їх листя дрижить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки.
Окрім сього великана, підіймається з піль ще кілька малих лісових оаз.
Зовсім самостійно, мов жменею кинені або як висунені з глибини зеленого великана окремі колонії – так стоять вони, розділені нивами,
Саме тепер зима.
Мешканці тих хатин, що звернені лицем до рівнини, дивляться взимі в сумну, одностайну картину. Нічого – крім білого простору, що розливається далеко, як лиш око засягне. А там уже небес дотикається і никне.
Горстка хаток, що відбігла від великого лісу і властивого села глибше в поля і що стоїть ось тут, розділена лиш садками від себе, – та горстка має той одностайний блідий вид рік-річно. Та, мабуть, мила їй ота широка просторінь. На ній розбігаються думки свобідно. а горе, коли розсадить уже грудь людську до крайності, – гуляє й колишеться враз із пишним колоссям збіжжя навперейми.
Коло відокремленої громадки хатин, мов коло своєї служби, стоїть і малий панський дворик із величезним садом, неначе зі штивним[2] чорно-білим треном, і понурився також в одностайну картину. Мешканці дрібних хатин, – се постійні робітники в “бояра”, і коли інші селяни виходили рік-річно гуртом на роботу в Молдаву, потративши вибрані гроші вперед у марний спосіб, шукали і шукають вони зарібку в межах своєї землі.
І не було їм з тим лихо.
Так, приміром, має хата заможного газди Василя Чоп’яка, якого жінка Докія служила довгі літа у дворі, інший вигляд, як інші сільські хати, особливо ж як хати тих газдів і газдинь, що шукали зарібку й щастя в Молдаві.
Вона має ясні й чисті вікна, невеличкий сад із шляхетними овочами, в зільнику такі ж самі цвіти, а в хаті всюди взірцева чистота й лад. Під вікном у старомоднім комоді, улюбленій меблі Докії, випрошеній у пані, і в такій самій ще зовсім гарній шафі тримає Докія неабиякі святочні спідниці свої і чорні дорогі сердаки свого мужа і своєї доньки.
По стінах висять образи іншого походження, ярмаркового. Вона не віддавалася пустим мріям і спокусам про золоті гори десь там у Молдавах та інших чужих краях, а знала працювати в границях своєї батьківщини. Одним словом, Докія тішилася великим поважанням у цілім селі. І в дворі її поважали.
Хоч її чоловік Василь великий пияк, хоч і не один мішок найкращого жита або пшениці мандрував до Мендля, отуди на Гоппляц[3] вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і газдівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких.
У дворі навчилася вона й бачила не одно; навчилася кращого ладу і тоншого способу газдування, і наслідки того кидалися кожному в очі, хто лише вступав у її гарне обійстя. Але Докія не була щаслива.
Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю.
Жура гнула її додолу.
Її чоловік був пияк і марнотратець, був бурливий мужик, що у хвилях лютості хапав і за барду[4], а вона чулася слабою і гризлася будучністю своєї одинокої дитини, доньки своєї Парасинки.
Що сталось би з нею, якби вона тепер умерла? Була ще майже дитиною, бо числила ледве шістнадцять років. Не знала ще газдувати як слід, не вміла би зносити примхів свого нещасного вітця, ані примхів інших людей.
Сього всього учить час і неволя. Душечка солодка та добра. одинока потіха мамина. що сталось би з нею тоді?. Одно, що знала добре й чинила радо – шила та вишивала білля, силяла гердани та бодзики[5] і товар випасала. На широкій толоці, на рівних полях минав її час, – ні, майже зростала тут, шила, гляділа за коровами і волами, що паслися перед її очима, співала пісні або роздумувала над різними казками, що їх чула від сеї або тої і не забувала.
Такою була ще її Парасинка. А що сталось би з землею Василя? Хто дбав би про те, щоб не задовжив її, щоб її в час засівано, щоб із неї в час хліб збирано, кукурудзку щоб у час висапувано, жато? А її красна худоба, її пишний кінь – найдорожча штука в її стайні!
О, на неї, на ту пишну Шагу, мав храп[6] Мендель із Гоппляцу вже здавна, бо ж вона не була “конем”, а просто вогнем, фурією.
На неї можна було й дванадцять міхів усадити – се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом.
А вже коли свобідно лишити їй поводи – земля дудніла під нею. Майже ніколи не тверезий Василь сидів на фірі і, як дзвін, теліпався на всі сторони, що страх так і віддих запирав. Не перекинеться туй-туй[7] під колеса?
Страх?
Ба!
Йому ніколи не лучалися пригоди з нею. Він володів якоюсь демонічною силою над тою звіриною; і хоч би яка голова в нього задурена, хоч і якою колодою сідав із ярмарків на фіру, – вона все привозила його цілого й живого назад додому – прегарна, премудра Шага її!
Василь ніколи не хорував.
Часом прийде оббитий, синцями вкритий, закривавлений з корчми, і коли вона при його виді з остраху й відрази аж зойкне, аж руки заломить, він лише сплюне вперед себе, заклене під носом і видряпається на піч.
Там перележить два-три дні скулений, а потім, неначеб не лучалося з ним нічого, злазить із печі й береться наново за працю, або йде в поле, або в село.
Ні, йому не долягає нічого, але вона, вона відчуває, що вже лиш небагато осталось в її душі струн, які лучили її з життям. Всі інші повривались одна по другій немилосердно.
Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а вднину проганяло мову й усміх з її живих уст.
У неї був і брат, одинокий лише. Петро було йому на ім’я. Молодший від неї, нежонатий, літ сорок, може, жив коло неї й Василя і помагав у господарстві.
Але й він спричинявся до її гризоти. Не женився, а часом і собі запивався. З природи інтелігентний, бистрий, серцем м’який, мов дитина, а в роботі був мов вогонь, коли хотів.
Одначе гроші, зароблені фірманкою або в Молдаві, протрачував і вертав до неї з порожніми руками.
Мав свої жалі.
Роїв собі їх часами, особливо ж коли його на Гоппляц мов магією тягнуло.
Він відступив своє поле сестрі під умовою, що має проживати при ній до кінця свого життя, але, впившися, твердив, що вона витуманила те поле у нього, що чигає на його смерть і жалує йому кожного кусника хліба і т. ін., і що з нього не буде вже ніколи газда, як інші люди. Женитися не хотів, бо, як казав, своєї власної хати не мав, а в винаймленій не хотів сидіти. Гонор не позволяв.
Не був із такого роду, щоб, оженившися, іти зараз на жіноче або комірне. Він походив із попівського роду. Пригадував собі ще діда. В дійсності не думав ніколи про женитьбу поважно. В молодих літах рвався за фірманкою, “шалів”, як сам оповідав, за кіньми, наймаючись то тут, то там, по панах, а пізніше не припадали йому сільські дівчата до вподоби, – і його найкращий вік перейшов, що й сам не стямився, як і коли.
Уходив у сільських дівчат за якогось недоступного героя, на якого не ялося[8] їм підносити очей.
Їм лестило се, наколи він закинув до них своїм дзвінким, геройським, далекосяглим голосом яке-небудь підхлібне слово або, зажартувавши, обняв яку, блискавкою притискаючи її до себе, але думати про нього, як про жениха, не вспіла ніколи ні одна. Молитов знав стільки, що й сам дяк, а своїх сільських товаришів, що не підходили йому під пару, трактував із легковаженням.
Убирався гарно, в самі тонкі і дорогі строї[9], жив безжурно з дня на день, одначе був би, без уваги на свою лицарську вдачу, пропав марно, якби не сестра, що, мов добрий дух, сторожила над усіма в своїй хаті і не давала нікому духом і тілом пропадати.
Related posts:
- Кобилянська Oльга Юліанівна Осінню Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначеб самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду – он там на білім мурі – і від часу до часу здіймає його в ритмічних […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Царівна Своїй матері Марії з Вернерів Кобилянській Посвячує авторка I Я родилася 29-го падолиста. Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі. Може. Однак мені не хочеться в те вірити. Я рада би приглянутися кождій речі до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Людина Присвячено Високоповажній Наталі Кобринській Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor.[1] Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Сниться (Пристань з мущинами, від яких несуться голоси нерівними хвилями, то вище, то нижче.) Ми ще не в дорозі до повороту; ще не скінчили. Ми ще Йдемо. Вгору, а там і вдолину. Не чуєте? Одні вдираються муравлями на скали, сторожать, сіють армат-ними ядрами; а долинами копошаться враз з кіньми, з розірваною землею другі. Інші знов клубляться […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Через кладку I Я всіх знав отих, про котрих буду писати, старших і молодших, жінок і мужчин; ба одна часть їх мешкала навіть в домі моїх родичів, в горах, у невеликім місті. К., саме в роках, як вступив я в державну службу практикуючи і жив враз з родичами. З того часу, а мав я тоді 25 років, […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна Слово зворушеного серця Сьогодні моє свято. Найбільше в моєму житті. 55 років скромної праці на літературному полі. 55-річний ювілей. В голові – сила думок. В серці – невимовні почуття. Багато прожито за сімдесят сім років нелегкого життя. Багато перетерпіла за п’ятдесят п’ять літ на невторованому шляху письменника. Цензура. Заборони. Скільки палких думок лишилось в тайні, не могли до […]...
- Кобилянська Oльга Юліанівна В неділю рано зілля копала Oльга Кобилянська. Твори у п’яти томах. Том третій. Київ: Державне видавництво художньоі літератури, 1963. ст. 135 – 314. I Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, Бо на вечорницях дiвки чapiвницi. Солому палять і зілля варять, Тебе, Гpицуню, здоровля позбавлять. Тамта одная чорнобривая, Та чapiвниця справедливая! І чарівниця, і зілля знає, Тебе, Грицуню, заздрісно кохaє! В […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942) Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гу – мора, Сучава, Кімполунг. […]...
- Інші твори – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Інші твори У подальші плани письменниці входив розгляд питання становища жінки в суспільстві з позицій соціальних. Остаточним відходом від традиційного фемінізму став етапний твір Ольги Кобилянської “Царівна”. Над цією повістю письменниця працювала кілька років. Головна героїня твору Наталка Веркович – дівчина-сирота, людина непривілейованого стану – перемагає в боротьбі за право […]...
- Кобилянська Ольга Юліанівна Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на окраїні Австро-Угорської імперії (тепер Румунія). Родичі О. Кобилянської прийшли на Буковину з Галичини. Батько її був дрібним урядовцем. П’ятеро синів Кобилянських вчилися в гімназії, дівчат же готували до сімейного життя. Тому Ольга закінчила всього чотири класи народної школи, однак багато займалася самоосвітою, розвивалася під […]...
- ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) 27 листопада 1863 у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилянської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти посаду підрядного урядника, а згодом – мандатора. Свою кар’єру Юліан […]...
- Життєвий і творчий шлях – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Життєвий і творчий шлях 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора, що на Південній Буковині в Карпатах (тепер Румунія), в сім’ї дрібного урядовця народилася Ольга Юліанівна Кобилянська. Батько Ольги Кобилян-ської рано осиротів, самотужки здобував освіту, заробляючи на неї приватними уроками (навчав грамоти дітей по різних сім’ях). Це дало змогу обійняти […]...
- Повість “Людина” – Ольга Юліанівна Кобилянська Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942 pp.) Повість “Людина” Жіноча тема в українській літературі бере свій початок ще від Шевченка, продовжується у творчості письменників пошевченківської доби. Але проблема жіночої емансипації вперше постає у творах О. Ю. Кобилянської у творах “Людина”, “Царівна”, “Через кладку”, “За ситуаціями” та інших. Це пов’язано з тим, що середина 80-х pp. позначена активізацією […]...
- Земля і людина в повісті О. Кобилянської “Земля” ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Земля і людина в повісті О. Кобилянської “Земля” Питання про власність і власника вирішували багато століть. Як залежать вони одне від одного, які співвідносини у цих категорій, що таке приватна власність – рабство та прокляття чи свобода? У повісті О. Кобилянської “Земля” питання власності та її впливу на долю […]...
- Ольга Кобилянська “Земля” В укр. літ. є небагато жінок – письменниць, які зробили своєю творчістю помітний внесок в її розвиток. До таких належить Ольга Кобилянська, що привнесла живий романтичний струмінь в укр. прозу кінця дев’ятнадцятого століття. Поза її увагою не залишились суспільні події тогочасного життя Західної України, знаходячи своє художнє втілення у багатьох творах. Однією з центральних тем […]...
- Аналіз “Земля” Кобилянська ” Земля ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “Земля” : епос. Жанр “Земля” : соціально-психологічна повість. Тема “Земля” : трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. Ідея “Земля” : Пошук причин братовбивства; “земля повинна бути для людини, а не людина […]...
- Докія у творі “Земля” (О. Кобилянська) Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. І раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які “пияк і марнотратник” Василь міг “пустити в пляшку”. Од вічної туги її “гарне колись обличчя постарілося передчасно”, “між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи”, а […]...
- Дія в повісті “Земля” (О. Кобилянська) В повісті “Земля” письменниця використовує ряд нових для неї художніх прийомів. У “Землі” єдиний центральний герой відсутній, відходить письменниця і від жанру повісті-біографії, якими по суті були “Людина” і “Царівна”, звертається до повісті подій, які концентруються навколо головної проблеми твору, показує повсякденне, зовні спокійне, але глибоко драматичне, “з неоднаковими внутрішніми струями” життя простих людей і, […]...
- Проблема буття людського в повісті О. Кобилянської “Земля” ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Проблема буття людського в повісті О. Кобилянської “Земля” Людське буття… Що в ньому найголовніше? На це питання не можна відповісти одразу. Людині часто важко правильно визначити свій життєвий шлях. Інколи, живучи тільки однією метою, віддаючи досягненню її всі сили, відмовляючись від усього іншого, людина свідомо обмежує своє життя, обкрадає […]...
- Земля – ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА Скорочено Недалеко від ріки Серету на Буковині простяглося село Д. Навкруги нього – рівні поля, а із заходу – великий панський ліс. Оддалік видніються ще невеликі ліски. Багато господарів їздили на заробітки до Молдови, тому хати й подвір’я занедбані. А от хата Докії, дружини заможного газди Василя Чоп’яка, вигідно виділялася серед сільських хат охайністю, ладом і […]...
- Земля (скорочено) – Кобилянська Ольга Недалеко від ріки Серету на Буковині простяглося село д. Навкруги нього – рівні поля, а із заходу – великий панський ліс. Оддалік видніються ще невеликі ліски. Багато господарів їздили на заробітки до Молдови, тому хати й подвір’я занедбані. А от хата докії, дружини заможного газди Василя Чоп’яка, вигідно виділялася серед сільських хат охайністю, ладом і […]...
- Образ Григорія Чункача у творі “Земля” (О. Кобилянська) Цілком іншим вимальовується Григорій Чункач. Через пиятику Григорій деморалізувався, крав і навіть мав на своєму сумлінні смерть одного чоловіка. Усе село зненавиділо його. Розкриваючи історію життя Григорія, що становить контрастну паралель до життя Івоніки, письменниця прагне вмотивувати, чому був такий Григорій, показати руйнівний вплив батьків на дітей. Своє коріння потворна мораль, легковажність і злодійкуватість Григорія […]...
- Скорочено ЗЕМЛЯ – ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА Велике село Д. на Буковині. Горстка хаток притулилася до величного панського лісу. Інші розташувалися серед поля. Заможна селянка Докія занепокоєна долею своєї єдиної доньки Парасинки. Мати вже почуває себе вкрай погано, батько ж – страшний пиятик, він винесе все добро, проп’є у шинку. Парасинку треба конче цієї осені засватати, щоб вона та її добро знаходилися […]...
- Ольга Кобилянська – Земля (Характеристика твору) (1902) Літературний рід: епос. Жанр: повість. Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст. Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі. Головні герої: заможний газда Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний газда Василь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, […]...
- Містика у творі “Земля” (О. Кобилянська) Але в “Землі” зустрічаємося і з описом чисто містичних явищ. Якщо Домніка вірила пророцтвам ворожки, то тут письменниця відбила життєву правду, бо в темному народному середовищі забобони трималися міцно. Це бачила О. Кобилянська і в одному з листів казала, що “поважну і глибоку роль грає містицизм, сни, ворожки і т. д. в нашого мужика” ‘. […]...
- Змалювання природи у творі “Земля” (О. Кобилянська) Далі О. Кобилянська, часто вдаючись до змалювання природи, показує її в різні пори року в зв’язках з людиною, її настроями. Ось зимовий пейзаж: “Було зимою і саме в м’ясниці. Поля й толока лежали покриті грубою верствою снігу, і день у день обсіювало сонце своїм золо-тисто’червоним світлом поверхню, викликувало луду, кришталеве мерехтіння на ній і змушувало […]...
- Земля в долі людини О. Кобилянська Ольга Кобилянська є тією письменницею, в творах якої вражає все: і люди, і природа, і картини жаття, змальовані широко, яскраво, з любов”ю. В кожному творі цієї письменниці відчувається безмежна любов і прихильність до тих героїв, котрі в них змальовані найчастіше в стосунках з природою з землею. Ще коли Ольга Кобилянська жила в Димці, її душу […]...
- Ольга Кобилянська – Земля (Скорочений переказ, дуже стисло) Ольга Кобилянська Земля (Стислий переказ, скорочено) Велике село Д. на Буковині. Горстка хаток притулилася до величного панського лісу. Інші розташувалися серед поля. Заможна селянка Докія занепокоєна долею своєї єдиної доньки Парасинки. Мати вже почуває себе вкрай погано, батько ж – страшний пиятик, він винесе все добро, проп’є у шинку. Парасинку треба конче цієї осені засватати, […]...
- Марійка та Івоніка – втілення цінностей народної моралі (за повістю О. Кобилянської “Земля”) ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА 10 КЛАС УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА Марійка та Івоніка – втілення цінностей народної моралі (за повістю О. Кобилянської “Земля”) Прочитавши повість О. Кобилянської “Земля”, М. Коцюбинський, на якого твір справив незабутнє враження, писав: “…Я просто зачарований Вашою повістю… Я радів за нашу літературу”. Дійсно, твір надзвичайно цікавий і повчальний. […]...
- Земля в долі людини (на основі повісті “Земля”) Доля Ольги Кобилянської – незвичайна. Не маючи змоги одержати офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму знедоленому народові. Письменниця ніколи не втрачала сили духу і завжди вірила в перемогу людини над царством темряви і насилля. Доля її була незвичайною і ще в одному. Буржуазні ідеологи намагалися її переманити на свій […]...
- Земля в долі людини (за повістю О. Кобилянської “Земля”) Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської “Земля”, що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював. Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О. Кобилянська поставила ряд запитань, але […]...
- Земля і люди в повісті О. Кобилянської “Земля” Земле, моя всеплодющая мати… Чи замислювались ми над тим, що значить земля, наша матінка? Що дарує вона нам усім, хто живе на ній? Чи вслуховувались ми в чарівне, світле слово, яким є земля? Це вона ростить мудрих, добрих, працьовитих, щедрих людей. З неї починається життя і травички, і дерева, і хліба, і людини. Немало людської […]...
- Земля в долі людини. Твір по повісті О. Кобылянской “Земля” Мірилом духовних цінностей про народ завжди була, є й буде земля. Всі думки й очікування, мрії й життєві прагнення зв’язані лише з нею. Земля була двигуном історії української. Адже наш народ – один з деяких, хто зумів відстояти свою землю, удержати неї протягом більше десяти тисяч років. Чому ніякі завойовники не змогли підкорити, поставити на […]...
- Земля в долі людини (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) Україна – традиційно хліборобська країна. То ж земля, відношення до неї були мірилом духовної зрілості кожного українця протягом багатьох віків. Усі прагнення, усі свої надії на Майбутнє хлібороб завжди спрямовував до землі. І звалася вона “матінкою”, “святою”. І не дивно, що в українській літературі тема землі займає провідне місце. Про те, що значить для людини, […]...
- “Земля – мірило духовності людини. За повістю Ольги Кобилянської “Земля” Всіх людей, які населяють нашу планету, цілком можна розділити на людей духовних і бездуховних. Цей поділ цілком адекватний і нормальний, але лише конкретні приклади з життя можуть показати, що таке духовність і що таке бездуховність. У повісті Ольги Кобилянської розказана трагічна історія родини Федорчуків, а також історії інших людей, які були пов’язані з цією родиною. […]...
- Твір на тему – Земля в долі людини (за повістю О. Кобилянської “Земля”) Найвищим досягненням письменниці Ольги Юліанівни Кобилянської стала повість “Земля”. Звертання до реальних фактів, соціальних явищ йшло поряд із поглибленим реалізму атвторки, а емоційне ставлення до них – особливість творчої манери О. Кобилянської, яка пропускала крізь серце долю своїх героїв. Письменниця змогла правдиво передати біль і сподівання селянина-трудівника та сутність самого процесу мислення хлібороба, допомагаючи зрозуміти […]...
- Кобилянська та музика Реферат на тему: Кобилянська та музика Вона побачила світ у багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура-Гумора Ітепер Гура-Гуморулуй, Румунської Соціалістичної Республіки), в глибині Карпатських гір Північної Буковини. Дитинство і юність її пройшли далеко від українських культурних центрів, переважно в румунсько-німецькому середовищі, що не могло не накласти відбиток на освіту майбутньої письменниці, характер її […]...
- Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі. Розкрити на матеріалі вивченого твору. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів “по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі”. […]...
- Ольга Кобилянська (1863-1942) Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 вересня 1863 р. у м. Гура-Гумора на Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині службовця. У 1873- 1877 рр. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, дальшу освіту вона здобувала самостійно. З 1889 по 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка […]...
- Що для мене значить земля Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом – учителів. Іноді нашими кумирами стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагнемо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для наслідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне. Просто випадково дізнаємося про щось значуще в […]...