Коцюбинський Михайло Михайлович На камені
З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу, з колонками, веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних гір.
З моря дув вітер. Солона прохолода принаджувала гостей, і вони, замовивши собі каву, тислись до вікон або сідали на веранді. Навіть хазяїн кав’ярні, кривоногий Мемет, пильно стежачи за
Поки червоний од задухи Джепар роздував у коминку жар та постукував рондельком, щоб вийшов добрий каймак2, Мемет вдивлявся у море.
– Буде буря! – обізвався він, не обертаючись. – Вітер дужчає. Он на човні збирають вітрила!
Татари повернули голови до моря.
На великому чорному баркасі, що, здавалося, повертав до берега, справді звивали вітрила. Вітер надував їх, і вони виривалися з рук, як великі білі птахи;
– До нас повертає! – обізвався Джепар. – Я навіть пізнаю човен – то грек сіль привіз.
Мемет теж пізнав греків човен. Для нього це мало вагу, бо, опріч кав’ярні, він держав крамничку, також єдину на все село, і був різником. Значить, сіль йому потрібна.
Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав’ярню і подався на берег. Гості поспішили вихилити свої філіжанки і рушили за Меметом. Вони перетяли круту вузьку вулицю, обігнули мечет і спустились каменистою стежкою до моря. Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною.
Баркас підскакував на місці, хлюпав, як риба, і не міг пристати до берега. Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у море котвицю, а дангалак почав швидко роззуватися та закасувати жовті штани вище колін. Татари перемовлялись з берега з греком.
Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску, тікаючи в море.
– Ти вже готовий, Алі? – крикнув грек на дангалака.
Замість одповіді Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду. Зручним рухом він підхопив у грека мішок з сіллю, кинув собі на плече і побіг на берег. Його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий, засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря. Алі скинув на пісок свою ношу і знов скочив у море, занурюючи мокрі рожеві литки в легку й білу, як збитий білок, піну, а далі миючи їх у чистій синій хвилі. Він підбігав до грека і мусив ловити мент, коли човен опускався врівень з його плечем, щоб зручно було прийняти важкий мішок.
Човен бився на хвилі і рвався з котвиці, як пес із ланцюга, а Алі все бігав од човна на берег і назад. Хвиля здоганяла його та кидала йому під ноги клубки білої піни.
Часом Алі пропускав зручний мент, і тоді хапався за бік баркаса, і піднімався разом з ним догори, мов краб, приліплений до кораблевого облавка.
Татари сходились на берег. Навіть у селі, на пласких дахах осель, з’являлися, незважаючи на спеку, татарки і виглядали звідти, як купки квіток на грядках.
Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімались із одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі і плакали над морем. Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав, немов нісся кудись на білогривих звірах.
Грек часто обертався назад і з тривогою поглядав на море. Алі прудкіше бігав од човна на берег, весь забризканий піною. Вода при березі починала каламутитись і жовкнути; разом з піском хвиля викидала зо дна моря на берег каміння і, тікаючи назад, волокла їх по дну з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало. Прибій за якої півгодини перескакував уже через каміння, заливав прибережну дорогу і підбирався до мішків з сіллю.
Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців.
– Мемет! Нурла! Поможіть, люди, а то сіль підмочить! Алі!
Йди ж туди! – хрипів грек.
Татари заворушились, і поки грек танцював з човном на хвилях, з нудьгою позираючи на море, сіль опинилась у безпечному місці.
Тим часом море йшло. Монотонний ритмічний гомін хвиль перейшов у бухання. Спочатку глухе, як важке сапання, а далі сильне і коротке, як далекий стріл гармати. На небі сірим павутинням снували хмари.
Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі, по яких потому стікали патьоки брудної з піною води.
– Ге-ге! Буде буря! – кричав Мемет до грека. – Витягай на берег човна!
– Га? Що кажеш? – хрипів грек, намагаючись перекричати шум прибою.
– Човен на берег! – гукнув щосили Нурла.
Грек неспокійно закрутився і серед бризків і рику хвиль почав розпутувати ланцюг, ув’язувати мотуззя. Алі кинувся до ланцюга. Татари скидали капці, закочували штани й ставали до помочі. Врешті грек підняв котвицю, і чорний баркас, підхоплений брудною хвилею, що з ніг до голови змила татар, посунув до берега.
Купка зігнутих і мокрих татар галасливо витягала з моря, серед клекоту піни, чорний баркас, немов якусь морську потвору або величезного дельфіна.
Та ось баркас ліг на піску. Його прив’язано до палі. Татари обтріпувались і важили з греком сіль. Алі помагав, хоч часом, коли хазяїн забалакувався з покупцями, він нишком позирав на незнайоме село. Сонце стояло вже над горами.
По голому сірому виступу скелі ліпились татарські халупки, зложені з дикого каміння, з пласкими земляними покрівлями, одна на одній, як хатки з карт. Без тинів, без воріт, без вулиць. Криві стежки вились по каменистій спадині, щезали на покрівлях і з’являлись десь нижче просто од мурованих сходів. Чорно і голо.
Тільки на одній покрівлі росла якимсь чудом тонка шовковиця, а знизу здавалось, що вона розстеляла темну корону на блакиті неба.
Зате за селом, у далекій перспективі, одкривався чарівний світ. В глибоких долинах, зелених од винограду і повних сизої імли, тіснились кам’яні громади, рожеві од вечірнього сонця або синіючі густим бором. Круглі лисогори, мов велетенські шатра, кидали од себе чорну тінь, а далекі шпилі, сизо-блакитні, здавались зубцями застиглих хмар.
Сонце часом спускало з-за хмар у імлу, на дно долини, скісні пасма золотих ниток – і вони перетинали рожеві скелі, сині ліси, чорні важкі шатра та засвічували вогні на гострих шпилях.
При цій казковій панорамі татарське село здавалось грудою дикого каміння, і тільки рядок струнких дівчат, що вертали од чішме3 з високими кухлями на плечах, оживляв кам’яну пустелю.
Край села, у глибокій долині, біг поміж волоських горіхів струмок. Морський прибій спинив його воду, і вона розлилась поміж деревами, одбиваючи в собі їх зелень, барвні халати татарок та голі тіла дітвори.
– Алі! – гукнув грек. – Поможи зсипати сіль!
За ревом моря Алі ледве дочув.
Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків. Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими гребенями, од яких з луском одривалися довгі китиці піни і злітали догори. Буруни йшли невпинно, підбирали під себе зворотні хвилі, перескакували через них і заливали берег, викидаючи на нього дрібний сірий пісок.
Скрізь було мокро, поналивано, в берегових ямках лишалась вода.
Раптом татари почули тріск, і рівночасно вода полилась їм у капці. То сильна хвиля підхопила човен і кинула їм на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра. Він кричав од горя, лаявся, плакав, та рев моря покривав і ціла людність того невеличкого закинутого села, хоч це його лемент. Довелось витягти човен та й прив’язати знов.
Грек був такий сумний, що, хоч запала ніч і Мемет кликав його в кав’ярню, не пішов у село і лишивсь на березі. Мов привиди, блукали вони з Алі серед водяного пилу, сердитого бухання та сильного запаху моря, що проймав їх наскрізь. Місяць давно вже зійшов і перескакував з хмари на хмару; при світлі його берегова смуга біліла од піни, наче вкрита першим пухким снігом.
Врешті Алі, зваблений вогнями в селі, намовив грека зайти в кав’ярню.
Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку село було одрізане од світу.
Вже з полудня хвиля почала спадати, і Алі взявся до роботи. Вітер тріпав червону хустину на голові дангалака, а він порався коло човна та курникав монотонну, як прибій моря, пісню. У відповідний час, як добрий мусульманин, він розстеляв на піску хустинку і ставав на коліна в богомільному спокої.
Вечорами він розкладав над морем огонь, варив собі пілав з підмоченого рижу, що лишивсь на баркасі, і навіть лагодився ночувати при човні, та Мемет покликав його в кав’ярню.
Related posts:
- Скорочено “На камені” Коцюбинського Коцюбинський описує невеличке татарське село з своєю географією, скелястою природою, неначе відокремлений острівець, що пливе у безмежному космосі людського буття. Село було оточене морем та скелями. Кав’ярня була серцем татарського села, куди збігались усі інтереси людності, все те, чим жили люди на камені. Там засідали самі значні гості. Власником кавярні був різник Мемет, на початку […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дорогою ціною I Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович В путах шайтана Емене сиділа долі на розпеченій землі свого подвір’я. Сьогодні Байрам, свято, мати пішла у хату переспати спеку, а батько, старий хаджі Бекір Мемет-оглу, як і всі правовірні, удруге вже подавсь до мечету. Навколо тиша. Лиш од села, з високого стародавнього мінарета, долітають скрипучі, як немазане колесо, різкі згуки побожного поклику мулли: – Ла алла… іль […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На острові Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає: її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля. Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити. А зараз по тім чую дрібне цокання підошов в камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович У грішний світ Там, за горами, давно вже день, і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч. Простерла сині крила і тихо вкрила одвічні бори, чорні, похмурі, застиглі, що обступили білу церковцю, немов черниці дитину, і пнуться колом по скелях, усе вище та й вище, одні по других, одні над другими, до клаптя неба, що таке […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Сон Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський РЕФЕРАТ На тему: Михайло Михайлович Коцюбинський Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М. М Коцюбинському. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця. “Я ріс – згадував М. Коцюбинський. – під впливом матері, до якої завжди був ближчим, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Хо Присвята В. Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович П’ятизлотник Посвята моїй любій матері Смерклося. Рожевий на заході край неба м’яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло помершого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло. Хима, сидячи на ослінчику, підкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Для загального добра І Першій грім Замфір Нерон, ставний тридцятилітній молдуван, допив з глиняного глечика решту вина і встав з-за столу. 3 усмішкою задоволення від святного обіду, що грала на червоному, загрітому стравою та вином обличчі, він звернувся до жінки: – Порайся швидше, Маріоро, бо поїдемо на виноградник, а я тим часом запряжу коні. – Добре, – відповіла […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Він іде! Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 2. – С. 185-193. Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало. Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лялечка Triste comme un beau jour Pour un coeur sans espoir.1 F. Соррeе2 Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало од труської дороги боліти під грудьми – і се було добре, бо одривало її од прикрих думок. […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дебют Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На віру І Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи. Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача. Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лишивсь один. В корчмі було мирно, як щонеділі. В дверях раз у […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Тіні забутих предків Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Поєдинок Вони вже повечеряли – пані Антоніна і вчитель її дочки Іван Піддубний. Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері, а вона подала йому для поцілунку руку. І він почав цілувати її не з того боку, де звичайно цілують знайомі, а в долоню і вище. Пані Антоніна не боронила, навпаки, вона одкинула […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Ціпов’яз Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по свіжій ріллі, йшов за плугом парубок Семен Ворон. Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішались з гори в долину на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи панський лан. Справді, було нерано. Осіннє сонце давно вже сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне небо кидало […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Відьма Тітка Прохіра вскочила в хату Йона Броски – сусіда свого – з таким поспіхом, якого він ніколи не сподівався від сеї поважної особи. З блідого Прохіриного обличчя, з прудких рухів її ситого тіла, од яких великі, обвислі перса помітно тріпотали під тонкою міщанською курточкою, а чорна хустка злітала з голови набік, особливо ж з її […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лист Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, надаремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом, якого ми, старі двадцятип’ятилітні парубки, роками позбавлені були серед чужого, холодного гвалту великого міста. Ресторани й кав’ярні, де їда для нас стала тільки досадною потребою тіла, де противними були чужі апетити і ті фабричні, сказати б, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Іван Франко Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 3. – С. 252-268. Шановні добродійки і добродії! Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Persona grata Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда. За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя. Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам’ятні Лазареві і віщували недобре. Через те Лазар почував себе […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Подарунок на іменини Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарешті з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима. Базарні лайки і гармидер участка ще клекотіли у ньому, сердито ворушили губи і квадратове лице, налили кров’ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввійшов у світлицю, ляснув по-офіцерськи лакерованим чоботом в чобіт і з […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Нюренберзьке яйце Мабуть, всі ви, діточки, бачили годинник; можете дізнатись, глянувши на нього чи то вдень, чи вночі, котра година, можете почислити кожду хвилинку. А було колись так, що люди не знали, як рахувати час. Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч. В літній ясний день, коли сонечко весело сяє […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Філянський. Лірика (Т. І. 1906 р. CLX стор., ц. 1 карб. 50 к.) Ми уважно переглянули книжку д. Філянського і мусимо признатися, що легше перейти велике, тільки що зоране поле, раз у раз спотикаючись на грудках, ніж перехопитись через білу пустиню тої книжки з піскуватими кучугурами віршів. Починає автор свою збірку циклом “від Екклезіаста”, і здається, що […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коні не винні – Савка! Де мій одеколон? Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні. Стояв упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях, і нетерпляче стежив, як біг Савка через подвір’я в своїй синій з галунами лівреї. Одеколон був тут, на туалетнім столі, але Аркадій […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Що записано в книгу життя Мусила баба злазити з печі: онука заслабла i потребувала тепла. А що не було місця на лаві у тісній хаті, послалась баба долі. І син, i невістка наче не бачили того. Там вона i лишилась. З кутка, між дверима i мисником, де на долівці вона лежала – стара, забута смертю мати,- все видавалось чудним. Досі […]...
- Новела “Intermezzo” – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) Новела “Intermezzo” Твір “Intermezzo” був написаний у 1908 р. За жанром твір тяжіє до есе. У даному випадку це есе белетристичного характеру, де на перший план виступає особистість автора. “Intermezzo” знаменує певний крок розвитку літературної творчості митця. Коцюбинський ніколи не звертався до написання драматичних творів. У його творчому доробку – […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 р. у Вінниці. З раннього дитинства, як згадує сам письменник, він чув українську мову тільки від челяді. А в дев’ять років, захворівши на запалення легенів, раптом в гарячці почав говорити по-українськи. З того часу він почав писати українською мовою вірші на зразок народних. Пізніше познайомився з творчістю українських […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 – 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880). Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1915) М. М. Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875-1876) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880). Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Реферат на тему: Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, “добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву… “. Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий […]...
- Життєвий і творчий шлях – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) Життєвий і творчий шлях 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця народився Михайло Михайлович Коцюбинський. Батько родини був гарячої та неспокійної вдачі і не міг зносити утисків начальства, через що часто міняв роботу, а сім’я змушена була подорожувати з місця на місце за його призначеннями. З […]...
- Тіні забутих предків – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) “Тіні забутих предків” Етнографічна основа повісті Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію – побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав […]...
- Михайло Коцюбинський – Під мінаретами Оповідання “Під мінаретами” було написане у 1892 році під час роботи Коцюбинського на посаді члена урядової філоксерної комісії, яка вела боротьбу з шкідником винограду на території Молдавії і Криму (1892-1897). Це дало можливість письменнику, як він сам зазначає, “добре пізнати край, а також звичаї і мову тих народів, які заселяють його”. Так виникли оповідання з […]...
- Коцюбинський Михайло Харитя (скорочено) Харитина мати захворіла. Її батько помер, і мати все тужить та слабує. Злягла у жнива, в гарячу пору, коли всі, хто лиш вміє жати, подались на ниву. А зерно стигле, сиплеться. Харитя ввійшла в хату, внесла важке відро з водою. Рука від незвичайної ваги зомліла. Але по хвилині вже метнулася варити їсти Жваві рученята бігали […]...
- Скорочено ДОРОГОЮ ЦІНОЮ – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Події відбуваються в той період, коли козацтво було знищене, а селянство українських земель було закріпачене. Волелюбні козаки не хотіли коритися, деякі з них втекли в турецькі землі й заснували там нову Січ. Час від часу туди тікали від невиданих утисків селяни. Зібрався тікати й Остап, якого пан за непокірність хотів віддати у москалі. Прощається хлопець […]...
- Дорогою ціною (дуже стисло/скорочено) – Коцюбинський Михайло Події відбуваються в той період, коли козацтво було знищене, а селянство українських земель було закріпачене. Волелюбні козаки не хотіли коритися, деякі з них втекли в турецькі землі й заснували там нову Січ. Час від часу туди тікали від невиданих утисків селяни. Зібрався тікати й Остап, якого пан за непокірність хотів віддати у москалі. Прощається хлопець […]...
- Михайло Коцюбинський – Дорогою ціною (Скорочений переказ, дуже стисло) Михайло Коцюбинський Дорогою ціною (Скорочений переказ, дуже стисло) Події відбуваються в той період, коли козацтво було знищене, а селянство українських земель було закріпачене. Волелюбні козаки не хотіли коритися, деякі з них втекли в турецькі землі й заснували там нову Січ. Час від часу туди тікали від невиданих утисків селяни. Зібрався тікати й Остап, якого пан […]...