Коцюбинський Михайло Михайлович Подарунок на іменини
Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарешті з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима.
Базарні лайки і гармидер участка ще клекотіли у ньому, сердито ворушили губи і квадратове лице, налили кров’ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввійшов у світлицю, ляснув по-офіцерськи лакерованим чоботом в чобіт і з досадою кинув картуз на вікно. Але од того руху підскочив на лутці жінчин беззубий гребінь і легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава.
– Фу-ти! Бардачні
Сухий, гарячий, весь в поросі, день вже гас за вікном. На столі каламутне біліли дві порожні тарілки, а перекинута ложка ловила у себе червоний відблиск заходу.
– Сусанна!
– Несу! – обізвався з глибин десь низький, осиплий голос.
Карпо Петрович примостився за столом і розщібнув мундир. Йому було душно. Суконний комір тер шию, а кітель ще й досі перуть!.
Вони пе-еруть!. І ледве стримавсь од грубої лайки. Нетерпляче пощипував хліб і жував, сопучи носом. Лакеровані чоботи дрібно скрипіли під столом.
У дверях з’явилась Сусанна. Прикриваючи парою страви вид, м’який і білий, як з сирового
– Мусила гріти… все прохололо…
– А ти б не розкидала своєї куделі по всіх кутках… Сусанна зробила великі очі.
– Де?
Карпо Петрович одігнув палець, ткнув ним назад себе, в вікно, й застиг у гніву вирячкуватих очей та червоного кулака.
– Бардачні звички!.
– Цс… – цикнула жінка на нього, – там Доря.
Карпо Петрович скоса поглянув на щілку в дверях, звідки пробивалося світло, і тепер тільки почув дзвінкий хлоп’ячий голос, який безперестанку співав:
– Сім раз по вісім – п’ятдесят шість… сім раз по вісім – п’ятдесят шість.
Се його заспокоїло зразу. Нахиливсь над тарілкою і потиху почав сьорбати юшку, обводячи інколи оком світлицю.
В кутку, під образами, блимала мертво лампадка, з етажерки звисало новеньке гімназичне пальто, ловлячи в гудзики гострі червоні бліки.
Хіба завтра неділя? Фу-ти, ну-ти! Як він забув?
Завтра ж Дорині іменини…
Сусанна, вип’явши зад у великих лапатих квітках, збирала з помосту своє волосся.
Бардачні звичкиї. Згадав! Ну, і була в бурдеї, але потому вони законно звінчались. Хіба з неї не вірна жінка? Раз, правда…
Та коли б не вона, коли б не пішла на ніч до поліцмейстера, кис би й досі в писарчуках… А тепер – надзиратель. Дорю в гімназії учать, і сама казначейша у них буває…
Кров заливала Сусанні шию, і тільки зморшки на шиї біліли, як крейдяні.
Вона сердито вийшла з кімнати.
Карпо Петрович жував і в задумі м’яко тарабанив пучками в стіл.
– Доря!
Доря став на порозі, сірий й незграбний у своїх довгих, аж до підлоги, гімназичних штанах, а батько дивився на його ноги, негнучкі й грубі, як в слоненяти.
– Тебе сьогодні питали?
– З географії п’ять.
– А ти часом не того… не бре-бре?
Доря ображено чмихнув і підняв вгору біласті чубки.
– Їй-богу, сам бачив… А Козерогові пару вліпили.
– Що се за Козеріг?
– Там один в нас… Дорька Сосновський…
– Віце-губернаторський син?
– Ми його добре сьогодні нам’яли. Аж кров носом пішла…
Карпо Петрович почув холодок під мундиром. Такий знайомий і неприємний, з яким завжди стрічав начальство.
– Дорь-ка! – крикнув він строго. – Руш мені тільки ще хоч разок – я тобі дам!.
Фу-ти, ну-ти, господи боже… віце-губернаторський син…
Він підняв палець в важкому персні і накивав.
Сусанна унесла лампу і присунула страву. Чоловік не дивився на неї, ще скований здивованням й жахом.
Масна пляма виразно зачорніла при світлі на новенькім сукні мундира.
– Їж… прохолоне… – нагадала йому Сусанна.
Він почав їсти хтиво і неохайне, бризкав соусом на скатерть і жвякав ротом, а на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмішка. Він був задоволений врешті. Те, що його хлопець звався так само, як і віце-губернаторський син, що вони разом учились і що Доря зважився бити таке паненя, – сповняло його радісним подивом. От хоч би й він, Карпо Петрович. Він носив білі погони і шашку, як офіцер…
Його боялись, бо міг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачеві через те тільки, що був сином його начальства. Який був вія щасливий, коли йому вдалось одного разу підсадити паничика того у фаетон, а от його Доря…
Хе-хе!.
Сусанна тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапі та тривожно поглядала на двері, за якими бубонів Доря уроки.
– Чого ти смієшся?
Він пошепки розказав їй, що чув од Дорі, і обоє довго осміхались до себе очима.
– Хе-хе!
– Хі-хі!
– Завтра наш Доря кінчав десятий рік… – мрійно обізвалась Сусанна, одкривши зіпсовані зуби, і одігнула ріжок подушки, звідки щось заблищало.
– Покажи, Сузя… що там таке? Карпо Петрович піднявся з-за столу, похитався на блискучих од лаку чоботях і підійшов до канапи.
– Цс… – писнула слабо Сусанна, колихнувши важкими грудьми, і всім м’яким тілом, як тістом, що вилізло з діжі, навалилася на подушку.
– Потому покажу… А ти що йому подаруєш?
Карпо Петрович ляснув у пальці. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забігало у заросль волосся, як мілке плесо у лози, покрили зморшки.
Він одкрив рота і трохи подумав.
– Я…
Але Сусанна полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!
Доря їм заважав. Вони хотіли, щоб він швидше йшов спати.
За дверима чулось шелестіння сторінок, ляпання книжкою в стіл і сердите бурчання.
– Чого ти там, Дорик?
Він став на порозі, з чорнилом на лобі й на пальцях, і кисло пхинькнув:
– Задачі не можу рішити.
– Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звір.
Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмідь перед уликом меду.
Відставив далеко книжку і читав, наче рапорт:
– Троє купців поділитися мали… Ти уяви собі троє купців, наприклад – наш Сруль, Іцько і Пінька… Здається не трудно… Другий мав грошей два рази більше, ніж перший…
Розумієш, як перший, а третій стільки, як ті два разом.,. Значить, Пінька мав стільки, як Сруль та Іцько. Ну, зрозумів?
Се ж дуже просто.
Але Карпо Петрович і сам не вірив, що це так просто. Він плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтів роздушити всіх трьох купців, і врешті так впрів, що Дорі неприємно було дивитись на рясні крапельки поту на чолі в батька.
– Ідіотська задача! Чого вас там вчать! Він з злістю одкинув од себе задачник і піднявся сердитий та збентежений вкрай.
– Як вони мучать бідних дітей!. – обурилась палко Сусанна, теж од напруження мокра під хмарою пишних муслінів.
Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олівцем в лоб і в дві хвилини задовольнив купців.
– Теж арихметик! – напалась на чоловіка Сусанна. – Не міг розділити кілька рублів…
І обняла щасливим оком сіру фігуру сина, чужу неначе в довгих, аж до підлоги, штанах.
– “Арихметик”!. Мовчала б, коли сказати не вмієш! – буркнув сердито Карпо Петрович. – У мене свої задачі… Побула б хоч раз на діжурстві.
Він навіть забув у замішанні ляснуть по-офіцерськи чоботом в чобіт.
Вийняв з штанів важкий портсигар, теж офіцерський, зважив його в руці і закурив папіроску.
Зелене світло од лампи м’яко зливалось з рожевим, що стікало з-під образа у кутку, нові гудзики на гімназичній шинелі горіли, як самоцвіти, а синій дим папіроски хвилював легко у теплім затишку хати. Доря знову бубонів за дверима.
Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю і м’яв у долоні сукно.
– Матеріал добрий, здається… і пошив непогано… Він любовно погладив шинелю і знову повісив на місце.
– Ах, який Доря смішний! Одягся вранці, наклав картуз і став на порозі у моїй спальні. А я була ще в сорочці, тільки що встала, та як крикну з переполоху, що хтось чужий увійшов…
Потому ми довго сміялись…
– Скільки взяв Шмуль за картуз?
– Рубель двадцять оддала… Божився, що втратив тридцять копійок…
– Ах, сучий син… Більше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?
Вона подала йому його, знявши обережно з стіни, де висів образ, а він довго любувався новим сріблом листочків – незрозумілим і таємним для нього символом шкільної мудрості.
Потому їх очі стрілись й засяли, порозумівшись без слів.
– Хе-хе! Як, шельма, скоро рішив задачу!
– Хі-хі… і з географії п’ять.
Їх ще більше тішило те, що віце-губернаторський син дістав лиш пару.
Доря прийшов сказати добраніч.
Вони лишились самі.
Тоді Карпо Петрович нетерпляче накинувсь на жінку:
– Показуй, що ти купила?
Але Сусанна і сама вже виймала з-під подушки дарунок. Опустилась на поміст серед білих хвиль сукні, і під важкими грудьми у – неї сухо затріщала пружина.
Він теж з скрипом чобіт присів біля жінки, мало не задихнувшись од солодкого запаху пудри з її лиця.
Нарешті бляшаний пароходик вислизнув з рук і поплив по помості, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповняючи хату гострим дирчанням металу.
Related posts:
- Проблема духовного занепаду суспільства в оповіданні Михайла Коцюбинського “Подарунок на іменини” Проблема духовного занепаду суспільства в оповіданні Михайла Коцюбинського “Подарунок на іменини” Я прочитала твір М. Коцюбинського, який вразив мене незвичним загостреним сюжетом. Це оповідання “Подарунок на іменини” – витончена, парадоксальна назва. Околодочний надзиратель Карпо Петрович Зайчик і його дружина Сусана мають єдиного сина Дорю. Батьки були далеко не тонкими натурами: Карпо Петрович усе “скрипів чобітьми”, […]...
- “Занепад духовностi” за оповіданням М. Коцюбинського “Подарунок на іменини” Твір М. Коцюбинського з парадоксальною і в той же час витонченою назвою вразив мене загостреним і незвичним сюжетом, який залишив в моїй душі глибокий слід. В оповіданні йде мова про родину околодочного надзирателя Карпа Петровича Зайчика – його дружину Сусану та єдиного сина Дорю. Батьки цього хлопця були, м’яко кажучи, не дуже тонкими натурами. Батько […]...
- Жорстокість смертної кари (за твором Коцюбинського “Подарунок на іменини”) Скільки існує людство, цивілізоване суспільство, – будуть точитися дискусії щодо смертної кари. Як би ми не прикрашали, як би ми не вбирали учасників дійства під назвою “винесення смертного вироку”, воно залишиться вбивством. І не матиме значення, хто це вчинив: чи то найманий кимось вбивця для усунення суперника, чи той же вбивця, якого найняла держава, і […]...
- Смертна кара породжує відчай (за твором “Подарунок на іменини” М. Коцюбинського) Скільки існує людство, цивілізоване суспільство, – будуть точитися дискусії щодо смертної кари. Чи треба карати людей на смерть, якщо вони скоїли тяжкий злочин? А простіше можна сформулювати так: вбивати чи не вбивати? І як би ми не прикрашали, як би ми не наряджали учасників дійства під назвою “законне вбивство”, воно залишиться вбивством. І не матиме […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коні не винні – Савка! Де мій одеколон? Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні. Стояв упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях, і нетерпляче стежив, як біг Савка через подвір’я в своїй синій з галунами лівреї. Одеколон був тут, на туалетнім столі, але Аркадій […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Сон Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський РЕФЕРАТ На тему: Михайло Михайлович Коцюбинський Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М. М Коцюбинському. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця. “Я ріс – згадував М. Коцюбинський. – під впливом матері, до якої завжди був ближчим, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Хо Присвята В. Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Він іде! Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 2. – С. 185-193. Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало. Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лист Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, надаремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом, якого ми, старі двадцятип’ятилітні парубки, роками позбавлені були серед чужого, холодного гвалту великого міста. Ресторани й кав’ярні, де їда для нас стала тільки досадною потребою тіла, де противними були чужі апетити і ті фабричні, сказати б, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович П’ятизлотник Посвята моїй любій матері Смерклося. Рожевий на заході край неба м’яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло помершого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло. Хима, сидячи на ослінчику, підкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дебют Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На віру І Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи. Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача. Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лишивсь один. В корчмі було мирно, як щонеділі. В дверях раз у […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лялечка Triste comme un beau jour Pour un coeur sans espoir.1 F. Соррeе2 Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало од труської дороги боліти під грудьми – і се було добре, бо одривало її од прикрих думок. […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На камені З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу, з колонками, веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Поєдинок Вони вже повечеряли – пані Антоніна і вчитель її дочки Іван Піддубний. Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері, а вона подала йому для поцілунку руку. І він почав цілувати її не з того боку, де звичайно цілують знайомі, а в долоню і вище. Пані Антоніна не боронила, навпаки, вона одкинула […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Ціпов’яз Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по свіжій ріллі, йшов за плугом парубок Семен Ворон. Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішались з гори в долину на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи панський лан. Справді, було нерано. Осіннє сонце давно вже сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне небо кидало […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Відьма Тітка Прохіра вскочила в хату Йона Броски – сусіда свого – з таким поспіхом, якого він ніколи не сподівався від сеї поважної особи. З блідого Прохіриного обличчя, з прудких рухів її ситого тіла, од яких великі, обвислі перса помітно тріпотали під тонкою міщанською курточкою, а чорна хустка злітала з голови набік, особливо ж з її […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович В путах шайтана Емене сиділа долі на розпеченій землі свого подвір’я. Сьогодні Байрам, свято, мати пішла у хату переспати спеку, а батько, старий хаджі Бекір Мемет-оглу, як і всі правовірні, удруге вже подавсь до мечету. Навколо тиша. Лиш од села, з високого стародавнього мінарета, долітають скрипучі, як немазане колесо, різкі згуки побожного поклику мулли: – Ла алла… іль […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович У грішний світ Там, за горами, давно вже день, і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч. Простерла сині крила і тихо вкрила одвічні бори, чорні, похмурі, застиглі, що обступили білу церковцю, немов черниці дитину, і пнуться колом по скелях, усе вище та й вище, одні по других, одні над другими, до клаптя неба, що таке […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Нюренберзьке яйце Мабуть, всі ви, діточки, бачили годинник; можете дізнатись, глянувши на нього чи то вдень, чи вночі, котра година, можете почислити кожду хвилинку. А було колись так, що люди не знали, як рахувати час. Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч. В літній ясний день, коли сонечко весело сяє […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Філянський. Лірика (Т. І. 1906 р. CLX стор., ц. 1 карб. 50 к.) Ми уважно переглянули книжку д. Філянського і мусимо признатися, що легше перейти велике, тільки що зоране поле, раз у раз спотикаючись на грудках, ніж перехопитись через білу пустиню тої книжки з піскуватими кучугурами віршів. Починає автор свою збірку циклом “від Екклезіаста”, і здається, що […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Іван Франко Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 3. – С. 252-268. Шановні добродійки і добродії! Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дорогою ціною I Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Для загального добра І Першій грім Замфір Нерон, ставний тридцятилітній молдуван, допив з глиняного глечика решту вина і встав з-за столу. 3 усмішкою задоволення від святного обіду, що грала на червоному, загрітому стравою та вином обличчі, він звернувся до жінки: – Порайся швидше, Маріоро, бо поїдемо на виноградник, а я тим часом запряжу коні. – Добре, – відповіла […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Persona grata Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда. За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя. Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам’ятні Лазареві і віщували недобре. Через те Лазар почував себе […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Тіні забутих предків Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Що записано в книгу життя Мусила баба злазити з печі: онука заслабла i потребувала тепла. А що не було місця на лаві у тісній хаті, послалась баба долі. І син, i невістка наче не бачили того. Там вона i лишилась. З кутка, між дверима i мисником, де на долівці вона лежала – стара, забута смертю мати,- все видавалось чудним. Досі […]...
- Проблема духовного занепаду суспiльства в оповiданнi Михайла Коцюбинського “Подарунок на iменини” Я прочитала твiр М. Коцюбинського, який вразив мене незвичним загостреним сюжетом. Це оповiдання “Подарунок на iменини” – витончена, парадоксальна назва. Околодочний надзиратель Карпо Петрович Зайчик i його дружина Сусана мають єдиного сина Дорю. Батьки були далеко не тонкими натурами: Карпо Петрович усе “скрипiв чобiтьми”, не можучи забути базарних лайок i гармидера вiддiлку. Цi враження “ще […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Реферат на тему: Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, “добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву… “. Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 р. у Вінниці. З раннього дитинства, як згадує сам письменник, він чув українську мову тільки від челяді. А в дев’ять років, захворівши на запалення легенів, раптом в гарячці почав говорити по-українськи. З того часу він почав писати українською мовою вірші на зразок народних. Пізніше познайомився з творчістю українських […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1915) М. М. Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875-1876) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880). Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, […]...
- Життєвий і творчий шлях – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) Життєвий і творчий шлях 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця народився Михайло Михайлович Коцюбинський. Батько родини був гарячої та неспокійної вдачі і не міг зносити утисків начальства, через що часто міняв роботу, а сім’я змушена була подорожувати з місця на місце за його призначеннями. З […]...
- Тіні забутих предків – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) “Тіні забутих предків” Етнографічна основа повісті Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію – побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього […]...
- Скорочено “Пподарунок на іменини” Коцюбинського Околодочний надзиратель Карпо Петрович Зайчик i його дружина Сусана мають єдиного сина Дорю. Батьки були далеко не тонкими натурами: Карпо Петрович усе “скрипiв чобiтьми”, не можучи забути базарних лайок i гармидера вiддiлку. Цi враження “ще клекотали у ньому, сердито ворушили губи i квадратове лице, налили кров’ю кулак, ще важчий од грубого персня”. Жiнку, Сусану, вiн […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав […]...
- Михайло Коцюбинський – По-людському Михайло Коцюбинський ПО-ЛЮДСЬКОМУ Оповідання Весняний вітер стиха віяв над виноградниками й охолоджував загрітих працею робітників. Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків. Голі дерева немов курились сизо-зеленим димом: щось, наче мрія про розкішну літню одіж, обгортало їх сповнені соком віти. Скрізь було так багато світла й радості, так виразно […]...
- Михайло Коцюбинський (1864-1913) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, […]...
- Коцюбинський Михайло Харитя (скорочено) Харитина мати захворіла. Її батько помер, і мати все тужить та слабує. Злягла у жнива, в гарячу пору, коли всі, хто лиш вміє жати, подались на ниву. А зерно стигле, сиплеться. Харитя ввійшла в хату, внесла важке відро з водою. Рука від незвичайної ваги зомліла. Але по хвилині вже метнулася варити їсти Жваві рученята бігали […]...