Коцюбинський Михайло Михайлович В путах шайтана
Емене сиділа долі на розпеченій землі свого подвір’я. Сьогодні Байрам, свято, мати пішла у хату переспати спеку, а батько, старий хаджі Бекір Мемет-оглу, як і всі правовірні, удруге вже подавсь до мечету.
Навколо тиша. Лиш од села, з високого стародавнього мінарета, долітають скрипучі, як немазане колесо, різкі згуки побожного поклику мулли:
– Ла алла… іль алла-а… Магомет расуль алла-а…
Емене поклала голову на долоні, уперлась ліктями в коліна і дивилась.
Перед нею, мало не з-під ніг, збігали вниз по кам’яних горбах
Ще нижче, по піскуватій лінії берега, серед тінистих садків, біліли розкішні вілли “гяурів” з рядками чорних струнких кипарисів.
А далі було море.
Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо, воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосклоном, чарувало й вабило у свою чисту, теплу й радісну блакить…
З правого боку горбатою тінню ліг в море Аюдаг і, мов спраглий у спеку
Емене байдужно дивиться на знайомий краєвид: їй нудно. Вона дівчина – “киз”, і не для неї се невідоме, повне чар море: вона ніколи не перепливе його, як ніколи не переступить похмурої яйли, що он там, за батьківською хатою, за селом, грізно здіймає догори кам’яні хребти, одділяючи Аллахів край од сторони невірних.
Ще в будень, коли Емене не покладаючи рук садить тютюн, підгортає виноград, поливає городину або порається коло набілу, – вона не почуває нуди; але в свято, от як тепер, коли буркотлива мати поснула, батько молиться, а робота чекає будня, дівчина не знає, що з собою чинити.
Круг неї тиша і мертвота – як на землі, так і на небі. Сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою, кожним камінчиком. Рівний, гарячий, мов з велетенської печі, дух іде від землі, з неба, з моря, од сірих кам’яних громад яйли.
Блідий широколистий тютюн насичує повітря наркотичною парою. В самому повітрі розлита нуда, про нуду тихо дзюрчить струмок по камінчиках подвір’я, од нуди скаче на ланцюгу старий пес і, глухо побрязкуючи залізом, хрипливим голосом скаржиться небові:
– Алла-алла!. Алла-алла!.
Одинока жаба вилізла з калабатини і зрідка меланхолійно кумкає… На темних лапатолистих фігах завзято, мов сотня тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади. А проте тихо, а проте нудно од тих одноманітних згуків.
Емене докучило врешті сидіти на гарячій землі. З лінивими рухами одаліски вона потягнулась, розпростувала гнучке молоде тіло, звелася і апатично обвела круг себе очима. Що їй робити, чим заповнити святну нуду?
Випадково очі її зупинились на жабі. Велика, розчепірена, вона припала животом до теплої землі, підняла окату голову і випускає з себе згуки, раз жалібні, повні скарги й мелодії, то знов сердиті, буркотливі, немов всередині у неї, в її великому біластому череві, щось клекотить.
Емене тихесенько, навшпиньках, почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи. Але жаба помітила непроханого гостя і шубовснула у воду, витягши задні ноги та піднявши зо дна стовп намулу.
Дівчина стала над ковбаню й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась. Але й се видалось їй нудним.
Емене скинула з ніг капці, затиснула поміж коліна червоні шаровари і почала мити ноги. Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжопофарбованих косах, жовтому халаті і червоних шароварах, і підмальовані чорним брови і червоні, теж пофарбовані, нігті на руках і ногах так і блищали до сонця, мов наведені політурою.
Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена. Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ганком вілли, а коло них татарин-провідник, видимо, чекав на когось. Та ось од білої стіни будинку одділи-лись дві жіночі постаті, тонкі, високі, мов молоді кипариси, і підійшли до коней. Тут Емене не витримала, вискочила з води і без капців, мокрими ногами, перебігла подвір’я, злягла на тин і цікаво виставила голову з-за дерева. Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара – красу кучуккойського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал, як се й пристало порядній татарській киз.
Але тихо! Ось жінки підходять до коней. Септар підставляє долоню, жінка кладе на неї ногу, злегка торкається до його плеча і, мав м’яч, вискакує на коня…
Тц… тц… тц… крутить головою Емене і чує, як гаряча хвиля крові б’є їй до серця й голови.
“Алла-алла! – думає Емене. – Ти справедливий, але чому невірним жінкам краще живеться на світі, ніж правовірним?.”
Грішні думки путаються в голові у дівчини. А нині Байрам, а нині свято! Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан, і нашіптує неподобні думки, і хвилює дівочу кров…
Він приковує очі її до того місця, де перед хвилею бачила вона милого й таке неподібне до власного життя, і вона не може одірвати їх, хоч уже нічого не бачить там, опріч спустілого місця перед ганком вілли…
За кілька хвилин тупотіння кінських ніг по твердій дорозі збудило Емене з задуми. Дівчина стрепенулась, сквапно прискочила до частоколу на другому кінці подвір’я і припала лицем до шпари. Серце в грудях тріпалось, як риба в руці, а очі пожадливо захоплювали клаптик дороги, що виднілась у шпарку.
Але ще пусто на дорозі, нема нікого. Та ось задудніла земля – і показалась кавалькада; попереду жінка в сірому, а за нею жінка в синьому; поруч з останньою їхав Септар.
Емене так і їла очима провідника. А він, круто упершись рукою в бік, випинав золотом шиті груди і зухвалим хижим поглядом оглядав жінку в синьому… На його гладко голеному, червоному й блискучому, як стиглий помідор, виду, що виглядав з-під круглої з золотим верхом шапочки, малювалась зарозумілість з одтінком презирства до жіноти, яка свідчила, що він добре розібрав смак провідницького життя, та що не одна московська “бариня єго любил… денга давал”, і що він на ті “денга гулял”.
Емене любувалася його міцним, здоровим, як огірок, тілом, тісно затягненим в тонке сукно, його нахабним поглядом, який приймала за ознаку сміливості й лицарського духу. Він здавався їй ясним місяцем, що одбився в морі її серця та простяг блискучий шлях до щастя.
Враз при фіртці калатнув розбитий дзвоник. Емене здригнулась, мов зловлена на гарячому вчинку, і, забувши на капці, прожогом кинулась у сіни. Дзвоник прохрипів ще раз.
То був знак, що надходить чужий мужчина. І справді, ледве Емене встигла сховатися, як у двір увійшов її батько, старий хаджі Бекір, в товаристві молодого різника Мустафи. З сим богобійним різником, що наскрізь пропахся овечим лоєм, старий хаджі вічно мав справи, в яких будучність Емене грала не останню роль.
Саме в той мент кавалькада виїхала на найвищий пункт дороги, і ставна постать Септарова виразно вирисувалась на тлі блакитного неба. Хаджі Бекір глянув туди, і його очі блиснули з-під чалми. Він підняв руку і, погрозивши нею в спину провідникові, хрипливим голосом буркнув:
– Кєпек!. [Собака (татар.) ]
І, сплюнувши з огидженням услід кавалькаді, він повів гостя на веранду, коливаючись на зігнутих, як у рахітика, татарських ногах та похитуючи головою, завитою в білу чалму. Та чалма, вкупі з білою довгою бородою, надавала йому вигляд старозаконного патріарха.
Емене підгледіла ту сцену і почула в серці образу.
“Кєпек! За що кєпек? – думала вона. – За те, що він не цурається гяурів, з ними їсть, п’є, говорить? Адже й гяури вірять в Аллаха…”
Незвикла до думок голова її якось недобре працювала, зате серце її чуло, що тут щось не так, що справедливість не на батьковому боці, що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки. Вона бідна невільниця, замкнена в тісних межах свого подвір’я, в загратованій, пильно стереженій від мужеського ока жіночій половині, – все ж таки мала очі і дивилась туди, вниз, на білі оселі серед розкішних гаїв, і не могла не бачити іншого, ніж їхнє татарське, життя, не могла не рівняти того життя з власним. Вона, наприклад, бачила там жінку – істоту вільну, товариша – не рабиню мужчини, жінку, до якої належав, як і до мужчини, весь світ…
Вона бачила, як та “невірна” жінка гойдалася на човні, сміялася, жартувала з чужими мужчинами, як вона гарцювала на коні або лазила по горах та лісах, заходила до мечету, мов до себе в хату, тоді як вона, правовірна дочка Аллаха, не сміє переступити й порога мечету, немов яке нечисте створіння… “Кєпек! Кєпек!” – ображено думає Емене, і чує в серці жаль до батька, і чогось зітхає, і знов шайган нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій!
А з веранди, через загратовані вікна, чутно скрипучий, монотонний голос батьків. Старий хаджі, може, сотний раз оповідає свою подорож до Мекки. Мати прокинулась, бряжчать філіжанки, пахне кавою.
– І прийшли ми до Мекки, до Ель-Хораму, – тягне-скрипить хаджі Бекір, – і запалало моє серце великим вогнем радості…
І враз яскраво, мов перед очима, уявляється Емене картина, яку вона колись бачила з виноградинка і яка її сильно вразила.
Related posts:
- Коцюбинський Михайло Михайлович Відьма Тітка Прохіра вскочила в хату Йона Броски – сусіда свого – з таким поспіхом, якого він ніколи не сподівався від сеї поважної особи. З блідого Прохіриного обличчя, з прудких рухів її ситого тіла, од яких великі, обвислі перса помітно тріпотали під тонкою міщанською курточкою, а чорна хустка злітала з голови набік, особливо ж з її […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Сон Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На віру І Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою. На столі перед ним стояла пляшка з двома-трьома чарками недопитої мутної сивухи. Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача. Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лишивсь один. В корчмі було мирно, як щонеділі. В дверях раз у […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський РЕФЕРАТ На тему: Михайло Михайлович Коцюбинський Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М. М Коцюбинському. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця. “Я ріс – згадував М. Коцюбинський. – під впливом матері, до якої завжди був ближчим, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Хо Присвята В. Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Він іде! Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 2. – С. 185-193. Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало. Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Ціпов’яз Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по свіжій ріллі, йшов за плугом парубок Семен Ворон. Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішались з гори в долину на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи панський лан. Справді, було нерано. Осіннє сонце давно вже сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне небо кидало […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лялечка Triste comme un beau jour Pour un coeur sans espoir.1 F. Соррeе2 Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало од труської дороги боліти під грудьми – і се було добре, бо одривало її од прикрих думок. […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Поєдинок Вони вже повечеряли – пані Антоніна і вчитель її дочки Іван Піддубний. Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері, а вона подала йому для поцілунку руку. І він почав цілувати її не з того боку, де звичайно цілують знайомі, а в долоню і вище. Пані Антоніна не боронила, навпаки, вона одкинула […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дебют Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович П’ятизлотник Посвята моїй любій матері Смерклося. Рожевий на заході край неба м’яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло помершого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло. Хима, сидячи на ослінчику, підкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Лист Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, надаремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом, якого ми, старі двадцятип’ятилітні парубки, роками позбавлені були серед чужого, холодного гвалту великого міста. Ресторани й кав’ярні, де їда для нас стала тільки досадною потребою тіла, де противними були чужі апетити і ті фабричні, сказати б, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович На камені З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега. В одчинені вікна й двері на довгу, з колонками, веранду так і перлась ясна блакить моря, в нескінченність продовжена блакитним небом. Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Для загального добра І Першій грім Замфір Нерон, ставний тридцятилітній молдуван, допив з глиняного глечика решту вина і встав з-за столу. 3 усмішкою задоволення від святного обіду, що грала на червоному, загрітому стравою та вином обличчі, він звернувся до жінки: – Порайся швидше, Маріоро, бо поїдемо на виноградник, а я тим часом запряжу коні. – Добре, – відповіла […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коні не винні – Савка! Де мій одеколон? Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні. Стояв упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях, і нетерпляче стежив, як біг Савка через подвір’я в своїй синій з галунами лівреї. Одеколон був тут, на туалетнім столі, але Аркадій […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Філянський. Лірика (Т. І. 1906 р. CLX стор., ц. 1 карб. 50 к.) Ми уважно переглянули книжку д. Філянського і мусимо признатися, що легше перейти велике, тільки що зоране поле, раз у раз спотикаючись на грудках, ніж перехопитись через білу пустиню тої книжки з піскуватими кучугурами віршів. Починає автор свою збірку циклом “від Екклезіаста”, і здається, що […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Нюренберзьке яйце Мабуть, всі ви, діточки, бачили годинник; можете дізнатись, глянувши на нього чи то вдень, чи вночі, котра година, можете почислити кожду хвилинку. А було колись так, що люди не знали, як рахувати час. Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч. В літній ясний день, коли сонечко весело сяє […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Persona grata Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда. За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя. Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам’ятні Лазареві і віщували недобре. Через те Лазар почував себе […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович У грішний світ Там, за горами, давно вже день, і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч. Простерла сині крила і тихо вкрила одвічні бори, чорні, похмурі, застиглі, що обступили білу церковцю, немов черниці дитину, і пнуться колом по скелях, усе вище та й вище, одні по других, одні над другими, до клаптя неба, що таке […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Іван Франко Коцюбинський М. М. Твори в трьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 3. – С. 252-268. Шановні добродійки і добродії! Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників – з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Дорогою ціною I Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Тіні забутих предків Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Що записано в книгу життя Мусила баба злазити з печі: онука заслабла i потребувала тепла. А що не було місця на лаві у тісній хаті, послалась баба долі. І син, i невістка наче не бачили того. Там вона i лишилась. З кутка, між дверима i мисником, де на долівці вона лежала – стара, забута смертю мати,- все видавалось чудним. Досі […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1915) М. М. Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875-1876) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880). Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 р. у Вінниці. З раннього дитинства, як згадує сам письменник, він чув українську мову тільки від челяді. А в дев’ять років, захворівши на запалення легенів, раптом в гарячці почав говорити по-українськи. З того часу він почав писати українською мовою вірші на зразок народних. Пізніше познайомився з творчістю українських […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Реферат на тему: Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, “добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву… “. Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий […]...
- Життєвий і творчий шлях – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) Життєвий і творчий шлях 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця народився Михайло Михайлович Коцюбинський. Батько родини був гарячої та неспокійної вдачі і не міг зносити утисків начальства, через що часто міняв роботу, а сім’я змушена була подорожувати з місця на місце за його призначеннями. З […]...
- Тіні забутих предків – Михайло Михайлович Коцюбинський Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.) “Тіні забутих предків” Етнографічна основа повісті Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію – побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав […]...
- Михайло Коцюбинський – Під мінаретами Оповідання “Під мінаретами” було написане у 1892 році під час роботи Коцюбинського на посаді члена урядової філоксерної комісії, яка вела боротьбу з шкідником винограду на території Молдавії і Криму (1892-1897). Це дало можливість письменнику, як він сам зазначає, “добре пізнати край, а також звичаї і мову тих народів, які заселяють його”. Так виникли оповідання з […]...
- Коцюбинський Михайло Харитя (скорочено) Харитина мати захворіла. Її батько помер, і мати все тужить та слабує. Злягла у жнива, в гарячу пору, коли всі, хто лиш вміє жати, подались на ниву. А зерно стигле, сиплеться. Харитя ввійшла в хату, внесла важке відро з водою. Рука від незвичайної ваги зомліла. Але по хвилині вже метнулася варити їсти Жваві рученята бігали […]...
- Михайло Коцюбинський (1864-1913) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова М. Коцюбинський боровся проти хуторянської обмеженості творів українських письменників і хотів бачити українську літературу рівною серед європейських літератур. І як справжній майстер, письменник зробив багато для того, щоб його прагнення здійснились. І він був великим Майстром. Передусім майстром жанру. Згадаймо його живі, хвилюючі оповідання для дітей (“Маленький грішник”, […]...
- Шлях до бажаної волі (за оповіданням “Дорогою ціною”) МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 8 клас Шлях до бажаної волі (за оповіданням “Дорогою ціною”) Тридцяті роки XIX століття в Україні були бурхливими. Посилювався протест кріпаків та вільних селян проти важких умов тогочасного життя. Це були часи Устима Кармелюка. Це була запекла боротьба, яка неминуче наближала скасування кріпацтва. Повсталі селяни спалювали панські маєтки, убивали господарів та їхніх управителів, навіть виступали […]...
- Тіні забутих предків – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Скорочено Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Він часто плакав, погано ріс і дивився на неньку таким глибоким, розумним зором, що та аж тривожилася – чи не підмінила його нечиста сила. Підрісши, Іванко біг у гори, в ліс, де йому було затишно, добре. У сім років він умів уже знаходити цілюще зілля, розумів, про […]...
- Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків (АНАЛІЗ) Аналіз твору Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” 1911 р. Літературний рід: епос. Жанр: повість. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями. Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина […]...
- Фолькльорні джерела повісті про добро і зло, любов і ненависть (Михайло Коцюбинський “Тіні забутих предків”) Фолькльорні джерела повісті про добро і зло, любов і ненависть (Михайло Коцюбинський “Тіні забутих предків”) Тут в небі тихо. Ані шум потічка, Ні вітру шум, ні пташка лісова. І тільки десь Іванова Марічка Із того світу кличе його: Йва-а-а! Влітку 1910 року М. Коцюбинський відвідав Криворівню. Цей гуцульський край настільки вразив його (“Тут так гарно, […]...
- Скорочено ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Ще з народження Іван, який був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській сім’ї Палійчуків, лякав матір та родичів неприродно розумним глибоким поглядом. Це викликало в людей містичні згадки про підкинутих нечистим дітей. Змалку полюбив хлопець ходити лісом, заглиблюючись у його казкові таємниці. Скоро він уже знав, що світом володарює арідник (злий дух), кругом повно лісовиків. Світ уявлявся […]...
- Михайло Коцюбинський Реферат Михайло Коцюбинський (1864 – 1915) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 – 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880). Коцюбинський почав пробувати […]...