Комедія І. Карпенка-Карого “Сто тисяч” і “вічна” тема влади грошей над людиною
(1845-1907)
Справжнє прізвище – Тобілевич. Народився в слободі Арсенівка (тепер у складі села Веселівки Новомиргородського району Кіровоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків (брати – Микола Садовський, Панас Саксаганський і сестра – Марія Садовська стали відомими акторами, діячами української культури). Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, працював дрібним чиновником у канцеляріях.
Багато займався самоосвітою, брав участь в аматорському драматичному гуртку. З 1888 року став актором трупи М. Садовського,
Драматург. Найвідоміші п’єси: драма “Наймичка” (1886), комедія “Мартин Боруля” (1886), комедія “Сто тисяч” (1890), історична трагедія “Сава Чалий” (1899), “Хазяїн” (1900), драма “Суєта” (1903). П’єси Карпенка-Карого відрізнялися від попередніх творів подібного жанру, оскільки порушували гострі і актуальні проблеми свого часу.
Комедія
Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію “Сто тисяч”, він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIII століття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з’являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка – головний герой комедії “Сто тисяч”.
Калитка – заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Він мріє: “їдеш день – чия земля? Калитчина! їдеш два – чия земля?
Калитчина! їдеш три – чия земля? Калитчина! Диханіє спирає”.
Але для закупівлі землі необхідні гроші. Для того, щоб викупити 250 десятин землі у сусіднього поміщика Смоквинова, Калитка вирішує піти на ризикований крок: придбати 100 тисяч фальшивих карбованців. Таким чином, Іван Карпенко-Карий зображує людину, яка заради багатства готова піти на злочин.
Письменник виразно протиставив двох героїв: романтика – шукача скарбів Бонавентуру і, власне, самого Калитку. Ось приклад: копач ставиться до грошей не як до джерела щастя. У великих грошах він вбачає лише Можливість матеріально забезпечити себе і своїх рідних.
Копач розповідає про своє захоплення так: “Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра – мільйон!.. Викопаємо – все пополам.
Стане і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… ” Натомість, Герасим Калитка ставиться до матеріального достатку по-іншому: “Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку.
Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо – все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші… “
Сина Романа він хоче оженити на дочці великого землевласника Пузиря, сподіваючись отримати значний посаг: “Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми… “
Таким чином, на вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина.
Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, “гріх у неділю снідать”. Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що “худобу ганять в празник гріх”. І авторитетно додає: “Блажен чоловік, іже скоти милує”.
Його справжня “філософія” шита білими нитками: “Скотина гроші коштує”.
Калитка сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо “від своєї горілки у грудях пухне”.
Жадоба до грошей призводить до духовної деградації людини. Саме гроші стають для нього найвищим авторитетом, а, так би мовити, людське ставлення до людини, натомість, повністю знецінюється: “робітники й собаки надворі повинні буть”; “обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість”; “кругом, кругом моє”; “бери і в свого, і в чужого”; “лупи та дай”; “гроші всьому голова”; “Ой, Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою… “
Апогей такої філософії змальовується у останній, 12-й яві четвертої дії. Коли, одурений на спробі купити 100 тисяч фальшивих грошей, Калитка втрачає надію придбати землю сусіда Смоквинова, – він намагається накласти на себе руки. Якщо копач, за характеристикою самого Калитки, “хоч голий, та веселий”, то Герасим Калитка на втрату грошей реагує так: “краще смерть, ніж така потеря”.
У комедії Карпенка-Карого “Сто тисяч” зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця – гроші.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)