Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Короткий переказ сюжету “Книга пісень” Гейне

Короткий переказ сюжету “Книга пісень” Гейне

Перша книга Гейне – “Книга пісень”-увібрала в себе ліричні вірші поета, що створювалися протягом більш ніж десяти років (1816-1827). “Ніякої пишномовності, ніяких приїлися нам зайвих слів, мова сильний і стислий, а коли потрібно, ласкавий і ніжний”, – писав про ці віршах друг і сучасник Гейне Взрнгаген фон Ензе. “Книгу пісень” часом називають романом (або повістю) у віршах. Чотири частини книги – “Юнацькі страждання”, “Ліричний інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “Північне море” – дійсно відображають

історію духовних шукань молодого людини першої третини XIX ст., Історію, не раз ставала предметом романного зображення в літературах інших країн, де жанр роману був більш розвинений. Осередок “Книги пісень” – Мотив нещасливого любові самотнього героя, типовий для романтизму.

Вплив склалася літературної традиції злилося з особовим душевним досвідом Гейне: він розповів у своїх віршах про пережитої ним нерозділеного кохання до своєї кузини Амалії. Разом з тим мотив нерозділеного кохання розширений у віршах Гейне до теми безладу соціального життя. Не виключено, що якби ліричний герой Гейне, подібно гофмановском

Бальтазара, скористався допомогою доброго чарівника, він теж одружився б із красунею, і співати було б вже не про що. Але Гейне не хоче навіть жартівливого щасливого фіналу, тому що проблема для нього занадто серйозна. “Книга пісень” – драматична книга, де перемога поезії над обивательської прозою здійснюється не як одруження героя на красуні, а як його прорив із замкнутого кола нещасної любові до широкої суспільної і філософської проблематики. У віршах “Юнацьких страждань” тема нещасної любові забарвлена в похмурі романтичні тони.

Але романтичні мотиви бачаться як би з дистанції і даються нерідко в іронічному висвітленні (хоча прямого їх розвінчання немає). У вірші “Я виплатив викуп, чого ж ти чекаєш…” герой, подібно Фаустові Гете, укладає договір з чортом: він платить йому кров’ю серця за щастя любові, і чорт доставляє його кохану на шабаш відьом, що нагадує гетевской Вальпургієву ніч, де і здійснюється вінчання. Відбувається карнавальна переосмислення романтичної теми любові, але не у веселому, а в похмурому ключі. Навколо високої, світлої любові бушує пекло реальності, не даючи їй розквітнути:

Восторгом серця безмежним запалилися

І рвуться туди, де священна височінь;

Але тут на землі торжествує зло

Мам пекло поклав свою долоню на чоло. У наступних віршах того ж циклу розвиваються соціальні мотиви. “На світський бал закинути мимоволі”, герой зустрічає тут свою милу.

“Так ви наречена, – мовив я з поклоном,

Бажаю вам успіху в новій ролі “.

Але серце стислося в мене до болю,

Хоч говорив я гордим, їдким тоном.

Переклад В. Левик У вірші “Мені снився франтик…” реальний (соціальне) і фантастичне (диявольське) з’єднуються, щоб відняти улюблену у поета. Влада грошей, соціальна нерівність-ці досить реальні перешкоди щастя героя – постають якщо не як пряме породження пекла, то в усякому випадків як щось тісно з ним пов’язане:

Мені снився франтик – вилощен, ошатний,

Гордовито йшов, гордовито він дивився,

Фрак надушений, жилет блискуче бел,

– І що ж – він серцем чорний був і сморід…

“Ти знаєш, хто він? – Мовив демон сну.

Поглянь, твоя доля вирішена “.

І відчинив прийдешнього завіси.

Сяяв вівтар, і франт повів туди

Любов мою, вони сказали: “Так!” –

І з реготом “амінь” заревли біси.

Переклад В. Левик Ситуація до деталей нагадує “Крихітку Цахеса”, але ліричному героєві Гейне, на відміну від Бальтазара, не вдається вирвати красуню з рук виродка, хоча він, не в приклад Бальтазара, ні на мить не помиляється щодо його справжньої суті. Соціальна тема звучить у вірші “Валтасар” (про рабів, зарізала свого пана), у “Пісні про дукатах”, в 8216знаменитої баладі “Гренадери”, присвяченій народною легендою про Наполеона, не відділяла імператора від революції (насправді він зрадив її ідеали). Свого апогею соціальна тема досягає у фінальних циклах “Юнацьких страждань”, в сонетах, присвячених матері і другу Гейне Християн Зете.

Тут Гейне вперше проявляє себе і як гострий сатирик: подібно Гофману, він зображує світ німецького філістерства у вигляді тваринного світу, тільки його образи уїдливий і зліше.

Так, я сміюся! Мені вульгарний фат смішний,

Втупився в мене бараняче рило.

Смішна лисиця, що вухо нагострила

І нюхає мене з усіх сторін.

Прийняла судді гордовитий тон,

Смішна високомудра горила,

Смішний і боягуз, що готує кадило,

Хоча кинджал і отрута приховав він.

Коли доля, порушивши наш спокій,

Іграшки щастя строкаті зламала

І в бруд шпурнула черні на потіху,

Коли нам серце грубою рукою

Розірвала, розбила, розтерзав,

Тоді черга уїдливому сміху.

Переклад В. Левіна У “Фреско-сонетах” Гейне гордо утверджує своє кредо поета 8216духовно незалежного від дворянського і філістерське-бюргерського оточення, поета, близького народу і відмовляється служити можновладцям. У “Ліричному інтермецо” і “Знову на батьківщині” духовна історія ліричного героя поглиблюється, вірші передають живу динаміку почуттів, химерну зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя. У розвитку любовної теми тепер нерідко з’являється грайливість, що прикриває гіркоту, але тема ця разом з тим знаходить глибину.

На відміну від ранніх романтиків Гейне оспівує любов земну; образ милою, як і образ ліричного героя, отримує реальні обриси. Вона то “чиста і ніжна”, нещасна, то гордовита, глузлива, то відчужена від героя, то близька йому. Динаміка її образу створюється не стільки конкретними прикметами, скільки трепетної життям почуття. Природа теж звільняється у Гейне від містичної забарвлення, нерідко в творах ранніх романтиків, – вона стає супутницею духовного життя героя, співпереживати йому у всіх його радощі і прикрощі.

Любов у віршах Гейне, як зазначає Н. Я Берковський, – співучасниця світового життя, і тому любовна тема постійно перегукується з темою природи. Але природа може виступати і в іншій, символіко-узагальнюючої ролі, як в широко відомому в нас лермонтовському перекладі чудового вірша:

На північ від Санта Клауса стоїть самотньо

На голій вершині сосна

І дрімає,, хитаючись, і снігом сипучим

Одягнена, як ризою, вона.

І сниться їй все, що в пустелі далекої,

У тому краї, де сонця схід,

Одна й сумна на кручі пальному

Прекрасна пальма росте. Цей вірш вже не про нещасну любові, воно – про трагічний самоті людей, що тягнуться один до одного і марно намагаються подолати розділяє їх відстань. Нещасливе кохання – лише один з випадків такий роз’єднаності.

Сосна і пальма контрастні і за своїм зовнішнім виглядом, і за умовами, в яких їм доводиться існувати, але їх об’єднує жага прориву з самотності, туга за братству. У віршах “Книги пісень” нерідко звучить іронія, Частіше спрямована поетом зовні, але часом і на самого себе. Гейне іронізує над міщанської вульгарністю, висміює спроби заховати вульгарність за ширмою романтичних штампів, оголює чужість цих штампів істинної, живої романтику почуттів.

Короткий переказ сюжету “Книга пісень” Гейне

« “З усіх відомих природі глибин, мабуть, найбільша – глибина людської душі. За творами Михайла Коцюбинського”

Твір на тему: Крамниця “Усе для щастя” (твір-роздум) »

Related posts: