Короткий виклад змісту п’єси Пинтера “Сторож”


Кімната, завалена всякою мізерією. У задній стіні вікно, завішене мішковиною. До стелі підвішене цебро. У кімнаті коштують два залізні ліжка, на одній з яких сидить Мик.

Почувши, що ляскає вхідні двері, він встає й повільно виходить. Входять Астон і Дэвис. Дэвис дуже утомився й збуджений: його звільнили із забігайлівки, де він працював, так вдобавок ледве не побили. Астон, що випадково зайшов у цей вечір у забігайлівку, буквально врятував його й привів до себе. Дэвис дуже вдячний йому за це.

Дэвис увесь час згадує, як інородці спокійно сиділи,

меж тим як йому, англійцеві, нікуди було приткнутися й доводилося трудитися без відпочинку. Коли Дэвису веліли винести цебро помий, він розлютив: це не його робота. Він хоч і бурлака, але не гірше інших і прав у нього не менше.

Він не встиг забрати із забігайлівки свою сумку, вона так і залишилася в задній кімнаті, а в ній – всієї його речі. Астон обіцяє як-небудь заскочити туди й принести Дэвису сумку. Дэвис запитує, чи не найдеться в Астона зайвої пари черевиків. Пошукавши під ліжком, Астон простягає Дэвису черевики.

Той примірить, роздумує вголос, зрештою вирішує, що вони йому не підходять: у нього широка нога,

а в черевиків гострий носок, довго він у них не проходить. Дэвису адже треба багато ходити, щоб де-небудь прибудуватися. Астон пропонує Дэвису залишитися в нього, поки той не прибудується: у кімнаті є друге ліжко. Протягом усього розмови Астон лагодить вилку старого тостера.

Він говорить, що любить працювати руками, от збирається побудувати сарайчик у дворі… З’ясувавши, що в Дэвиса туго із грішми, Астон дає йому пари монет. Дэвис чекає, щоб распогодилось, тоді він відправиться в Сидкап, де перебувають його документи. Років п’ятнадцять назад, у війну, він віддав їх на збереження своєму знайомому, так так дотепер і не забрал.

З документами йому буде набагато легше, адже там усе про нього написано: хто він і звідки, а то він живе під чужим ім’ям. Сьогодення його ім’я Мак Дэвис, а всі його знають як Бернарда Дженкинза. Раптом Дэвис зауважує цебро нагорі.

Астон пояснює, що дах протікає. Дэвис просить дозволу лягти на ліжко Астона. Дэвис лягає спати.

Астон продовжує длубатися в качані. Ранком Астон будить Дэвиса, говорить, що той уночі шумів: стогнав, бурмотав. Дэвис не вірить. Сни йому, як і Астону, ніколи не сняться, із чого б йому бурмотати? Дэвис припускає, що шуміли чорномазі, живучі по сусідству.

Астон збирається йти. Дэвис думає, що теж повинен піти, але Астон дозволяє йому залишитися й дає ключі від кімнати й від вхідних дверей. Дэвис хоче сходити пізніше в Уэмбли: колись там були потрібні люди, може бути, йому вдасться прибудуватися.

Вони там хочуть відскіпатися від іноземців, щоб чай розливали одні англійці, от він і сподівається, що його візьмуть. Астон іде. Почекавши кілька хвилин, Дэвис починає ритися в мотлоху, купами наваленому в кімнаті. Він не зауважує, як входить Мик, що спостерігає за ним, потім вистачає його за руку й закручує її за спину.

Мик оглядає кімнату, не даючи Дэвису піднятися, потім запитує його: “У що граємо?” Він запитує Дэвиса, як його кличуть. “Дженкинз”, – відповідає Дэвис. Мик говорить, що Дэвис як дві краплі води схожі на брата його дядька. Ім’я його – Сид. Мик ніколи не міг зрозуміти, як це Сид доводиться братом його дядькові. Він часто думав, що всі навпаки, тобто що його дядько – брат Сида.

Зрештою Сид женився на китайці й виїхав на Ямайку. Мик запитує, як Дэвису сподобалася його кімната. Дэвис дивується: хіба це кімната Мика? Мик кілька разів запитує, як Дэвису спалося, і кілька разів уточнює, на який з ліжок той спав. Дэвис намагається потягти свої штани з вішалки, але Мик не дає йому зробити це.

Мик говорить, що ліжко, на якій спав Дэвис, – його ліжко, а друга – ліжко його матері. Він називає Дэвиса шахраєм. Він говорить, що міг би одержувати за свою квартиру триста п’ятдесят фунтів у рік.

Якщо додати до цього меблі й устаткування, податки, опалення й воду, то вийде вісімсот дев’яносто фунтів. Він пропонує Дэвису підписати контракт на оренду квартири, у противному випадку він здасть Дэвиса в поліцію й засадить за порушення недоторканності житла, бродяжництво, грабіж серед біла дня й т. д. Він запитує Дэвиса, у якому банку в нього рахунок. Входить Астон.

Мик обертається й роняє штани Дэвиса. Астон підходить до своєму ліжку, ставить на неї сумку й знову починає лагодити тостер. У цебро на стелі капає крапля. Усі задирають Голови. Астон обіцяє просмолити щілини на даху.

Він говорить, що приніс сумку Дэвиса, але Мик відразу вистачає її й не хоче віддавати Дэвису. Все долго виривають сумку друг у друга з рук. Нарешті Дэвису все-таки вдається відняти її. У цебро знову падає крапля.

Усе знову задирають голови. Мик іде. Дэвис розпитує Астона про Мике. Астон говорить, що Мик – його брат, він працює в будівельній справі, у нього свій фургон.

Будинок належить Мику, і Астон обіцяв йому обробити весь поверх, щоб тут була квартира. Астон побудує у дворі сарай, зробить у ньому собі майстерню, а тоді вже візьметься й за квартиру. Подивившись на сумку, Дэвис розуміє, що це не його сумка.

Астон говорить, що його сумку хтось відніс, так що цю він дістав зовсім в іншім місці. Дэвис розглядає одяг, що лежить у ній, критикує сорочки, а от домашня куртка йому подобається. Астон пропонує йому залишитися й доглядати за будинком. Дэвис ніколи раніше не був



Короткий виклад змісту п’єси Пинтера “Сторож”