Короткий зміст Мцири Лєрмонтова М. Ю

Мцири Поема “Мцири” була написана в 1839 році. Вона переносить читача в стародавній монастир і його околиці на берегах Арагви й Кури, де відбувається дія в поемі. Від обителі залишилися лише руїни, “стовпи завалених воріт” і напису на могильних плитах.

Про славу минулої – і про те, Як, пригноблений своїм вінцем, Такий-Те цар, у такий-те рік Вручав Росії свій народ

Мцири” є зразком романтичної поеми, що завершує багаторічну роботу поета саме в цьому, найбільш характерному для романтизму жанрі.

Конфлікт із дійсністю відбився й у даному добутку. Поет протиставив патріархально-феодальним нормам життя сильного духом, заколотного героя. Мцири – юнак, що прагне вирватися з монастирських стін у рідні гори, туди, “де люди вільні, як орли”. Історія героя така:

Один раз росіянин генерал З гір до Тифлису проїжджав; Дитини полоненого він віз. Той занедужав, не переніс Праць далекого шляху; Він був, здавалося, років шести; Як сарна гір, полохливий і дикий И слабкий і гнучкий, як очерет. Але в ньому болісна недуга Розвила тоді могутній дух Його батьків. Без скарг він Нудився,
навіть слабкий стогін З дитячих губ не вилітав, Він знаком їжу відкидав И тихо, гордо вмирав. З жалості один ченці Хворого призрел, і в стінах Хранительних залишився він, Мистецтвом дружнім урятований. Але далекий дитячих утіх, Спочатку бігав він від усіх, Бродив, безмовний, самотній, Дивився, зітхаючи, на схід, Млоїмо неясною тугою За стороною своєї рідної. Але після до полонів. він звик, Став розуміти чужу мову, Був похрещений святим батьком И, із шумним світлом незнайоме, Уже хотів у кольорі років Виректи чернечу обітницю…

Мцири зненацька біжить із монастиря. Братії шукала юнака безрезультатно три дні. Але потім все-таки знайшли його без почуттів у степу. Утікач був дуже виснажений, начебто випробував довгу хворобу, на питання не відповідав і танув з кожним днем. І коли кінець його був близький, він сповідався ченцеві:

Я мало жив, і жив у полоні. Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. Я знав однієї лише думи влада, Одну – але полум’яну пристрасть: Вона, як хробак, у мені жила, Згризла душу й спалила. Вона мрії мої кликала Від келій задушливих і молитов У ту дивовижну мить тривог і битв, Де в хмарах ховаються скелі, Де люди вільні, як орли. Я цю пристрасть у тьмі нічної Вигодував слізьми й тугою…

Трагедія неволі звучить у словах Мцири, це й трагедія людини, у якого відняли його власну долю, давши замість чужу, далеку – долю ченця, його зробили сиротою, позбавили рідної землі.

Тоді, порожніх не витрачаючи сліз, У душі я клятву вимовив: Хоча на мить коли-небудь Мої палаючі груди Пригорнути з тугою до грудей інший, Хоч незнайомої, але рідний

Найбільше йому важко усвідомлювати, що він так і вмре “рабом і сиротою”. Мцири не вмерти страшно, а страшно піти, не відчувши смаку вільного життя. Адже тільки втікши з монастиря, Мцири повернув собі пам’ять минулого – того, що лише смутно відчувалося їм у душі раніше.

И згадав я батьківський будинок, Ущелина наше, і навкруги В тіні розсипаний аул; Мені чувся вечірній гул Додому, що біжать табунів, И далекий гавкіт знайомих псів. Я згадав смаглявих старих, При світлі місячних вечорів Проти батьківського ганку, Що Сиділи з важливістю особи; И блиск вставлених піхов Кинджалів довгих… і як сон Все це неясною низкою Раптом пробігало переді мною. А мій батько? він як живий У своєму одязі бойової Був мені…

І нехай втеча Мцири не відбувся, але він щасливий тим, що в його житті були ці три дні волі, що наповнили його існування змістом. Він пам’ятав, як у своїх скитаниях підійшов до заповітної мети, опам’ятавшись на крутому березі, під яким бігла швидка гірська ріка: на протилежному схилі він побачив грузинку, що спускалася за водою, і

Недалеко, у прохолодній імлі, Здавалося, приросли до скелі Дві саклі дружною парою; Над плоскої кровлею один Димок струменів голубой…

Розуміючи, що він на вірному шляху “у рідну країну”, утікач продовжив шлях, але незабаром, випустивши з уваги гори, “зі шляхи збиватися став”, тільки ліс простирався довкола нього на всі сторони. Страшний розпач, що обрушився на Мцири, перервав раптово, що з’явився звір. І немов доводячи собі, що він переможе долю раба, що в нього дістане сил і сміливості на це, юнак кидається в битву з могутнім барсом, тому що “серце раптом зажглося жаждою боротьби”.

…І перший скажений стрибок Мені страшної смертию загрожував… Але я його попередив. Удар мий вірний був і швидкий. Надійний сук мій, як сокира, Широке чоло його розсік… До мене він кинувся на груди; Але в горло я встиг застромити И там два рази провернути Моє оружье… Він завив, Рвонувся з останніх сил, И ми, сплетясь, як пари змій, Обійнявшись міцніше двох друзів, Упали разом, і в імлі Бій продовжували на землі. І я був страшний у цю мить; Як барс пустельний, злий і дикий, Я полум’янів, верещав, як він; Начебто сам я був породжений У сімействі барсів і вовків Під свіжим пологом лісів

Для Мцири, як і для всіх улюблених заколотних героїв Лєрмонтова, сенс життя – у боротьбі. От чому єдиноборство з барсом (епізод, що перегукується з мотивом грузинського фольклору й поеми Шота Руставели “Витязь у тигровій шкірі”) є верховим епізодом поеми. Герой переміг барса, але не знайшов шлях на батьківщину, не знайшов волю.

Його шлях, як зачарований коло, привів Мцири у володіння монастиря. Вихований у в’язниці квітка не переносить палючих променів сонця – такий діагноз ставить рабству письменник. Перед смертю герой просить перенести його в сад, звідки видний Кавказ.

Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле, Надішле із прохолодним вітерцем… І біля мене перед кінцем Рідної знову пролунає звук!

“…Цей чотиристопний ямб із одними чоловічими закінченнями… як удар меча, що вражає свою жертву… дивно гармоніює із зосередженим почуттям, несокрушимою силою могутньої натури й трагічним положенням героя поеми”, – писав Бєлінський. У поемі “Мцири” Лєрмонтов виразив свої самі таємні думи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Короткий зміст Мцири Лєрмонтова М. Ю