Кохання Через тисячу літ
Кохання. Закохані. Промовляю ці слова – і переді мною проходять тисячі щасливих людей, які відчули повноту і всю силу найсо-лодшого і терпкого до щему почуття. “Тільки закохані мають право називатися людьми”, – стверджував класик.
Звичайно, що так. Тільки той, що кохає сам і відчуває це з боку іншого, підноситься до високих поривань. Він любить життя, людей. Саме кохання надихало на створення шедеврів мистецтва. Кохання водило пензлем Рафаеля, коли він створював свою “Сікстинську мадонну”.
Кохання виливалося у невмирущі
Кохання – це те почуття, що облагороджує людину, робить її кращою. Заради коханої звершуються подвиги. Саме кохання розтоплює непорозуміння, ніколи не допустить жорстокості. Згадаймо, що невмируще кохання Ромео та Джульєтти примирило два ворогуючих роди Монтеккі і Капулетті. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі.
Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі. Як приємно бачити чудової днини закоханих, що зливаються у ніжному поцілунку. А ви бачили очі закоханих?
Загляньте
Я так хочу кохати сама. Мені здається, що я віддам усе своєму коханому, зможу зробити його щасливим. Кохання, на мою думку – це єдність душ, помислів, світосприймання і тільки потім – тіл. Закохані розуміють одне одного з півслова, погляду і навіть невисловленої думки.
Досить лише подумати про щось, і твій коханий уже робить те, про що ти хотіла попрохати.
Між закоханими немає сварок і навіть суперечок. Взаємоповага та взаємодопомога – звичайний стан закоханих. Закохані переконані у тому, що їх коханий – найкращий у світі. І це саме так, адже він коханий, він кохає і він твій. Іншої людини, яка має такі властивості, у світі не існує. Тому закохані не можуть зраджувати.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й берегти від стороннього впливу: Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросте кохання наше. Кохання – це найбільша цінність двох, і лише вони мають право її торкатися, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами: Краса життя, краса любові – Найвища на землі краса.
Прагнення взяти гору над іншим, використовувати його в своїх цілях, ставити в незручне становище й також становище, коли він повинен виправдовуватися – дії, які красномовно свідчать про відсутність любові, взаємного кохання.
Взаємне почуття – це найвеличніше щастя, це – як уже було зазначено раніше, – постійне джерело натхнення, прагнення зробити щось приємне коханому, іншим людям. Кохання надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати, здавалося б, недосяжні справи. Я дуже хочу взаємного високого кохання й вірю, що воно прийде не тільки до мене. Ось як говорив В. Сосюра:
Переповнений любов’ю, Я одкрив кохання книгу. “Кохання – і безодня, і спасіння” Мудрець повідав істину людині: “Кохання й миле серце – річ одна, Як душі мудрі з розумом єдині, Отак і їх ніщо не роз’єдна”. Кохання… Ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця пояснити, що ж це таке.
Це велика загадка життя…
Життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам’янистому грунті,- стверджує індійська народна мудрість. І, можливо, тому кожне нове покоління намагається розкрити вічну таїну кохання:
Кохання в серці робить все, що зна, Воно – господар у своїй хатині, Відпочиває, сонне, в самотині, Буває – мить, буває – вік мина.
Стародавня легенда свідчить, що ще в ІІІ столітті священик на ім’я Валентин, порушивши імператорський наказ, що забороняв одружуватися, таємно з’єднав шлюбними узами двох закоханих. За цей злочин перед законом імператор наказав кинути молодого єпископа до в’язниці. Як не дивно, але саме тут він закохується у сліпу дочку наглядача. І в день страти, 14 лютого, дівчина отримує від свого коханого листівку з однією короткою фразою: “Від Валентина”. З того часу кожного року закохані відзначають цей день як свято кохання, віддаючи належну шану своєму заступнику. Про кохання написано багато.
Багато, тому що, коли це почуття з’являється, завмирає серце, тремтить душа, хочеться писати вірші і оспівувати свою любов. Про кохання написано мало, адже це невичерпне почуття. І воно існує в душі людини до тих пір, поки б’ється її серце.
Ø Згаси мій зір – я все ж тебе знайду, замкни мій слух – я все ж тебе почую, я і без ніг до тебе домандрую, без уст тобі обітницю складу.
Усяке сильне переживання відображається у слові. Це не дивно, адже саме кохання надає людині сили.
“Світе мій, житгя моє стало дуже сумним і одноманітним; ні книжки, ні музика, ні коні, ні собаки – ніщо не тішить мене; товариство жінок мене не вабить; про чоловіче годі й казати… Кілька років я свідомо уникав сильних пристрастей, тому що надто довго страждав від тиранії Любові. Цілую тебе тисячу і ще тисячу разів…
Кохай мене – твого незмінно ніжного і вірного”.
Такого листа своїй коханій незадовго до смерті написав Джордж Гордон Байрон. Він присвячений 16-річній Терезі Гвіччолі. Ми насолоджуємося творами поетів та письменників різних часів і відчуваємо, наскільки різноманітним буває це почуття.
Для одного це сором’язлива та боязлива перша любов, а для іншого – сильна пристрасть, що заполонила все серце. І слова кохання теж лунають по-різному. Це і крик, що звучить начебто на весь світ: “Я тебе кохаю!”, це і м’який, ніжний шепіт: “Люблю, люблю, люблю…”
Люба, не треба розмов, Мила, шкода голосів, Сповнимо нашу любов Тишею темних лісів. Злиймо і душі, й серця, Снімо небачені сни, Хай шелітком вітерця Шепче сосна до сосни, Очі мрійливо примруж, Руки на грудях схрести, Нумо між. синявих руж, Ніби сновиди брести.
14 лютого люди різного віку надсилають своїм коханим, рідним та друзям “валентинки”. До речі, на романтичному посланні не вказують свого імені – воно повинно залишитись таємницею. Найдавніша “валентинка” зберігається у Британському музеї в Лондоні.
Ця листівка підписана герцогом Орлеанським Чарльзом у 1415 році. Того часу він був ув’язнений у Лондонському Тауері і таємно відправив послання кохання своїй дружині,
Найпопулярнішими квітами під час свята стають червоні троянди – символ кохання й любовного роману.
Ø Нащо, нащо тобі питати, Чи я люблю тебе, чи ні… О, легше серце розірвати, Ніж знати відповідь мені.
Швидко плине час. Століття за століттями. Разом з ним змінюємося і ми. А що ж Кохання?
Можливо, воно вже не існує, – іноді подумає хтось. І хочеться тоді крикнути: “Ні! Ні! та ще раз ні! Любов жива, і ніколи не зникне, поки існує життя. Адже кохання і є життя”:
Ø Любов дала життя, і рух, і силу, І душу відродила осмутнілу – їі любовний пломінь відігрів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)