КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО)
КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) (1699, м. Ямпіль, тепер Вінницької обл. – 15.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінської обл., Білорусь) – представник раннього Просвітництва в Україні.
Походив із сім’ї шляхтича. Закінчив Київську академію (1733). Разом з іншими магістрами-вихованцями Академії поїхав до Сербії на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича.
Там одержав призначення в Карловську словено-латинську школу, працював у ній на посаді префекта й викладача латинської мови. У Карловцях написав драму “Трагедія, сиречь печальная повесть
Знаємо її лише в пізнішій переробці, яка належала учневі М. Козачинського, сербському історикові Іванові Раїчу. В такому вигляді була надрукована
Влітку 1737 р. М. Козачинський повернувся до Києва, вступив послушником до Видубицького монастиря і в січні 1740 р. став ченцем.
Водночас обіймав посаду професора і префекта Київської академії (1739-1745), викладав філософію, прочитав три курси, які до нас дійшли у списках: “Cursus philosophicus entis hoturalis”, “Syntagma et explicatum”, “Philosophia Aristotelica, ordine scholae periteticae dictata”.
У 1745 – 1746 рр. викладав курс богослов’я, однак його лекції до нашого часу не дійшли. Під час викладання в Київській академії М. Козачинський продовжував літературну діяльність, розпочату в Карловцях. Очевидно, він є автором анонімної п’єси “Образ страстей мира сего…”: з формального і світоглядного боку п’єса має багато спільного з “Трагедій об Уроше V”.
На початку 1744 р. написав панегірик до приїзду в Київ імператриці Єлизавети Петрівни, який був віддрукований у Лаврській друкарні. Твір складається з передмови та чотирьох “рифмов”, писаних “трегубым диалектом” церковнослов’янською, латинською та польською мовами.
Найбільшим твором М. Козачинського, написаним з приводу приїзду імператриці, є драма “Благоутробіє Марка Аврелія Антоніня кесаря римского”. Поставлена в присутності Єлизавети Петрівни 5 вересня 1744 р. в день її іменин в Академії. Драма складається з розширеного пролога, трьох дій та епілога. Автор розробляє історію римського імператора-філософа Марка Аврелія стосовно особи імператриці. З п’єсою поєднано 4 інтермедії, які до нашого часу не збереглися.
17 вересня 1745 р. М. Козачинський присвятив графу Олексію Розумовському, який супроводжував імператрицю, в день його народження трактат “Філософія Аристотелева по умствоанію парипатетиков изданная…” (Львів, 1745). З одного боку, він є панегіриком на честь братів Олексія та Кирила Розумовських, а з іншого – містить тези диспуту, що відбувся в Київській академії, під час якого виступав із захистом учень М. Козачинського Г. Щербацький.
Влітку 1746 р. за скаргою Варлаама Лащевського та інших професорів Академії Рафаїл Заборовський усунув М. Козачинського від викладання. Він став ігуменом Гадяцького монастиря, а потім архімандритом Слуцького монастиря.
Літ.: Соболевский А. И. Неизвестная драма М. Козачішского. К. 1901; Маслов С. І. Мануїл Козачинський і його “Трагедія о смерти последнего царя сербского Уроша V” // Рад. літературознавство. 1958. № 4; Роговин М. Д. Філософська думка в Києво-Могилянській академії.
Мануйло Козачинський // Філос. думка. 1969. № 1; Аполлонова лютня. Київські поети XVII – XVIII ст.
К., 1982; Марсове поле. Героїчна поезія на Україні: У 2 кн. К., 1984.
Кн. 2.
В. Царук
(1 votes, average: 5.00 out of 5)