“Кожен повинен боронити свій рідний край…” (за оповіданням “Олеся”)


Оповідання Бориса Грінченка “Олеся” переносить нас у той далекий і неспокійний час, коли український народ боровся проти монголо-татарської навали. Героїня оповідання Олеся – дівчинка років шістнадцяти.

Поруч із названим братиком Михайликом, затамувавши подих, слухала вона розповіді дідуся про страшних ворогів. Назавжди запали їй у серце слова діда про те, що “кожен чоловік повинен боронити від усякого ворога рідний край, не жаліючи свого життя”. Так і з Олесею сталося, коли прийшов час випробувань.

Коли на узліссі дівчинка

побачила татарву, вона не злякалась, а вирішила завести їх у лісову гущавину, щоб загибли там кляті вороги. “Татари їхали слідком за нею. Дедалі ліс усе густішав. Олеся вела ворогів просто в середину лісу, де було болото”.

Юна героїня сказала: “Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви не вийдете відціль”.

Мов підрізана билина, впала вона додолу від татарської шаблі, “її голівонька схилилась, і чиста душа покинула тіло”. Село і люди були врятовані, бо вороги, заблукавши в лісових хащах, не знайшли дороги назад. У великій тузі, неймовірній скорботі схиляють односельці голови перед Олесею.

Автор

славить мужність дівчинки, красу її подвигу.

Це оповідання викликало в мене захоплення образом юної героїні, яка, не шкодуючи свого життя, врятувала своїх односельців. Я гадаю, що такий вчинок могла зробити тільки щира, смілива людина, якій не бракувало почуття власної гідності.



“Кожен повинен боронити свій рідний край…” (за оповіданням “Олеся”)