“Кожна людина – носій власної філософії, цілий світ” за мотивами роману “Злочин і кара”

“Злочин і кара” відкриває собою низку “великих” романів Достоєвського. Це багато в чому новаторський для того часу і для самого автора твір. Він глибоко і багатогранно охоплює поставлені письменником проблеми. “Злочин і кара” – філософський, соціальний та ідеологічний за своєю тематикою роман, трагічний за характером поставлених проблем, авантюрно-кримінальний за сюжетом.

Але, крім усього іншого, цей твір – новаторський за своєю художньою формою. Літературознавець М. Бахтін визначав “Злочин і кара” як поліфонічний

роман. Що це означає? У романі ми зустрічаємо не тільки авторський голос, який оповідає нам про героїв, їх думки і почуттях.

У “Злочині і карі” про себе розповідають самі герої. Їх точки зору на світ рівнозначні. Достоєвський не говорить, що чиясь думка краще, а чиясь гірше. Кожен з персонажів має право на свою думку, яку висловлює у весь голос на сторінках роману.

А авторська точка зору – всього лише одна з числа багатьох.

Герой Достоєвського – це завжди людина будь-якої певної ідеї. Вона визначає його світовідчуття, думки і вчинки. У “Злочині і карі” основною є ідея Раскольникова про право

сильної людини на злочин.

У бесіді з Порфирієм Петровичем Родіон розкриває основи цієї ідеї: “Вона саме полягає в тому, що люди, за законом природи, поділяються взагалі на два розряди: на нижчий (звичайні люди), тобто на матеріал, необхідний єдино для зародження собі подібних, і власне на людей, тобто людей, які мають дар чи талант сказати в середовищі своєму нове слово… Другий розряд переступає закон… якщо йому треба, для своєї ідеї, переступає хоча б і через труп, через кров, він всередині себе, по совісті, може, по-моєму, дати собі дозвіл переступити через кров…”.

Раскольников спробував дивитися на світ, на оточуючих людей, спробував вести себе у відповідності зі своєю ідеєю. Але, врешті-решт, життя все розставило по своїм місцям. Воно довело трагічну оману героя, згубність його ідеї і його світогляду.

До теорії Раскольникова стягуються і ведуть діалог ідеї інших героїв: Соні, Порфирія Петровича, Мармеладова, Катерини Іванівни, Свидригайлова, Лужина, самого автора.

Ідея Сонечки, наприклад, полягає в самопожертві в ім’я ближнього і нескінченному стражданні. Спочатку дівчина пожертвувала собою заради сім’ї. Щоб заробити на шматок хліба, вона пішла торгувати своїм тілом. Пізніше Сонечка полюбила Раскольникова і жертвувала собою вже заради нього.

Дівчина співчуває Родіону. Сонечка готова разом з Раскольниковим нести його хрест і розділити долю юнака. Саме вона читає Раскольникову Євангеліє, зокрема, главу про воскресіння Лазаря, яка надає герою віру у можливість воскресіння будь-якої, навіть самої мертвої, душі. І до покаяння Раскольникова підштовхує саме Соня. Вона слідує за Родіоном, коли той йде зізнаватися.

Після цього дівчина відправляється за Раскольниковим на каторгу. І саме Соня Мармеладова воскрешає Родіона до нового життя своїм коханням.

Щодо ідеї батька Соні Мармеладової, то вона полягає лише в каятті у власних гріхах. Адже він був главою сім’ї, яка потерпала від приниження і злиднів, в якій гинула гідна людина – його дочка. Мармеладов почав пити після того, як позбувся роботи, але він ще усвідомлював свою нікчемність, усвідомлює і те, що не може щось змінити у своєму житті і у житті своєї родини.

Аркадій Іванович Свидригайлов є “негативним двійником” Раскольникова. Якщо Родіон ще тільки намагається вирішити, чи вільний він від морального закону, то Свидригайлов вже давно знаходиться по той бік зла. Це цинічний і розпусний чоловік.

На його совісті самогубство слуги, 14-річної дівчинки, можливо, отруєння дружини і інші “подвиги”.

Усвідомлення власної свободи не приносить герою радості. Він відчуває всепоглинаючу нудьгу. Ночами герою з’являються привиди загублених їм душ.

Нерозрізненість добра і зла залишає без сенсу життя Свидригайлова. Глибоко в душі він засуджує себе, відчуває себе винним. Недарма вічність представляється герою в образі закоптілої баньки з павуками.

Аркадій Іванович здійснює і хороші вчинки: він допомагає влаштувати дітей Мармеладова, піклується про маленьку дівчинку в готелі. Але душа його мертва. У підсумку він кінчає з собою пострілом з револьвера.

Манірний і зарозумілий Лужин, вибившись з нікчемності, найбільше в житті цінує гроші. Крім них, у цієї людини немає ніяких цінностей. Він не гребує нічим заради досягнення своїх цілей.

Лужин – уособлення щасливого хижака – ділка, що змітає все на своєму шляху.

Порфирій Петрович – і ворог, і мимовільний союзник Раскольникова. Це дуже розумна і освічена людина. Він природжений сищик. Порфирію Петровичу приносить задоволення “полювання” на злочинця. Але, в той же час, герой не позбавлений співчуття, розуміння.

Він пропонує Раскольникову самому зізнатися у вбивстві, щоб полегшити покарання. Порфирій Петрович поважає Родіона як сильну особистість, здатну “зазирнути за край”.

У романі Достоєвського ” Злочин і кара” співіснують голоси і погляди всіх героїв, які відкрито висловлюють свою “ідею”: точку зору на світ і самого себе. Це відбувається тому, що, перш за все Достоєвський цікавиться саме людиною з його внутрішнім світом, духовним життям, психологією. Письменник прагне зрозуміти своїх героїв, їх точку зору, а через них зрозуміти і світ, Всесвіт, Бога…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Кожна людина – носій власної філософії, цілий світ” за мотивами роману “Злочин і кара”