Криштопа Олег Невдала прогулянка Кобилянськом
ОЛЕГ КРИШТОПА НЕВДАЛА ПРОГУЛЯНКА КОБИЛЯНСЬКОМ – есе- Sehenswurdigkeitens, чи, як це звучить у не найвдалішому перекладі, місць, вартих уваги, тут катма.
І я з розпачем гадаю, що би робив, якби моя кохана не жила зі мною у Станіславо-Франківську. Нас би розділяли сотні, або й тисячі кілометрів. Ми би писали один одному по кілька листів щодень, не виключено, що різними мовами. Пристрасть, розпалена відстанню, підігріта словами.
Відсутність тіл. Все фізичне сконцетроване у запахах, якими просякнуті пожовклі сторінки. Вона навіть спеціально скроплюватиме
Бажання чогось неясного каламутить погляди, ми мліємо, ми мусимо побачитись, торкнутися один одного… Що далі – невідомо, але вже вирішено – вона їде до мене. Серце вистрибує з грудей, як пташок, що упіймався в сильце. Бідне горобченятко, яке ще не відає, що приречене. І винити у цьому нікого, крім себе самого. Надмірна довірливість ще ніколи не оберталася добром.
Безсоння останньої перед зустріччю ночі, перечитування старих листів, які за інерцією все ще продовжують надходити двічі-тричі на день, хоча в довжелезному повільному потязі, який вже везе її до мене, не працює “Укрпочьта”. Я притискаю до грудей клаптики паперу, на яких залишилися стерті сліди недогризка олівця, що його стискали її пальці, і думаю, що мої останні листи вже не застануть її вдома, що вони наштовхнуться на порожнечу, і в цьому приреченість та жахлива сповільненість життя у листах. Беру до рук її фотокартку: знімок поганої якості, на якому – затінене і якесь аж розпливчасте обличчя.
Рук не видно. Я намагаюся уявити собі її пальці за почерком: ось вона сідає за ледь освітлений абажурною лампою стіл, бере до трохи пухких рук олівець, лівою витягає зі стосу аркушик паперу, чомусь найнижчий, і купка розсипається, розлазиться перед нею як карткова хатка, розлягається, як опале листя. Вона писатиме на всіх цих аркушах водночас, але я безпомилково визначатиму на непронумерованих сторінках послідовність її думок.
Вона підпирає лівою рукою схилену набік голову, і, час від часу, відхиляючи волосся, – щоб не лізло в очі – швидко-швидко пише. Спочатку літери лягають рівно-рівно, вони маленькі і гарні, наче дітлахи, потім думка швидшає, рука вже не встигає за нею, конвульсивно стискаючись і розтягуючи букви (нижню губу вона старанно прикушує, як першокласниця), акселеруючи слова у цибатих підлітків… Я ще не встигну задрімати, як мене вирве з солодкавого напівсну оглушливе дзеленчання будильника, якого я виставив напередодні з унікальною завбачливістю: до приходу її потяга ще добрих 3 години. Ледь-ледь сіріє, але я знаю, що і вона не спить у цей досвітній час на своїй жорсткій верхній полиці плацкарту, а задумливо дивиться крізь вікно, яке розхитується на фоні монотонних дротів ліній електропередач. У вагоні, певно, смердить блювотиною: чи не в кожному купе далеко за північ пиячили червонолиці заробітчани, які гучно лаялися, смітили грубо вкавалкованим хлібом, розливали на підлогу бридку дешеву горілку; молодший, із затуманеними макітрою та очима, поліз чіплятися до неї: прищаве спітніле лице, звиклі до маструбації великі квадратні руки, гидотний проріз уст: самовдоволена масна усмішка в передчутті задоволення.
Решта – старші дядьки – під’юджують шмаркача кпинами; той уже розчервонівся, і її підкреслена відстороненість будить у хлопцеві звіра, він кидається на неї, і вона змушена рятуватися втечею… Тепер це одоробло спить за два купе від неї, але його хропіння чутно, здається, навіть у сусідніх вагонах, вранці воно вирячить свої баньки на світ Божий і майже нічого не пам’ятатиме: ні того, як блював під стіл, ні того, як, похитуючись, біг за нею коридором. Не пам’ятатиме нічого і так само вдрузки п’яна провідниця, яка відрубалася у своєму купе кільканадцять хвилин тому, але яка все ж, певно, з почуття жіночої солідарності (яке виявилося сильнішим за почуття п’яничої солідарності) дозволила їй змінити полицю. Цей світ потребує забуття, безперервного забуття. Болото безпам’ятства.
По їхніх тілах снують у пошуках поживи таргани, товсті вгодовані прусаки з якимись неприродно довгими і рухливими вусиками. Але там уже нічим поживитися. А вона попри втому знаходить у собі сили струшувати з себе ці огидні створіння і думати про мене.
Хвилин за 40 до прибуття потягу я уже на пероні; а вона у цей же час перебазовується разом із наплечником, в який спакувала свій нехитрий багаж, до тамбуру. Хтось переходить із вагону в вагон, і тоді ріже вухо стукотіння коліс. Її самотність розривають своєю “інтелктуальною” говіркою, ламаним суржиком вчорашні дядьки, сьогодні пожовані. Вони витягують з надірваних по швах кишень штанів дешеві смердючі сигарети, чи то папіроси і наповнюють своєю їдкою присутністю її легені і вуха.
Вони говорять про футбол і плани на майбутнє: що треба купити, добудувати, відремонтувати; косо позираючи на неї, обговорюють своїх дружин, наввипередки скаржачись. Вона, зціпивши бліді знекровлені уста, крізь цей реставраційний фон думає про мене. Нарешті її залишають у спокої, потяг наближається до міста, заспана, запухла провідниця зачиняє туалет і свариться з цього приводу з тим самим шмаркачем: “Як ви не понімаєте?! Це ж санітарна зона!”. Я видихаю в холодне повітря пару, горнуся в плаща, і напружено чекаю: яка ж вона?
Вранці поштарка, якій я даю щедрі чайові, вручила мені чергового листа від неї: він ще не розпечатаний, прикладений до серця, як бальзам чи талісман. Рука раз-по-раз тягнеться у внутрішню кишеню, я мимоволі намацую конверт – для певності, інколи в останню мить перед цим лякаючись, що міг його втратити, так і не прочитавши. Сонний металічний голос з гучномовця сповіщає, що її потяг запізнюється на 10 хвилин.
Я майже не зводжу очей з годинника, міряючи кроками перон і намагаючись визначити, де ж спиниться її вагон. Нарешті на горизонті з’являється локомотив, що швидко більшає. Сталева міць, що затягує під свої колеса неврівноважену слабку плоть. Стукіт коліс до стиків рейок, скрегіт гальм.
Натовп, хаос, в якому я на мить втрачаю орієнтацію. Біжу в оточенні якихось жіночок, що також когось зустрічають. З відчинених вагонів уже визирнули провідниці, з’явилися перші обличчя. Я стрімголов мчу до неї. Але мене випередили таксисти, і одного з них, найнастирливішого, вона ледь не сплутала зі мною.
Але я вчасно впізнаю її і після короткої боротьби вихоплююю з рук того недоумка наплечника. Ми якусь мить стоїмо у цьому армагедоні, оточені величезними клунками, смугастими валізами, смородом зустрічей і вчорашнього алкоголю. Нічого не встигаємо сказати один одному, бо нас тиснуть, штовхають у спину і бік, захоплюють у течію визначеності, і пхають до виходу. Обидвоє вагаємося: чи правильно ми впізналися? Чи я – це я, а вона – вона?
Перша фраза може стати вирішальною і обидвом хочеться втиснути у неї максимум того, що виросло досьогодні на узліссі наших душ; натомість у горлі застрягають запитаннячка типу “як доїхала?” або “ти давно чекаєш?”. Наші груди, плечі і щоки рясніють прищиками від статевого нетерпіння. Ми надто довго чекали цієї миті, але ж не можемо ми чомусь кинутися в обійми отак одразу, щось стримує обидвох. Я несміливо беру її за руку і це наразі єдине, що ми собі дозволяємо.
– Показати тобі місто? – нарешті чомусь випалюю я, і цим запроторюю нас у киплячий казан нескінченних страждань. Найперше, вона опиняється у ролі звичайного туриста, я – гіда (її рука безсило вислизає з моєї). По-друге, наша обопільна втома від очікування потребує негайної розрядки.
Ми хочемо до ліжка, і хай такої можливості у нас немає, її слід було б принаймні вигадати! Але… Жереб, чи то пак слово, кинуто, і повернути його назад не випадає.
Бо навіть якщо й так, то все одно нічого доброго з цього не вийде: відтепер помилки нашаровуватимуться, кожен наш рух, кожна фраза будуть поглиблювати відчуття незадоволення і втоми. А день ще навіть не розпочався! Кажуть, вокзал – ворота міста.
Related posts:
- Криштопа Олег Жах на вулиці в’язнів Гриць ГРАНЧАК (Олег Криштопа) ЖАХ НА ВУЛИЦІ В’ЯЗНІВ – роман- ЧАСТИНА 1 1 Все, що тобі потрібно – це правда. Але не щоденна здрібніла правдочка, яка вгризається в очі щокроку, шматуючи тіло і дух, не та, що плаває на поверхні, як шматок лайна, а якась інша – потаємна, прихована за діями і бездіяльністю, за хаосом […]...
- Криштопа Олег Троянда і ешафот Олега Криштопи ТРОЯНДА І ЕШАФОТ ОЛЕГА КРИШТОПИ Я люблю прозу Олега Криштопи. Любити цю прозу чи бути до неї байдужим, чи ненавидіти її – це передовсім питання віри, питання етичного архетипу чи психотипу можливого читача. Я, сам будучи прозаїком, уже нічому суттєвому не зможу навчити 22-річного Олега Криштопу, бо він є сформованим письменником, із своїм колом улюблених […]...
- ЗАХОЧЕШ І БУДЕШ – ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (Олег Олександрович Кандиба)(1907- 1944) Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015 МИ – УКРАЇНЦІ ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (Олег Олександрович Кандиба)(1907- 1944) ЗАХОЧЕШ І БУДЕШ Захочеш – і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила. Зрослась небезпека з відважним життям. Як з тілом смертельника крила. І легко тобі, хоч і дивишся ниць, Аби не спіткнутись ні разу, […]...
- ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (Олег Олександрович Кандиба)(1907- 1944) Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015 МИ – УКРАЇНЦІ Україна – це ти і я, мешканець мегаполіса і хутірця, всесвітньо відомий діяч і нікому не знаний учень 7 класу. Усі рядом ми – українці. Кожен із нас – представник великого і мужнього народу. Щоденними справами ми творимо нашу країну і […]...
- ГОСПОДЬ БАГАТИЙ НАС БЛАГОСЛОВИВ – ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (Олег Олександрович Кандиба)(1907- 1944) Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015 МИ – УКРАЇНЦІ ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (Олег Олександрович Кандиба)(1907- 1944) ГОСПОДЬ БАГАТИЙ НАС БЛАГОСЛОВИВ І вірити, і прагнуть – не вотще. Безсмертне – і величне, і ясне-бо. Ось лине хмара з літеплим дощем, І розверзається врочисте небо. Господь багатий нас благословив Дарами, що нікому не […]...
- Олег Ольжич – Олег Олександрович Кандиба Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з найактивніших її членів, згодом – заступником […]...
- ОЛЕГ ОРАЧ – Олег Юхимович Комар Народився Олег Юхимович Орач (Комар) 6 лютого 1940 року в селі Благовіщенка на Запоріжжі в сім’ї вчителів. Дитинство провів на Донеччині, у степах Приазов’я. Його часто можна було побачити в гурті засмаглих хлопчаків, які цілими днями пропадали на узбережжі моря, мріючи стати моряками. Давно відійшло у минуле дитинство, але потяг до мандрів став рисою характеру […]...
- Анна Зегерс Прогулянка мертвих дівчат Анна Зегерс Прогулянка мертвих дівчат Перекладач: Микола Кагарлицький Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія.- К.: Освіта., 1992. – Ні, багато далі. З Європи. Чоловік глянув на мене насмішкувато, ніби я сказала йому: “З Місяця”. Це був господар пулькерії, що стояла край дороги за виходом з села. Він відступив від столу і, спершись об стіну, почав […]...
- Леопольд Стафф Перша прогулянка Леопольд Стафф Перша прогулянка Перекладач: Р. Лубківський Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Дружині Ми знову житимем у своїм домі, Ми по своїх ступатимемо сходах. Це мрії, лиш тобі й мені відомі, Про них ще шепче вітер по городах. О, не […]...
- Діалоги з української мови на тему “Прогулянка” Варіант 1 – Привіт, Тарасе! – І тобі привіт, Даниле! – Куди це ти прямуєш? – Як завжди ввечорі я гуляю з Діком. Бачиш, он він! Він мені паличку несе! – І де ви з ним гуляєте? – Спочатку ми прогулюємось на галявинці неподалік від школи, а потім прямуємо до парку. Коли є час, можемо […]...
- Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу. Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину […]...
- Олег Ольжич – поет національного героїзму Олег Ольжич – поет національного героїзму Нам дано відрізнити зле й добре, Мале і велике І прославити вірність, повинність І жертву героя. О. Ольжич Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, […]...
- Олег Ольжич – борець за національну ідею Зовсім недавно українському народові нарешті повернуто ім’я Олега Ольжича – талановитого поета, науковця, діяча національно-визвольного руху. Його життя – це боротьба, яка кличе “туди, де бій за волю”, це пошуки героїчного життєвого ідеалу. Навчався Ольжич у Празі: туди переїхав разом з матір’ю до батька, українського поета Олександра Олеся. Закінчивши університет, блискуче захитає дисертацію і здобуває […]...
- Пам’ятна прогулянка (твір оповідання за даним сюжетом, з обрамленням) Сюжєт. Наприкінці травня ми з хлопцями вирішили виїхати до лісу з ночівлею. Вийшли ми на платформі з поетичною назвою Васильки. Напнули намет, облаштували місце для вогнища. А потім вирішили обстежити місцевість. Ледве примітна лісова стежка привела нас до яру. Перейшли на той бік по дерев’яному містку. На галявині побачили невелике стадо корів і пастуха. Ми […]...
- Переказ – ПРОГУЛЯНКА В САДУ Забувши про тронний зал, з якого вчора боявся вийти, про тисячі небезпек, які щодня чатують на султана, Ібрагім вийшов з палацу і на повні груди вдихнув свіже повітря. Пишний сад простягнувся схилами від Золотого Рогу понад Босфором аж до Мармурового моря. Стріли кипарисів виструнчились над пласкими кронами ліванських кедрів, понад протокою кружляли чайки, проводжаючи галери, […]...
- Твір-опис лісу (ранковий ліс, прогулянка лісом) Цей твір також підійде на теми Твір на тему “Ранковий ліс” Твір “Прогулянка до лісу” Твір “Життя лісу” Ліс – це цілий світ, наповнений життям. Мешканці лісу не завжди показуються на очі гостям. Ховаються в норах лисиці, за кущами таяться зайчики-боягузи. Але якщо довго гуляти лісом навесні, влітку або ранньої осені, то обов’язково помітиш, як […]...
- Твір на тему: Прогулянка рідним містом Я дуже люблю своє місто. А особливо люблю блукати старими вулицями центру. Окраїнні місця схожі між собою і з районами інших міст. А на стареньких вуличках, у старовинних будинках – краса і неповторність рідного міста. Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лише спокій, рівновагу, мир і радість у душі. Милуєшся найстарішим у […]...
- Агнія Барто “Весняна прогулянка”, “Митько-лінько” ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА 2-4 класи 4 КЛАС ПОЕТИЧНА МОЗАЇКА Урок 26 Тема. Агнія Барто “Весняна прогулянка”, “Митько-лінько” Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом російської поетеси; формувати вміння аналізувати віршовані твори; вчити учнів захоплюватися красою природи; розвивати уяву, фантазію, зв’язне мовлення; формувати бажання обирати краще з літературних джерел для самовиховання. Обладнання: мапа світу; портрет А. […]...
- Прогулянка рідним містом (твір-опис) У вихідні дні ми з татом любимо прогулюватися містом. Ми не просто милуємося архітектурою красивих стародавніх будинків, скверами, квітниками, а й поспішаємо на зустріч із представниками фауни, що живуть у нашому місті. У гідропарку, наприклад, можна побачити бобра. Ідемо уздовж річкового берега, що поріс верболозом, густим очеретом. Тут бобри почувають себе в безпеці, але побачити […]...
- Прогулянка до зимового лісу (твір-опис природи) Настала зима. Ми вирішили піти до лісу. Ось переді мною казковий ліс. Лісова красуня стоїть посеред галявини, а на її гілочках лежить сніг. А ось молода берізка стоїть біля старого дуба з могутніми гілками. Білими шапками вкрилися яблуньки. Ось зі старого дуба на молоду берізку стрибнула маленька пухнаста білочка. Вона одягнена в сіру шубку. А […]...
- Олег Ольжич – Пластовий капелюх ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ Він висить в мене в хаті на стіні, Широкополий, трошечки прим’ятий, І ось, здається, нині вже вдесяте Киває і всміхається мені. Він оптиміст, яких є мало в світі, І стоїка такого не знайти. От і тепер: попробував би ти Шість місяців так на цвяху чипіти! Але – близька вже довгождана путь По пралісах, […]...
- Олег Ольжич Ольжич – один із псевдонімів Олега Кандиби (М. Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Лелека), з яким поет твердо увійшов до української літератури. Син Олександра Олеся, він перейняв від батька любов до рідного слова, тонкий естетичний смак. Ольжичева поезія як продовження Олесевої традиції позбавлена сентиментальної розслабленості, натомість перейнята вольовим імперативним пафосом, зумовленим боротьбою першої емігрантської […]...
- Cоотнесение добутку К. Н. Батюшкова “Прогулянка в Академію мистецтв” з поемою А. С. Пушкіна “Мідний вершник” Даний уривок з Добутку Батюшкова перегукується із вступною частиною поеми Пушкіна ” Мідний вершник “, коли Петро, “душ великих полн”, дивився вдалину, де неслася буйна ріка, шумів, невідомий променям, ліс. Він стояв і думав, що тут обов’язково буде закладене місто на зло сусідові, тобтошведам, “Природою тут нам призначене в Європу розбудити вікно”. Герой Батюшкова представляє […]...
- ОЛЕГ ЗУЄВСЬКИЙ Олег Йосипович Зуєвський народився 16 лютого 1920 року в містечку Хомутець на Полтавщині. Перші поетичні спроби з’явилися у газеті “Юний ленінець”, альманасі КІЖу та “Літературному журналі”. Під час окупації працював у редакції “Миргородських вістей”, де публікував свої вірші, оповідання, статті, пізніше друкувався у празькому часописі “Пробоєм”. Після війни Зуєвський опинився у таборі для переміщених осіб […]...
- Зуєвський Олег – Біографія (1920-1996) Олег Йосипович Зуєвський народився 16 лютого 1920 року в містечку Хомутець на Полтавщині. Перші поетичні спроби з’явилися у газеті “Юний ленінець”, альманасі КІЖу та “Літературному журналі”. Під час окупації працював у редакції “Миргородських вістей”, де публікував свої вірші, оповідання, статті, пізніше друкувався у празькому часописі “Пробоєм”. Після війни Зуєвський опинився у таборі для переміщених […]...
- Буцень Олег – Біографія Народився 4 березня 1923 року в Києві в сім’ї службовця. У 1941 році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище. Учасник радянсько-німецької війни. Воював на різних фронтах до її кінця, нагороджений медалями. Після демобілізації поступив на філологічний факультет Київського університету, а після його закінчення в 1951 році працював учителем української мови та літератури в […]...
- Орач Олег – Біографія Комар Олег Юхимович, відомий як Олег Орач (6 лютого 1940, с. Благовіщенка Запорізької області – 2006, Київ) – український поет, прозаїк, дитячий письменник. Народився 6 лютого 1940 року в селі Благовіщенка на Запоріжжі у вчительській родині. дитинство провів на донеччині, у степах Приазов’я. Закінчив історико-філологічний факультет донецького педагогічного інституту, де навчався з українським поетом, правозахисником […]...
- АЙСТРИ – ОЛЕГ БУЦЕНЬ Літературне читання 3 клас СВІТ ПРОЗИ Оповідання ОЛЕГ БУЦЕНЬ Олег Буцень змалечку писав вірші і мріяв про подорожі – не ближче як у джунглі Африки чи на Південний полюс. “Та не так часто діється, як у дитинстві мріється” – так сказав у зрілому віці письменник, адже його дитинство перервала війна, і фантазії довелося змінити на […]...
- Ольжич Олег (Кандиба) – Біографія Оле́г ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба ) – український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939-1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944-†10.06.1944). Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – відомий […]...
- Олег Ольжич – Ясне мерехтіння кіна ЯСНЕ МЕРЕХТІННЯ КІНА… Ясне мерехтіння кіна, Прах, що зринає вгору. Ти вічна й одна, Людина, Дитя землі і простору. Ні мертве каміння міста, Ні мертва сила Машини Твоєї мрії не стисне, Пориву твого не спинить. Крізь мряку, що чола вкрила, Крізь гори легкі паперу Дух радісні пружить крила, Випростує горді пера. І, як у віках, […]...
- Князь Київської Русі Олег – історична постать Князь Олег був історичною особою. Про це свідчать документальні джерела: літопис “Повість минулих літ”, Новгородський літопис, хозарські та арабські документи. Він правив у Новгороді замість малолітнього сина Рюрика – Ігоря. Олег був або родичем Рюрика, або його воєводою. 1882 року князь Олег об’єднав Новгородське князівство з Київським. Це сталося так. Князь привів своє військо під […]...
- Захочеш і будеш! В людині, затям – ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ Скорочено Захочеш і будеш! В людині, затям, Лежить невідгадана сила – Зрослась небезпека з відважним життям, Як з тілом смертельника крила. …Вперед, Україно! В Тебе – тяжкі стопи, Пожари хат димляться з-під них. Ні Росії, ні Європі Не зрозуміти синів Твоїх! Коментар Людина має в собі невичерпні сили, про які вона інколи й не здогадується. Безмежна […]...
- Господь багатий нас благословив – ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ Скорочено І вірити, і прагнуть – не вотще. Безсмертне – і величне, і ясне-бо. Ось лине хмара з літеплим дощем, І розверзається врочисте небо. Господь багатий нас благословив Дарами, що нікому не одняти: Любов і творчість; туга і порив, Одвага і вогонь самопосвяти. Солодких грон і променистих вин – Доволі на столах Його веселих. Іди ж […]...
- Вороний Микола Кіндратович – Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик Вороний Микола Кіндратович (псевдонім і криптонім – Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М. В., К-ич М, М-У-ко та інші; 24.ХІ (6.ХІІ) 1871, Катеринославщина (тепер Дніпропетровщина) – 7 .VI. 1938) – український поет, театрознавець, перекладач. Народився в сім’ї ремісника. Батько – К. П. Вороний походив з кріпаків, мати – О. Д. Колачинська – з […]...
- Глібов Леонід Іванович “Гоп! Гоп! Діти-молодята!..” “Гоп! Гоп! Діти-молодята! І дівчата, і хлоп’ята! Годі бігать і скакать: Буду загадку казать: Як була я молодою, Грала в хрещика з весною І між квітками росла, Зеленіла і цвіла. Добрі люди доглядали, Шанували, поливали, Щоб жила краса моя, Щоб доладна я була. Як підкрадеться до мене Те бадиллячко зелене, Чи бур’ян, чи лобода,- Через […]...
- Чи можливо прожити без дружби? Можна погодитись, а можна й не погодитись зі словами Шота Руста-велі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі. Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших – тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так […]...
- Вінграновський Микола Степанович Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Забіла Віктор Миколайович До невірної Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не кохала Мене […]...
- Гійом Аполлінер Лорелея Гійом Аполлінер Лорелея Перекладач: М. Лукаш Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Жила у Бахарасі білявка чарівна Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона І врешті сам єпископ позвав її на суд Та виправдати мусив через її красу О Лорелеє […]...
- Глібов Леонід Іванович “Мостивсь я в лузі на потіху…” Мостивсь я в лузі на потіху Веселу загадку піймать, І повну торбу дітям сміху Мені судилося набрать. Зробив я хатку невелику; Вітрець дмухнув – і хатка бух! Я плюнув вітрові у пику І заховався у лопух. Дивлюся – щось по лугу скаче Та біля мене зразу бух… “Здоров,- гукає,- небораче! Чого се ти заліз в […]...