Критичний реалізм в американській літературі

Своєрідним маніфестом критичного реалізму 20-х років стала книга “Цивілізація в Сполучених Штатах. Дослідження тридцяти американців”, видана в 1922 році групою письменників, журналістів, критиків, представників різних шарів американської інтелігенції, які об’єдналися під прапором боротьби проти реакції й американської буржуазної цивілізації. Книга охоплювала різні сторони американського життя, яким були присвячені глави: “Місто” і “Політика”, “Журналістика” і “Інженерна справа”, “Реклама” і “Сім’я”,

“Радикалізм” і “Нерви”, “Поезія” і “Сім’я”, “Літературне життя”, “Філософія”, ” Музика “, “Мистецтво”, “Театр”.

Критика виходила часом з різних передумов. Але все в той момент приходили до прийняття одного істотного факту – боротися проти духовної бідності Америки не можна, не поєднуючись із прогресивними силами суспільства. В 20-і роки критичні настрої, що бурхливо розвиваються, американських письменників придбали нову якість: їм стало властиво відчуття трагізму й приреченості буржуазного миру.

Це й визначило підйом літератури критичного реалізму

в 20-і роки. “Американська трагедія” Драйзера виразила прагнення письменників до більших узагальнень, що відрізняє літературу США того років. Воно виявилося у Творчості Эптона Синклера й Синклера Льюиса, Шервуда Андерсона й Вільяма Фолкнера, Эрнеста Хемингуэя й Френсиса Скотта Фицджеральда. Кожний з них створив свою “американську трагедію”.

До письменників, що группировались навколо журналів “Либерейтор” і “Нью Мэссиз”, примикає в 20-і роки й такий видний представник літератури, як Эптон Синклер (1878-1968). Про суперечливість Эптона Синклера наочне подання дає такий факт: коли в 1917 році США вступають у війну, Эптон Синклер, що до цього був проти війни, змінив свою позицію й вийшов з партії США, на своєму з’їзді осудившей війну більшістю голосів. Ставши ^завзятим захисником президента Вильсона, він навіть уживає видання щомісячника “Эптон Синклер”, що захищав політикові. американського уряду. Лише після того як відбулася Жовтнева революція й США взяли участь в антиросійській інтервенції, Эптон Синклер зрозумів порочність політики Вильсона й повернувся в Соціалістичну партію.

Настільки різкі коливання в позиції Синклера характеризують виняткову нестійкість його “соціалізму почуття”.

Вони відбилися й у романі “Джимми Хиггинс ” (1919), що був задуманий як роман, що привітає участь США у війні. Однак у міру завершення книги в поглядах її автора відбулися настільки істотні зміни, що в заключних главах він змушує свого героя усвідомити помилковість колишніх дій і робить його борцем проти антиросійської інтервенції. У результаті змінився весь зміст, все звучання книги, що показала, як спадають шори шовінізму з око чесних робітників-соціалістів, обманутих вильсоновской демагогією. В “Джимми Хиггинсе” відбилося те величезне натхнення, що вселила Жовтнева революція й серця робітників не тільки США, але й усього миру.

У Росії, куди Хиггинс прибуває з військами американських інтервентів, йому стає особливо ясно, як великий був обман, жертвою якого він став: “Гарний демократія. Висаджуються як інтервенти й пишаються тим, що мають намір перемогти російських революціонерів”.

У наступному романі “100%. Біографія патріота” (1920), оповідаючи про кар’єр “стовідсоткового американця” Питера Гаджа – шпику й провокатора, автор відтворить атмосферу погромів і цькування прогресивних організацій у США в 1918-1920 роках. З характерної для нього пунктуальністю в післямові до цієї книги Эптон Синклер

Повідомляє, що “фактично всі персонажі в романі “100%” дійсно існуючі особи. Питер Гадж – реально існуюче особа; він кілька разів відвідувала автора, виконуючи ті або інші завдання”. У книзі “100%” Синклер розповідає, як інтересам великого капіталу служать американська політика й суд, У серії публіцистичних нарисів з 5 книг під загальною назвою “Мертва рука”- “Вигоди релігії” (1918), “Мідний жетон” (1919), “Гусячий крок” (1923), “Гусенята” (1924), “Мистецтво мамони” (1925)-він показує ту ж роль релігії, преси, школи, мистецтва буржуазної країни. Тут, однак, позначається й реформізм письменника. Характерна щодо цього книга “Мідний жетон”, де Синклер висуває як панацея від всіх лих ідею створення незалежної газети під своєю редакцією.

Реформізм накладає відбиток на романи “Нафта” (1927) і “Бостон” (1928), в останньому розповідається про процес Сакко й Ванцетти.

Відносячи творчість Э. Синклера 20-х років до літератури, необхідно пам’ятати про своєрідність його “соціалізму почуття” і про пов’язаних із цим особливостях його творчого методу. Такі добутки Синклера, як роман “Джимми Хиггинс”, певною мірою зближають із літературою соціалістичного реалізму відкрито виражена симпатія до робітничого класу Америки й до Росіянці Росії. Однак у найважливіших питаннях відносини до дійсності і її эстетического осмислення Синклер стояв на позиціях критичного реалізму. Гострота критики, що черпає енергію в симпатіях до трудового робочого народу, не підкріплювалася широтою бачення дійсності в її революційному розвитку.

Він не бачив конкретних шляхів боротьби за соціалістичні ідеали й цілком уповав на буржуазно-демократичні реформи. Реформістські ілюзії повертали Э. Синклера на позицію буржуазного ліберала-просвітителя й. не тільки заважали відбиттю в його мистецтві соціалістичних ідеалів, але й звужували критикові буржуазної дійсності, тобто обмежували можливості письменника – критичного реаліста

Творчість Э. Синклера 20 – х років дозволяє, таким чином, виявити ті труднощі на шляху розвитку літератури СИЛА, які були зв’язані зі слабістю соціалістичного робочого руху в цій країні й особливо із сильним впливом реформізму й буржуазної ідеології. Про ці труднощі свідчить і творчість Карла Сэндберга (1878-1967) – найвизначнішого представника критичного реалізму в поезії, що участвовали на початку творчого шляху в соціалістичному русі. Перші його вірші ставляться до 1904 року, але поетичну славу Сэндберг придбав після опублікування їх у журналі “Поэтри” в 1914 році й виходу у світло книги “Вірші про Чикаго” (1916). Продовжуючи традиції Уолта Уитмена, він оспівує працю, творчі зусилля трудівників

Вірша Карла Сэндберга друкувалися у виданнях лівого крила партії й “Індустріальних робітників миру”. Він був активним співробітником журналу “Мвссиз”. Багато хто його вірші були прямими відгуками на революційні виступи американських робітників (таке, приміром, вірш “Пам’яті гідного”). Поет привітав Жовтневу революцію (вірш “Три слова” зі збірника “Дим і сталь”): “З великої Росії прийшли три слова – робітники взяли зброю й пішли вмирати за Хліб, Мир, Землю”. Збірники віршів К. Сэндберга “Молотники” (1918), “Дим і сталь” (1920), “Брили пустельного Заходу” (1922) продовжували реалістичну лінію ранньої творчості.

Випливаючи традиції вільного вірша Уолта Уитмена, Карл Сэндберг уміло використає зміни ритмічного малюнка. Тонко відмежовуючи стилістичні шари, він домагається великої образотворчої сили, особливої образності, що дозволяє передавати нюанси людських сприйняттів

У роки, тимчасової стабілізації капіталізму у творчість Сэндберга проникають песимістичні нотки, його вірші стають мрячними й розпливчастими. Випущений у світло збірник “Добрий ранок, Америка!” (1928) свідчив про серйозну кризу поета. Образи попелу, тумана, імли, мотиви розчарування й непевності характерні для цієї книги.

Втрата бойового пафосу веде до натуралістичного накопичення деталей, Сэндберг перестає писати про трудівників, послабляється його зв’язок з народним, реалістичним мистецтвом, однак лише на короткий строк, тому що реалізм Сэндберга одержує новий розвиток в умовах 30-х років. Але кращий і найбільш плідний період у творчості Карла Сэндберга ставиться до тих рокам, коли він брав активну участь у робітнику русі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Критичний реалізм в американській літературі