Критика “Дитинство” Яновський

Новела ” ДИТИНСТВО ” у романі ” Вершники ” – це розповідь про Данила Чабана, життя якого уособлює шлях українського народу, історію його роду “затятого і непосидючого”, що “козакував і землю робив”. Новела сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. У творі немає ні батальних сцен, ні гострих соціальних конфліктів, ні напружених ситуацій.

Не стикаються тут у смертельному герці люди, не ллється кров, але дух волелюбства і нескореності народу оживає зі сторінок цієї новели.

Провідна

думка розділу підкреслюється розповіддю старого Данила про повстання в селі Турбаях 1789 року. Прадід навчає правнука не коритися долі, виховує в малому Данилкові одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя. “І ми з роду турбаїв, не були кріпаками зроду-віку, і Данилко хай не буде”, – так закінчує свою розповідь про турбаївців прадід Данило. Його велична постать нагадує героїв українських дум та казок, у яких узагальнюється віковий життєвий досвід народу, утверджується його невичерпна мудрість і оптимізм.

Глибоко емоційна й лірична оповідь про дитячі літа героя надає цьому розділові особливої поетичності

й пісенності, суворої урочистості й ніжної мрійливості. Як своєрідний гімн “незайманому степові”, гімн народові – саме так сприймається новела “Дитинство”.

“… Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти і потім приблукати до батька, що пасе отару панських овець… І жайворонок, що загубився в небі, співаючи жайворонисі, і орел, що повис на вітрі, ледве ворушачи кінчиками крил, виглядає здобич, чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок – зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть за небом, ховрашок свистить, цвіркунці – одно пиляють у свої скрипки, наче сільський швець на весіллі”. І все це переплітається з легким гумором і дитячою безпосередністю бачення світу.

Слухові й зорові образи творять справжню симфонію українського степу. І той степ чи не найбільша радість у житті Данилка, бо його дитинство вщерть сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку: “… Його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ”. Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі й лагідні люди. Ось і маги, від якої часто перепадало малому хлопцеві.

Усе село її запрошувало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який щодня заливає горілкою свої злидні, чарував людей співом. А поруч з Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще ловиться; і коли бджоли більше меду кладуть; де ластівки зимують; що треба робити, коли перший грім ударить; коли з’явиться голубий ряст; і яка квітка на яку користь.

Бути спостережливим, людяним, добрим навчається малий Данилко в прадіда. Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І росте хлопець розумним і допитливим. Волелюбність, життєствердний оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди.

Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями, прошуміло серед казок та пісень, убираючи незламний дух і стійкість трудового народу, віру в краще майбутнє.

Новела “Дитинство” не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Твір складається з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, злидарське життя трудового люду України, його велич і незламну духовну силу. Філософське кредо новели – у ствердженні невмирущості й волелюбності людської гідності.

Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря символізує шукання світлої долі: вони “ішли великий день і все панською землею”, і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилком могутність народу, пророчить йому чудове майбутнє. Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе самотнім, але не знищує його жаги до життя. “Топчи землю, синок”, – такими були останні слова мудрого старого, звернені до нащадка його роду.

Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття, здорового існування людини на землі стає провідним гаслом письменника.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Критика “Дитинство” Яновський