Критика “Гімн” Франко

Поезія ” Гімн ” – один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ “вічного революціонера” як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі “науки, думки, волі”.

У вірші ” Гімн ” мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного революціонера” , що не мириться з неволею. Розійшовшись “по

курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.

Сила “науки, думки, волі” протистоїть тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно поневоленого народу. Вірш Івана Франка “Гімн” , як і Шевченків “Заповіт” , був одним з неофіційних гімнів бездержавного

народу.

Поезія Івана Франка “Гімн” за звучанням, могутністю думки та заклику – Одна з найсильніших поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися “вічні революціонери”, небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:

Дух, наука, думка, воля –

Не уступить пітьмі поля…

Франко вірить, що розвалиться “зла руїна” і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе зупинити. Але для цього треба:

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі…

Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Критика “Гімн” Франко