Критика “Українське альфреско” Костенко

Елегійну і разом з тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії ” УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО “, навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим – не дала їх. Альфреско – це фреска, виконана водяними фарбами по вологій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу.

Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи – шлях, долина, біла

хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та ін. Однак поступово в цій лагідній, милій картині проглядається страшна трагедія героїв, усієї нації – розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби “сусідські діти шовковицю їдять”, свої ж не приїжджають, цураються, гордують або ж їх зовсім немає. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, затишний.

Але нікому розказувати про курочку рябу, “остання в світі казка сидить під образами” – з відходом господарів увесь цей дивосвіт душі зникне. Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: “навшпиньки виглядають

жоржини через тин”.

Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба – це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять. Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тин…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Критика “Українське альфреско” Костенко