Криза ренесансного гуманізму. Класицизм і барокко
По-різному зложилася історична доля народів Західної, Центральної й Південної Європи в XVII сторіччі
Італія : зубожіла, культура збідніла. Роздробленість. Частково підкорялася Німеччині й Франції, об’єднається тільки в кінці 19 століття.
Німеччина : 1618-1648 – Тридцятирічна Війна. Спустошлива. Близько 2/3 населення загинуло. Іспанія : за короткий період вирвалася вперед. Захопила більші заморські колонії, викачивала з нововідкритої Америки золото. Швидко розбагатіла й перетворилася в XVII сторіччі в могущественнейшую країну.
Але це
В XVII столітті творять і найбільші майстри прози – Кеведо, Гевара, Грасиан. Франція : 17 століття – вік Франції. Ф. домоглася політичної стабілізації. У країні встановилася абсолютистська станово-політична державність. Широко розвивається культура.
Французька філософія розвивається – Декарт, Зразки класичної
Англія : англійська буржуазна революція знаменує кінець феодальної системи суспільних відносин і початок буржуазної, капіталістичної системи. 17 в. в Англії висунув на світову арену двох найбільших філософів-матеріалістів – Фрэнсиса Бэкона й Гоббса. Худож. лит-ра – Мільтон (поеми “Загублений рай”, “Повернутий рай”).
Ренесансний гуманізм = класичний гуманізм – європейський інтелектуальний рух, що є важливим компонентом Ренесансу. Виникло у Флоренції в середині XIV століття, існувало до середини XVI століття; з кінця XV століття перейшло в Німеччину, Францію, почасти в Англію й інших країни
Ренесансний гуманізм є першою стадією розвитку гуманізму, рухом, у якому гуманізм уперше виступила як цілісна система поглядів і широкий плин суспільної думки, викликавши справжній переворот у культурі й світогляді людей того часу. Основною ідеєю ренесансних гуманістів було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури
Прийнято розділяти на:
1. Ранній, т. зв. етико-філологічний або цивільний гуманізм (Італія), включає рамки від Салютати до Лоренцо Валла й Леона Батисту Альберти (кін. XIV-сірий. XV вв.). Виник у зв’язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії, історії й моральній філософії на основі класичної освіченості на противагу темам і методам середньовічної схоластики
2. З останньої третини XV століття в Італії гуманістичні інтереси ледве зміщаються в іншу сферу (теологія, натурфілософія, природознавство). Це означало розкріпачення традиційних сфер культури, але одночасно привело до втрати певних особливостей і досягнень раннього гуманізму, а також до більше складних взаємодій із середньовічною спадщиною (флорентійський неоплатонізм Фичино, неоаристотелизм Помпонацци й проч.).
3. За межами Італії гуманізм переживає новий зліт, вступивши в тісний зв’язок з конфліктами Реформації XVI століття й переплітаючись із проблемами культурного самовизначення європейських націй (північний гуманізм: Эразм Роттердамский, Томас Мор, Иоганн Рейхлин).
У лит-рі 17 століття чітко виділяються три художніх напрямки: Ренесансний реалізм, що несе традиції гуманістів Відродження, класицизм і Барокко.
БАРОККО. (итал. barocco – “дивний”, порт. perola barroca – “перлина неправильної форми”; існують і інші припущення про походження цього слова) – характеристика європейської культури XVII-XVIII століть, центром якої була Італія. Його перші симптоми на сторінках “Досвідів” Монтеня (француз), мотиви відходу від життя чуються в останніх п’єсах Шекспіра. Сумний Сервантес і т. д. Феодалізм зживав себе, панівний клас сходив сл сцени. Не завжди люди, що вступали в політичну боротьбу, розуміли її щирий зміст
Так народився розпач, так виникло в ту перехідну епоху мистецтво барокко. Внутрішня істота його – у трагічному надриві, у розірваності почуттів, у протиріччях між світоглядом Відродження й світоглядом середньовічного християнства з його похмурою ідеєю. “Звільнений Єрусалим” Тассо (італієць) – класичний приклад, що ілюструє трагічну спробу з’єднати вічно ворогуючі й непримиренні ідеї – ідею насолоди й ідею християнської аскези.
Закінчені форми в барокко знайшло в 17 столітті. Поетів, художників, скульпторів стали залучати до себе Теми кошмару й жаху. На зміну скептичному відношенню до релігії, властивому гуманістам Відродження, прийшла релігійна несамовитість (Кальдерон “Поклоніння хресту”).
Тема незначності перед грізною силою Бога звучала в мистецтві барокко. Ярчайший виразник барокко – Кальдерон. Сліди барокко – Корнель, Расин (“Аталия”), Мільтон
КЛАСИЦИЗМ. Другий літературний напрямок, що одержав широке поширення в 17 столітті. Народилося в університетських колах, несло в собі сліди книжності.
Батьківщина його – Італія. Виник разом з відродженим античним театром і спочатку мислилося як пряме протиставлення “варварської середньовічної драматургії”. К. спочатку виступила як теорія й практика наслідування античному иск-ву. Але ніс у собі здорове світовідчування, йому були далекі настрою розпачу й песимізму.
Віра в розум. К. повний цивільного пафосу. Герої Корнеля жертвують собою заради короля й держави, герої Вольтера – заради народу й волі
КЛ і БАР – поєднує – опровергание ідеї гармонії, що лежить в основі ренесансного гуманізму; гармонії у світі немає.
КЛ – спроба зберегти культурну пам’ять, установити гармонічний баланс між людиною й суспільством, боргом і пристрастю
РЕНЕСАНСНИЙ РЕАЛІЗМ – 3-і напрямок 17 століття. Лопе де Вега – протиставив зневірі, песимізму, розпачу поетів барочного напрямку невичерпну оптимістичну енергію своїх чудових комедій, повні сонця й життєві сили
(2 votes, average: 5.00 out of 5)