Куліш Микола Мина Мазайло (скорочено)


МИКОЛА КУЛІШ (1892-1942) МИНА МАЗАЙЛО Дійові особи: Мина Мазайло – харківський службовець середніх літ.

Лина (Килина) Мазайло – його дружина. Рина (Мокрина)

Мазайло – їхня дочка. Мокій – їхній син. Уля – подруга Рини.

Тьотя Мотя – сестра Мини з Курська. Тарас Мазайло – дядько Мини з Києва. Баронова – Козино – вчителька “правильних проізношеній” російської мови. Тертика Губа – комсомольці, друзі Мокія

Аренський Дія відбувається в домі Мини Мазайла на Н-ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова, у тридцяті

роки XX ст., в період найбільшого поширення українізації. ПЕРША ДІЯ

1 Приходить Уля. Рина в цей час перед люстерком. Відразу накинулася на подругу: “Ой, Упю, тобі не сором! Я так тебе жду, нерви як не луснуть.

У нас в квартирі таке робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?

Таке робиться! Братик мій Мокій збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?” Уля теж швиденько до дзеркала, помилувалася собою, примружила очі: “За три сорок!” Рина й собі до дзеркала, зробила трагічні очі: – І, мабуть, уб’є папу. За три сорок?

Дешево… Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла – так пише по-українському,

цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші! Уля здивована, а Рина продовжує розповідати, що тато й слухати не хоче про укрмову, а навпаки, хоче їхнє малоросійське прізвище змінити і підшукує собі вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови. Уля ще більше дивується, а Рина продовжує розповідати, що Мокій про це ще не знає, а навпаки – мріє додати до прізвища Мазайло загублену половинку – Квач.

Тато зранку пішов до загсу дізнаватися, чи можна змінити прізвище і чи має він право примусити Мокія. Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу. 2 Входить мати. Рина питає її, чи написала вона листа.

Мати сказала, що написала, уже й відіслала. Рина – …Одного листа мало. Треба телеграму! Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Мати пішла.

Уля і Рина продовжують розмову. – Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?

– А ти думала де? Тількі в загсі! Прізвище, ім’я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню!

Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти… – Ха-ха! Хіба це поможе? – Поможе.

Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто… – Я не зможу. Хіба я така? – Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.

Ти його одним махом закохаєш. …Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі, …які нагадують два вечірні озерця в степу. Уля (до люстерка роздумливо, мрійно) – Що ти кажеш? (Потім критично.) Хоч це й поетично, проте… Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова? – Ну? – Комуніста.

Молодий ще, …але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця – море. Два моря! Чорне і Каспійське.

Рина – Отож почни з Мокія, Улько, – практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала, з комсомольцями. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш? З Входить мати.

Рина питає: – Написала? Мати – “Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди.

Подробиці листом. Сестра Лина”… Рина – А подробиці листом навіщо?

Мати – Як навіщо? Щоб з них напереддовідатись, що ж таке у нас робиться… Рина – Ну, то вона й ждатиме листа. Мати з досади прикусила язика. Тоді – То я хотіла, щоб не пропали десять копійок, що на листа витратила.

Рина – Дай я покажу, як писати!… “Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови.

Станеться катастрофа. Приїзди негайно”. Мати пішла. Рина (до Улі) – Тепер ти розумієш? Жах!

Ой, Улюню! Молю тебе, благаю – закохай! Уля (схвильовано) – Ну як я почну, чудійко ти?

Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до нього підступитися? З якого боку?

– З українського,… тільки з українського. – Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. …Не хочу, не можу, не знаю як…

Рина – Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся!

Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. …А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно? Як усяка Уля, Уля – кіноманка: – Ти серйозно? Рина не така, щоб назад. – От на!

Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися.

Адалі – сама побачиш… (Постукала у двері до брата.) – Моко, вийди на хвилинку! 4 Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно: – Тьотя не одержить такої телеграми)

Рина – Цс-с… Чого? Мати {тихше) – А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш?

Треба скоротити. 5 Увійшов Мокій, юнак… з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама: – Ну?

Рина (до брата) – Ти, здається, знайомився колись.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Куліш Микола Мина Мазайло (скорочено)