Куліш Пантелеймон Олександрович
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. в козацькому містечку Воронеж Глухівського повіту сучасної Сумської області.
З дитинства чув про козаччину від матері, дочки козацького сотника, а від сестри Лесі навчився грамоти. Вчився в гімназії, багато читав (П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінку, Г. Квітку-Основ’яненка, О. Пушкіна). Не закінчивши гімназії, працює домашнім вчителем. Потім навчається в Київському університеті, слухаючи лекції зі словесності, вивчаючи іноземні мови.
Зацікавився особливо грецькою мовою,
Через деякий час отримав запрошення від ректора Петербурзького університету на посаду старшого вчителя гімназії і лектора з російської мови для іноземних слухачів.
Через два роки отримав ще одну пропозицію – дослідження історії, культури та мистецтва від імператорської Академії наук. Письменник радо погодився.
1847 р. Пантелеймон Куліш одружується з красунею Ганною Білозерською (псевдонім Ганна Барвінок). Боярином на весіллі був Тарас Шевченко. Під час весільної подорожі молодого заарештували й доставили під конвоєм у Петербург. Вирок – висилка до Вологди із забороною писати.
Згодом
Після довгого заслання П. Кулішеві нарешті дозволяють повернутися до Петербурга, тут він працює редактором статистичних видань одного міністерства, а в некрасовському “Современнике” друкує свої російські повісті, готує багатотомне видання творів Миколи Гоголя, публікує двотомну фольклорно-історично-етнографічну збірку “Записки о Южной Руси”. Виходить роман “Чорна рада”.
У 1857 р. П. Куліш видає два підручники для школярів – читанка “Граматика” та український буквар.
Подорожує по Європі, а повернувшись, добивається видання українського часопису, та це не вдається.
Разом з Василем Білозерським П. Куліш створює журнал “Основа”, у якому друкує зокрема й свої твори – “Хмельниччина” і “Виговщина”. Видає збірку “Досвітки. Думи і поеми”.
Чотири роки П. Куліш працює у Варшаві на посаді директора Департаменту духовних справ, потім знову повертається до Петербурга.
У 1877 р. залишає державну службу і останні роки свого життя проводить на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Господарює та продовжує творити. Виходять поема “Магомет і Хадиза”, віршована драма “Байда, князь Вишневецький”, драма “Цар Наливай”, збірки поезій “Дзвін” (1899), “Позичена кобза” (1897), тритомна історична праця “Отпадение Малоросии от Польши”, переклади.
Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 р. в Мотронівці. Там його і поховано.
“Українська словесність – діло велике, – писав П. Куліш, – се нове слово між народами”. Саме розвиткові цього нового слова письменник і присвятив своє життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)