Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович Маруся
Часто менi приходить на думку: чого б то чоловiковi так дуже пристращатись на сiм свiтi до чого-небудь, не то щоб до якої вещi, а то хоч би i до наймилiших людей: жiнки, дiточок, щирих приятелей i других? Перше усього подумаймо: чи ми ж на сiм свiтi вiчнi? I що є у нас, хоч скотинка, хоч хлiбець на току, худобинка у скриньцi, так сьому так усе без порчi й бути?
Нi, нема тут нiчого вiчного! Та й ми самi що? Сьогоднi жив, завтра – що бог дасть! Адже ж, живучи промеж людей, тiльки й чуєш: там дзвонять по душi, там голосять по покiйнику, там справляють старцям обiд… Що
Ти i не оглядишся i незчуєшся, як зоставсь сам собi на свiтi: хоч i з людьми i промеж людей, та ба! Усе тобi або не такi приятелi, яких поховав, або i зовсiм незвiснi; та воно тобi усеравно, що блукаєш у дрiмучому лiсi! Ось стань про приятелiв згадувать, то уся твоя пiсня на один лад: от з тим ми хлопцями були – i вже вiн вмер, а з тим до школи укупi ходили – i той вмер, з тим парубкували – i той вмер; i сей, i той, i той, i сей, – усi повмирали.
Коли ж се так є, так i пам’ятуй собi добре, що не забудуть i тебе на сiм свiтi, озьмуть i не будуть питатись: чи хочеш до гурту, чи
А пiсля такої думки чого ж би нам, невiчним, та пристращатись до уременного? Чому б так не робить: наградив тебе бог щастям, що батько й мати твої живуть при тобi i дякують добрим словом, що ти їх при старостi i кохаєш, i поважаєш, або жiнкою до тебе доброю, послухною, хазяйкою невсипущою, або дiточками покiрними та слухняними – хвали за се бога i лягаючи, i устаючи, а їх шануй i кохай, i для них не жалiй не тiльки нiяких трудiв, худоби, та, коли нужда звелить, душу свою за них положи, розпинайся, умри за них, та усе-таки пам’ятуй, що й вони на сiм свiтi такi ж гостi, як ти i усякий чоловiк, – чи цар, чи пан, чи архирей, чи салдат, чи личман ( Личман – пастух, чабан.). Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору i попрьокiв; перехрестись та й скажи, як щодня у отченашi читаєш: .”Господи! буде воля твоя з нами грiшними!” I не удавайсь у тугу, щоб вона тобi вiку не укоротила: бо грiх смертельний накликать на себе не тiльки смерть, – i саму болiсть, хоч би яку-небудь: бо, не поберiгши тiла, загубиш i душу на вiки вiчнi!
Бiльш усього пам’ятуй, що ти ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе, i нiяке лихо нас не постигне.
Iще ж i се ми думаємо, що як постигне кого-небудь бiда i нещастя, що похова кого iз своєї сiм’ї або i родичiв, то буцiмто сеє чоловiковi приходить за його грiхи й неправди прежнiї. Нi, не так сеє! Ось послухайте лишень, як нам панотець у церквi чита, що господь небесний нам як отець дiтям. А пiсля сього не грiх нам буде i таке примiнити: от зберуться дiти на вулицю грати, та будуть промеж ними щасливiшi, та усе б то їм, замiсть iграшки, битись та лаятись, а меж ними буде дитина плохенька, смирна, покiрна, i що усяк її може забiдити.
Адже правда, що батько тiєї дитини, щоб вона не перейняла худа вiд своєвольникiв, жалкуючи об нiй, кликне з вулицi до себе i, щоб воно за товариством не скучало, посадить бiля себе та й приголубить, i понiжить, i, чого вона забажа, усього їй дасть. Пожалуй, хлопцi, що на вулицi зостались, не знаючи, яке добро тiй дитинi у батька, будуть жалкувати, що узят вiд них товариш. Дарма, нехай жалкують, а йому у отца дуже-дуже добре!
От так i небесний наш отець з нами робить: бережеть нас вiд усякої бiди i береть нас прямiсiнько до себе, де є таке добро, таке добро… що нi розказати, нi здумати не можна! Та ще й так подумаймо: чувствуеш ти, чоловiче, що се бог за грiхи твої послав бiду? Так же й розсуди: який батько покине овсi дiток, щоб без науки ледащiли?
Усякий, усякий отець старається навчити дiтей усьому доброму; а неслухняних по-батькiвськи повчить та по-батькiвськи пожалує. Недурно сказано: ледача та дитина, которої батько не вчив! Се ж люди так з своїми дiтьми роблять, а то отець небесний, що милосердiю його i мiри нема!
Той коли i пошле за грiхи яку бiду, то вiн же i помилує! Тiльки покоряйся йому! А пiсля сього не будемо журитись, що нам бог милосердний не пошлеть терпiти, i, перехрестившись, скажемо: “Господи! навчи мене, грiшного, як сполнять волю твою святую!” – то й побачиш, що опiсля усе гаразд буде.
Так робив Наум Дрот…
От його-то постигла лихая бiда! Що ж вiн? Нiчого.
Хвалив бога i з тим прожив вiк, що не вдався в тугу; а письменний не стерпiв…
От як се було.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п’яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн – вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть.
За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди старається, б’ється i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки.
Щодень хвалили бога за його милостi.
У в однiм тiльки була в них журба: не давав їм бог дiточок. Та що ж? Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов за своїм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був собi заможненький: було й воликiв пар б п’ять, була й шкапа, були й батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка, одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим орудувати.
Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам’ятi; хто нас поховає, хто нас пом’яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам i спасибi не скажуть. А Наум їй було i каже: “Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок – дiткам зостанеться, а не дасть – його воля святая!
Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже. Достанеться наше добреє доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть.
А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом’яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобi не перепинила дороги до царства небесного.
Сатана зна, чим пiдштрикнути; молися богу, читай “Iзбави нас од лукавого”, то усе гаразд буде.
Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку. Та й радi ж були обоє, i Наум, i Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побiжить, чи до сусiдiв, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять. Та й що то за дитина була!
Ще маленьке було, а знала i отченаш, i богородицю, i святий боже, i половину вiрую. А тiльки було зачує дзвiн, то вже нi заграється, нi засидиться дома i каже: “Мамо! пiду до церкви, бач, дзвонять; грiшка не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю божому подати”. I в церквi вже не запустує i нi до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є.
От i виросла їм на втiху. Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї… та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус (Єднус – дукач.) i у кольцi зверху камiнець, червоненький… так так i сяє!
Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що незвичайно… вже ж пак не так, як городянськi дiвчата, що у панiв понавчались: цур їм! Зогрiшиш тiльки, дивлячись на таких! –
Не так було у нашої Марусi, Наумової та Настиної дочки, ось що я розказую, а її, знаєте, звали Марусею.
Related posts:
- Маруся – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778-1843 pp.) “Маруся” До сентиментально-реалістичних творів Г. Квітки-Основ’яненка належать сім повістей: “Маруся” (1834 p.), “Добре роби, добре й буде” (1837 p.), “Козир-дівка” (1838 р.), “Щира любов” (1839 р.), “Божі діти” (1840 p.), “Сердешна Оксана” (1841 р.) та “Перикотиполе” (1843 p.). Повість “Маруся” з’явилась 1834 року внаслідок полеміки Г. Квітки з тими представниками […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович Салдацький патрет Був собi колись-то якийсь-то маляр… ось на умi мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр. I що то був за скусний! Там морока його зна, як то гарно малював! Чи ви, братики, що читаєте або слухаєте сюю книжку, думаєте, що вiн так малював собi просто, абияк, що тiльки розмiша […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович Конотопська відьма I Смутний i невеселий сидiв собi на лавцi, у новiй свiтлицi, що вiдгородив вiд противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Хоч парень собi i чепурний був, а тут i у недiленьку святу не брав бiлої сорочки, та й – прощайте у сiм словi – китаєвих синiх штанiв на нiч не знiмав, так, сердека, […]...
- КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО – Григорій Федорович Квітка Народився Григорій Федорович Квітка (літературний псевдонім – Основ’яненко) в с. Основа біля Харкова у дворянсько-поміщицькій сім’ї. Служив комісаром у народному ополченні (1806 – 1807), директором Харківського театру (1812), був повітовим предводителем дворянства (1817 – 1828), совісним суддею, головою харківської палати карного суду. Проживаючи в с. Основа під Харковом або самому Харкові, Квітка-Основ’яненко брав участь буквально […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (1778-1843) Письменник-сентименталіст. Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Г. Ф. Квітка народився 29 листопада 1778 р. у слободі Основа поблизу Харкова у дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім – Основ’яненко). Спочатку навчався вдома, а потім – […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович Народився Григорій Федорович Квітка (Квітка-Основ’яненко) в селі Основа (тепер частина Харкова). Виростав він в атмосфері глибокої поваги до рідної мови. В родині багато читали, постійними були домашні вистави. Часто тут гостював Григорій Сковорода. Закінчив Курязьку монастирську школу. У 19 років був зарахований на військову службу. Та в армії не зміг пробути навіть і дня. Після […]...
- Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778-1843 pp.) Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Г. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова, і прожив усе своє життя у Харкові. Життя письменника було сповнене протиріч. Він вчився тільки в монастирській школі, […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Маруся (скорочено) ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВЯ’НЕНКО (1778-1843) МАРУСЯ (Повість) Починається повість з філософських роздумів автора про людське життя, про те, що немає на сім світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра – помер. Кожний батько виховує свою дитину, щоб вона була розумною, доброю. Так само і отець небесний: оберігає людей від усякої напасті, а “коли вже й пошле за […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Маруся (АНАЛІЗ) Аналіз твору Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся” 1832 р. Літературний рід: епос. Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова). Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і звичаї народу. Головна ідея: оспівування високих морально-етичних якостей простої людини. Головні герої твору: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі). Сюжет: розповідь про сім’ю Наума […]...
- “Маруся”. Григорій Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843) Григорій Квітка-Основ’яненко перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози. Г. Квітка-Основ’яненко писав, що Українська мова й література “рухається і буде жити” та що ніякі потуги ворогів “не зітруть її з лиця землі”, вона “подужає противників […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Маруся (Характеристика твору) Характеристика твору Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся” Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлення про непридатність її для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання. Повість “Маруся” стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається […]...
- Бурлескно-реалістичні твори – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778-1843 pp.) Бурлескно-реалістичні твори У творчому доробку Г. Ф. Квітки-Основ’яненка є вісім бурлескно-реалістичних творів, написаних українською мовою. Це оповідання: “Салдацький патрет” (1833 p.), “Мертвецький Великдень” (1834 р.), “От тобі і скарб” (1837 p.), повість “Конотопська відьма” (1837 р.) і невеличкі оповідання “Пархімове снідання” (1841 р.), “На пущання, як зав’язано” (1841 p.), “Купований […]...
- Маруся (дуже стисло/скорочено) – Квітка-Основ’яненко Григорій Наум дрот та його дружина були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримуються Божого і морального людського закону. За це Бог допомагає їм. За молитви й невпинну працю дає їм Бог донечку. дитина теж росте слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігає, все коло хати, все молиться, з матір’ю до церкви радо ходить. […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Маруся (Стислий переказ, дуже скорочено) Григорій Квітка-Основ’яненко Маруся (Стислий переказ, скорочено) Наум Дрот та його дружина були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримуються Божого і морального людського закону. За це Бог допомагає їм. За молитви й невпинну працю дає їм Бог донечку. Дитина теж росте слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігає, все коло хати, все молиться, […]...
- Формування літературно-естетичних поглядів – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778-1843 pp.) Формування літературно-естетичних поглядів Світогляд письменника формувався у складних суспільно-політичних та культурних умовах. Вели кий вплив на нього мали просвітительська російська література кінця XVIII – початку XIX століття (твори І. Крилова, В. Капніста, Д. Фонвізіна та М. Карамзіна) і представники української літератури, зокрема Г. Сковорода та І. Котляревський. Життя і творчість […]...
- Оцінка поведінки героїв повісті “Маруся” – І варіант – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант Першим прозаїком нової української літератури був Г. Квітка-Основ’яненко, який довів, що і українською мовою можна писати серйозні повчальні твори. Г. Квітка – Основ’яненко, хоч і належав до дворян, але добре знав традиції і побут українського народу, який дуже поважав за його високу мораль. Про високо моральних людей […]...
- Оцінка поведінки героїв повісті “Маруся” – ІІ варіант – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант Після виходу в світ “Енеїди” Івана Котляревського в дворянських колах побутувала думка про те, що можливості української літературної мови вичерпуються написанням творів гумористичного плану. Ніби у відповідь на це твердження Г. Ф. Квітка-Основ’яненко створив повість “Маруся”. Цим твором письменник продемонстрував високі й різнобічні художньо-літературні можливості нашої мови, […]...
- Зображення життя та побуту українського селянства в повісті “Маруся” – І варіант – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант “Маруся” – повість, що за своїми філософськими мотивами та літературними ознаками належить до сентименталізму, літературної течії, що панувала наприкінці XVIII – початку XIX століття. Після довгих часів класицизму й раціоналізму мистецтво знову звернулося до почуттів, доводячи цінність звичайного життя й щастя. Чисті почуття письменники і поети шукали […]...
- Зображення життя та побуту українського селянства в повісті “Маруся” – ІІ варіант – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант … Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули… Т. Шевченко На початку XIX століття Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо, що широко охопити всю складність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Тому поява прозових творів Г. Квітки-Основ’яненка була продовженням […]...
- Місце і значення творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778-1843 pp.) Місце і значення творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Розпочавши епоху прози в новій українській літературі, Квітка дав могутній поштовх для її розвитку, продемонструвавши своєю творчістю можливості-української мови як мови літературної. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко правдиво показав життя народу, довівши своїми творами, що українською мовою можна писати про серйозне і розчулити читача. Повість […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 р. у слободі Основа, що під Харковом. Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє козацьке коріння. Навчався у приватних учителів та в монастирській школі. Деякий час провів у монастирі як послушник. Залишивши монастир, працював на різних державних та виборних посадах. Кілька разів обирався предводителем дворян Харківського повіту, був […]...
- Специфіка зображення людини в повісті “Маруся” (Г. Квітка-Основ’яненко) Доба нової української літератури розпочинається з прекрасного твору І. Котляревського “Енеїда”. Після виходу “Енеїди”, як це часто буває по створенні справжнього шедевра, з’явилось багато наслідувачів та навіть епігонів творчості І. Котляревського. Коли шовіністично налаштовані критики брали до рук “Енеїду”, плануючи закинути авторові використання “мужицької мови”, вони починали сміятися і, вражені довершеністю поеми, не могли вже […]...
- ЗНО – Григорій Квітка-Основ’яненко Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози. Г. Квітка-Основ’яненко писав, що українська мова й література “рухається і буде жити” та що ніякі потуги ворогів “не зітруть її з лиця землі”, вона “подужає […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко – перший прозаїк нової української літератури У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ’яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів’їв та приказок, Г. Квітка-Основ’яненко – зачинатель і перший класик прози нової української літератури. Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка в […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Підбрехач Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко Підбрехач Дуже недобре діло брехати! “Брехнею, – кажуть люди, – світ пройдеш, та назад не вернешся”. Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючися; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на півпальця збрешеш, а […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Сватання на Гончарівці (скорочено) Малоросійська опера у трьох діях Дійові особи: Прокіп Шкурат. Одарка – його жінка. У л я н а – їх донька. Олексій – кріпак, коваль. Павло Кандзюба – обиватель з-під Харкова. Стецько – його син. Осип Скорик – відставний солдат. Т и м і ш – обиватель із Заїківки. Дівки, подруги Уляни. Дія у місті, […]...
- Тема 8. Григорій Квітка-Основ’яненко 9 клас III. Нова українська література Літературний процес кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. Тема 8. Григорій Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843) Григорій Квітка-Основ’яненко перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози. Г. Квітка-Основ’яненко писав, що […]...
- КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ (спр. – Квітка, псевд. – Грицько Основ’яненко, Евстратий Мякушкин та ін.; 29.11.1778, с. Основа, тепер у межах Харкова – 08.08,1843, Харків) – зачинатель нової української прози, драматург, культурний і громадський діяч. Початкову освіту здобув удома, потім навчався в Курязькій монастирській школі. У 1793 – 1797 рр. служив у війську; пішов у відставку капітаном. […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Пархімове снідання Григорій Квітка-Основ’яненко Пархімове снідання Не було і на усій слободі дурнішого, як Пархім Шеревертень. А й слобода не мала була! Опріч що по неділям зіходилися баби з слободи та з ближчих хуторів і приносили на продаж і масличко, і сметанку, і яєчок, і буханців, і солі товченої, і усякого такого товару; а то ще двічі […]...
- ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО ЛІТЕРАТУРА наприкінці XVIII – на початку XX століття ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778 -1843) Письменник, “батько” української прози. Повість “Маруся” (1832) Ключові слова: – епос; – соціально-побутова повість; – перша україномовна повість нової української літератури; – сентименталізм; – зображення життя українських селян, їхнього побуту, традицій, праці; – оспівування високих морально-етичних якостей простої людини. Понятійний апарат Сентименталізм – […]...
- Сватання на Гончарівці (скорочено) – Квітка-Основ’яненко Григорій Малоросійська опера у трьох діях Дійові особи: Прокіп Шкурат. Одарка – його жінка. У л я н а – їх донька. Олексій – кріпак, коваль. Павло Кандзюба – обиватель з-під Харкова. Стецько – його син. Осип Скорик – відставний солдат. Т и м і ш – обиватель із Заїківки. Дівки, подруги Уляни. Дія у місті, […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Сватання на Гончарiвцi (СКОРОЧЕНО) Григорій Квітка-Основ’яненко Сватання на Гончарiвцi (СКОРОЧЕНО) Малоросійська опера у трьох діях Дійові особи: Прокіп Шкурат. Одарка – його жінка. У л я н а – їх донька. Олексій – кріпак, коваль. Павло Кандзюба – обиватель з-під Харкова. Стецько – його син. Осип Скорик – відставний солдат. Т и м і ш – обиватель із Заїківки. […]...
- “Образ Марусі і Василя” Г. Квітка “Маруся” Повість “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненки була вперше надрукована в 1834 році. Головні герої цього видатного літературного твору є Маруся и Василь, двоє безмірно закоханих людей, що ідеально підходять друг до друга. Маруся – це дочка Насті та Наума Дрота, гарних та турботливих батьків. Кращої дівчини та дочки, ніж вона, не було у всьому селі: “О, там […]...
- Квітка-Основ’яненко Григорій Конотопська відьма (скорочено) ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВЯ’НЕНКО (1778-1843) “КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА” (Повість) І Сумний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Завжди чепурний, він тепер навіть у неділю не одягнув чистої сорочки, не знімав на ніч синіх штанів. Пан сотник походив із чесного і важного роду. Усі його діди і прадіди “були у […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Малоросійська биль Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко Малоросійська биль Недалечко від якогось-то города, чималенького, що в нім було аж три церкви, одна кам’яна, а дві дерев’яних, було село, а у тім селі жив собі чоловік Демко. Він би то і розумний, як і усяк чоловік, так, потрошку: знав і своє діло коло хліба, вмів свитку залатати, кожушок вихутровати, усе […]...
- Критика “Маруся” Квітка-Основ’яненко Твір Григорія Квітки-Основ’яненка ” МАРУСЯ ” За жанром Є соціально-побутовою сентиментально-реалістичною повістю. Її вважають першим прозовим твором нової української літератури, а Григорія Квітку-Основ’яненка – “батьком” української прози. Джерелами для написання повісті стала дійсність українського села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії – образність повісті, […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненко – Біографія (СКОРОЧЕНО) Григорій Квітка-Основ’яненко При народженні: Квітка Григорій Федорович (1778-1843) Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова. Здобув домашню освіту. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), […]...
- Г. Квітка-Основ’яненко. “Маруся” короткий опис і художня характеристика твору Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільїш про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози. Г. Квітка-Основ’яненко писав, що українська мова й література “рухається і буде жити” та що ніякі потуги ворогів “не зітруть її з лиця землі”, вона “подужає […]...
- Скорочено КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО І Невеселий сидить у своїй новій світлиці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Хоч був він завжди охайним, зараз навіть не змінив брудної сорочки, сам невмиваний. Був він чесного й поважного роду, всі предки були старшинами. Забрьосі вже 25 років – давно час одружуватися. Запала йому в душу хорунжівна Олена з Сухої Балки. Забрьоха поїхав […]...
- Григорій Квітка-Основ’яненно – батько української прози Поява повістей та оповідань Квітки-Основ’яненка українською мовою має собою новий важливий етап не лише в його творчості, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності. До 30-х років XІX століття у новій українській літературі розвивалися і поетичні й драматичні жанри. Вимоги часу, посилення реалістично-пізнавальних завдань літератури потребували зображення дійсності в […]...