Легке дихання Ольги Мещерської (оповідання Буніна)

Передреволюційні оповідання Буніна “Пан із Сан-Франциско”, “Граматика кохання”, “Легке дихання” об’єднані однією темою, одним настроєм – відчуттям прийдешніх катастрофічних соціальних потрясінь. Починаючи з “Антонівських яблук” (1900), до останнього передреволюційного року і оповідання “Легке дихання” (1916), письменника не залишає думка про загибель, приреченість краси, і це відчувається в його прозі.

У оповіданні “Легке дихання” з перших рядків зіштовхуються несумісні поняття: з одного боку, молодість

і краса, з іншого боку – смерть і тління. “На цвинтарі, над свіжим глиняним насипом стоїть новий хрест із дуба, міцний, важкий, гладкий… У самий же хрест вправлений медальйон, а в медальйоні – фотографічний портрет гімназистки з радісними, разюче живими очима… “

Це портрет Олі Мещерської.

У п’ятнадцять років вона вже була красунею. “Без усяких турбот і зусиль, якось непомітно прийшла до неї витонченість, нарядність, спритність, ясний блиск очей. В останню свою зиму Оля, як про неї говорили в гімназії, зовсім “збожеволіла від веселощів”. Вона здавалася найбезтурботнішою, найщасливішою”.

Але

от вже в кабінеті начальниці гімназії Олі доводиться виправдовуватися за свою красу і безоглядні веселощі: “Я не винна, madame, що в мене гарне волосся!” – “О, он як, ви не винні! – сказала начальниця. – Ви не винні в зачісці, у цих дорогих гребенях!”

Так висувається обвинувачення красі. А через місяць прийшов і вирок: “… козачий офіцер, некрасивий і плебейський на вигляд… застрелив її (Олю) на платформі вокзалу, серед великого натовпу народу… ” Сторінка зі щоденника Олі, що пред’явив козачий офіцер судовому слідчому як своє виправдання, робить цю загибель ще більш безглуздою, непоясненною. Не можна ж всерйоз вважати підставою для убивства те, що юна красуня-гімназистка обдурила захопленого її красою козачого офіцера, що втроє старший за неї.

Залишається визнати, що причина – у її красі, у її легкому диханні, що “тепер розсіялося у світі, у цьому хмарному небі, у цьому холодному весняному вітрі”.

У оповіданнях Буніна на загибель приречене все, що робить світ живим: молодість кохання, сила і краса. Революція 1917 року стала для Буніна перемогою хаосу, безформності і неподобства. Він сприйняв її як непоправну втрату краси, ладу, гармонії.

У “Окаянних днях”, написаних Буніним у перші післяреволюційні роки, звучить усе та ж тривога про долю краси і молодості в Росії: “Знову несе мокрим снігом. Гімназистки йдуть, обліплені ним, – краса і радість… сині очі з-під піднятої до обличчя хутряної муфти… Що чекає на цю молодость?”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Легке дихання Ольги Мещерської (оповідання Буніна)