Лі Бо Поезії в перекладі Л. С. Первомайського

Лі Бо Поезії Перекладач: Л. С. Первомайський Джерело: З книги: Первомайський Л. С. Твори: В 7-ми т. Т. 6: Переклади. / Упоряд.

С. Пархомовського.- К.: Дніпро, 1986. В зимовий день повертаюсь До своєї старої хати в горах З очей моїх втомлених

Ще не зітер я сльози?, Ще пил на одежі чиновницькій Отьмарює взори. Єдину стежину

Обплутали пліті лози?, У небі високому Сяють засніжені го? ри.

Вже листя опало, Гуде під ногами земля, І хмари завмерли, І вітер віщує негоду. Бамбук молодий

Піднімає зелене гілля,- Дерева старі Погнили і попадали в воду.

Собака

прибіг і загавкав, Напевно, з села. Давно вже замшіли Руїни моєї хатини. З розбитої кухні

Фазан полетів, як стріла. Плач мавпи старої Нагадує голос дитини. А птаство мовчить,

Не щебече на голих гілках, Звірюжки якісь Протоптали сліди біля хати.

Книжки розгортаю – Вже міль розплодилась в книжках, Під ліжком моїм Завелися малі мишенята.

Слід жити по правді – Вся мудрість у цьому, вся сіль. Про світ я замислююсь, І про життя та людину. Якщо доведеться Рушати мені і відціль,- Я краще навіки

Живий схоронюсь в домовину. По той бік кордону І Невчасно лягли На Тянь-Шань глибокі сніги, Ні квітки немає

– Холодна пустеля навкруг. А флейта розносить

Мелодію, повну нудьги,- “Поламані верби”, До болю знайомий мотив! Під грім золотих барабанів, Удень ми б’ємось І важко дрімаєм На яшмових сідлах вночі.

Хоч би нам і вмерти отут Серед гір довелось,- Дізнається князь Лоулана Про наші мечі!

ІІ Імператорське військо Зіходить в північні пустелі, Рвуться варварів коні Із наших напитися рік.

Проти стріл і списів Стоїмо непохитно, як скелі, Нас безмежна любов до вітчизни З’єднала навік.

Снігом з пригорщі гасимо Спрагу пекучу над морем, На холодних курганах ночуємо В мертвих пісках, Лиш коли ми у битвах

Напасників військо поборем,- Зможем гордо сидіть На вишиваних подушках. ІІІ

Неначе вихор, огирі Виносять нас на шлях, Свистять ремінні нагаї, Дорогу рвуть копита.

Прощай, вітчизно! Стріли сплять В крутих сагайдаках,

Але “Небесних гордіїв” Ми мусимо розбити. Коли ж закінчаться бої І коні спинять лет, І над морями крові й сліз Ти гордо пройдеш, славо,-

Нас не згадають, вояків,- В столиці лиш своїй портрет Побачить пишний генерал, Герой Хо Пяо-яо. ІV

Білі коні І жовта фортеці стіна Сняться нам, Наче хмар і пісків далина. В дні печалі згадай, Що в далекім краю,

В прикордонній заставі Вночі я стою. Світлячки пролітають В твоєму вікні, Місяць легко пливе

По промерзлій стіні. Вітер свище в саду, Б’ється гілка в вікно. Листя бідних утунів

Пожовкло давно. І немає тебе, І печаль, і пітьма,- Сльози ллються з очей, Але все це дарма…

V Знову варварів орди Спускатися з гір почали. Знов на битву в пустелю

Виходять небесні солдати. Генерали вже “тигрові знаки” Свої роздали,

Знову будуть бійці Головою в пісках накладати. Дальній місяць на стріли І сагайдаки погляда,

Візерунками паморозь Зброю укрила криваву. Не зітхай надаремно,

Дружино моя молода,- Ще тривають бої, Ще я, може, вернусь на заставу. VІ Спалахнули в пустелі

Сигнальні вогні, Над палацами хмари Криваво пливуть. Імператор велить – Знову бути війні.

Грізно б’ють барабани, І сурми ревуть. Духів чари не в жарт В небесах затялись. В межигір’ї Луншань

Барабан не змовка. Я піду напролом,- Може, й змовкне колись Чвара духів війни Під мечем вояка.

На мотив “Діндуху” Вирушаю в Юньян По широкій ріці. Осідлали цю річку Заможні купці.

Коли буйволам спека Ламає хребти, Важко людям човна

На колодах тягти! І води не нап’єшся – Вода тут брудна, І твій чай в чайнику ?скаламутивсь до дна. А як пісню бурлак Заспіває – “духу”, Серце рветься від болю

На довгім шляху. Над рікою у скелях Раби-рубачі Дикий камінь ламають

Удень і вночі. Кинеш погляд на гори, На Дан і на Ман, І на очі сльоза

Напливе, мов туман. Слухаю, як чернець Цзюнь З Шу Грає на цитрі

Чернець, мій знайомий, З західного краю прибув, З вершини Емей Свою цитру чудову приніс,- Для мене він струни

Легкою рукою торкнув, І я мов почув, Як гуде по ущелинах ліс. Струмком почуттів Обізвалася в серці луна, Від гір смарагдових

До неба одкрилася путь, А цитра замовкла – Така залягла тишина, Що чути було, Як ті хмари осінні пливуть. Згадую східні гори

Східних гір я давно вже Не бачив… З тих пір Перецвівсь на трояндах

Червоний убір. Білі хмари ще, може, Й розійдуться в небі, Але місяць,

У чий він покотиться двір? Проводжаю друга Темні гори північні

За містом стоять, мов стіна. Світлі води за муром міським Пропливать зі сходу.

Попрощаємось тут: Жде тебе неблизька далина, Піднімають вітрила, І човен виходить на воду.

Хмари плинуть, і думи Мені повідають твої, Будить сум у душі

Це повільне прозоре смеркання Ти рукою махнеш – І, схиляючись до течії, Кінь мій журно в цю мить

Заірже в тишині на прощання. Весняної ночі в Лояні чую флейту Чути з дому чужого в темряві Флейти ніжної тихий спів.

Вітерець весняний мелодію “Верб поламаних” підхопив. Над Лояном вона колишеться, А в душі моїй постає Рідний край за дальніми далями В білім цвіті рідних садів.

На самоті сиджу в горах Цзінтіншань Зграя птиць пролетіла І зникла ту ж мить вдалині, Сиротлива хмаринка

За ними слідом поспішає. Я на гори дивлюся – І не набридає мені, Горам також на мене Дивитися не набридає.

Печаль на яшмовому ганку На яшмових сходах Біліє холодна роса.

Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса. Дивлюсь крізь фіранку На місяць осінній печальний – На тихій воді він тремтить І повільно згаса. БЕЗ НАЗВИ

Не тільки місяць Та сонце ясне? – Не знає спокою Світ. Людей невтолима Жага жене,

А жить їм Так мало літ. Гора Пенлай На просторах морських,

Кажуть, Встає з води,- В гаях нефритових І золотих, Мов жар,

Палають плоди. Зірви той плід І з’їж хоч один – Юним будеш Весь вік… …Хотів би я сплинути

В небо, як дим, Змучений Чоловік. Рано-вранці виїжджаю з міста Боді Одпливаю з Боді,-

Хмари в небі пливуть, наче в сні. До Цзянліна далеко, Вернусь я надвечір чи ні? На обох берегах

Над рікою регочуться мавпи, Але тисячі гір Залишились уже вдалині.

Альтанка Лаолао Гостей проводжаєш, І завжди – в душі хвилювання, Коли ти побачиш Ці різьблені тонко стовпи.

Весінньому вітру Відома печаль розставання – Він листям не хоче вкривати Галуззя верби.

Думка про гостя Гість морський торговельний Супутного вітру чекає. Корабель одпливає

На захід, а може, й на схід. Він мов птиця на крилах, Якої ніщо не лякає,-

У просто? ри шугнула, Й навіки пропав її слід, Чанганські мотиви І Коли я дівчиськом малим була,

У вісім чи дев’ять літ,- Збирала квіти я у садку, Бавилась біля воріт.

Бамбуковий коник… На ньому тоді До мене ти приїздив.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лі Бо Поезії в перекладі Л. С. Первомайського