Ліричн і трагічне качала в п’єсі А. П. Чехова “Вишневий сад”
1. Остання п’єса Чехова. 2. Суперечки навколо добутку. 3. Символи й жанрова приналежність. Вийшла в мене не драма, а комедія, місцями навіть фарс. А. П. Чехов В 1901 році А. П. Чехов обмірковує свою нову п’єсу, за планом – водевіль або комедію: “Наступна п’єса, що я напишу, буде неодмінно смішна, дуже смішна, принаймні, за задумом”.
Роботу над п’єсою “Вишневий сад” письменник закінчив 12 жовтня 1903 року.
Драматург створював п’єсу більше двох років – вона була справою його життя й творчим заповітом, його таємними думками
Прем’єра, присвячена до двадцятип’ятиліття творчої діяльності письменника, відбулася в Мхате 17 січня 1904 року.
Майже через півроку Чехов помер. “Вишневий сад” став його останнім добутком. У всіх п’єсах Чехова, у той час незвичайних для російського театру, Горький помітив одну рису – ліричність. П’єси Чехова завжди двупланови: драматична дія завжди супроводжується авторською іронією, проста фабула має схований сенс, і за всім происходящим постійно
Але К. С. Станіславський сприйняв її по-іншому як трагедію, драму російського життя, визнаючись, що під час прочитання плакав. Він говорив, що для нього це “трагедія в першу чергу”. Є й третя думка, випливаючи якому, потрібно визнавати п’єсу трагікомедією Але літературознавець А. И. Ревякін говорить про неспроможність такої класифікації: “Визнати “Вишневий сад” драмою – це значить визнати переживання власників вишневого саду, Гаевих і Раневских, справді драматичними, здатними викликати глибоке співчуття й жаль людей, що дивляться не назад, а вперед, у майбутнє. Але цього в п’єсі не могло бути й немає…
П’єса “Вишневий сад” не може бути визнана й трагікомедією. Для цього їй не вистачає трагікомічних героїв, ні трагікомічних положень”. По спогадах Станіславського можна простежити за народженням п’єси, за тим, як Чехов сприймає своїх героїв.
Наприклад, автор чітко помічає комічність Раневской і Гаева, які дотепер залежать від свого лакея – Раневская увесь час бігає займати в нього гроші, а Гаїв може не вийти з будинку, якщо йому не приготували штани. У листах, роблячи пояснення для акторів, Чехов писав про Раневской так: “Стара жінка, усе в минулому, нічого в сьогоденні… Угамувати таку жінку може тільки одна смерть…
Раневскую грати не важко, треба тільки придумати посмішку й манеру сміятися…
“. Помітимо підкреслення властивого героїні сміху, це ще один довід на користь авторського визначення п’єси як комедії. Тільки Варю він характеризує як плаксія, в іншому ж зауважує, що якщо навіть в Ані на очах сльози, то говорить вона весело.
У ремарках же “крізь сльози” означає тільки настрій, а не наявність злізла. Остання четверта дія Чехов припускала зробити веселим, “та й вся п’єса весела, легковажна”. Автор найменше хотів, щоб з п’єси на сцені зробили трагічну історію Але останній акт із двенадцатиминутного перетворився в занадто затягнутий, і спектакль у результаті мав невеликий успіх.
Чехів незадоволений прем’єрою, говорить, чтостаниславский загубив п’єсу, а актори грають “розгублено й неяскраво”. Пізніше, з кожною постановкою театр наближався до того, що хотів би бачити автор. Символічна зміна хазяїв саду – це відбиття процесу розвитку Росії: кріпосне минуле вже далеко, але воно залишило свій відбиток Проблема порятунку маєтку від торгів займає діючих осіб протягом всієї п’єси, але в п’єсі немає ні очікуваного при такій постановці сюжету зіткнення осіб, антагонізму, протиборства соціального, всі навпаки – Лопахин (а це центральна роль у п’єсі, на думку автора) може допомогти врятувати сад.
Для Чехова що відбуває проектується на більше глобальні події – це історична зміна минулого Росії її сьогоденням і майбутнім.
Хочеться помітити, що образ саду для автора зовсім не пов’язаний з минулим, це світлий радісний образ світлого майбутнього. Думаючи про назву, Чехов говорив не “Вишневий сад”, а “Вишневий” саме тому, що перший варіант розумівся в той час як ” дохід, щоприносить,”. Сад же вишневий – це “поезія колишнього панського життя”, краса, радість.
Прибутковість вишневого саду загублена, тому він буде вирубаний Присутність автора в п’єсі робить її ліричної. Всі герої не драматичні, а деякі навіть комічні. Все це вказує на жанрову приналежність п’єси до ліричної комедії.
Сад, згаданий навіть в енциклопедичному словнику, це символ спогадів опрошлом. Це не тільки ностальгічні спогади героїв про безтурботне дитинство, але й про кріпосний уклад, які зовсім не пофарбовані позитивними емоціями, хоча автор не говорить про цьому прямо. Так і скрізь далі в п’єсі, по зауваженню А. П. Скафтимова, усе подається у двоїстому сприйнятті.
Чехів і іронізує над своїми героями, і співчуває їм У чому ж драма героїв? Зовсім не в тім, що вони втрачають саду, що зв’язує їх з минулим і ніколи, що приносив дохід.
А в тім, що вони незадоволені собою й своїм місцем у житті, у сьогоденні. Відчуття кінця, що насувається, закінчується в п’єсі стукотом сокири Герої роз’єднані, і розлад їх із сьогоденням відчувається у всім. Іноді складається враження, що всі монологи героїв вимовляються в порожнечу, проходять повз навколишніх. Особливо чітко, у гротескній формі, це видно в діалогах хазяїв саду із глухуватим Фірсом.
У п’єсах Чехова не дозволяються протиріччя, конфлікти нічого не дозволяють і ніхто з героїв не бере гору.
Герої “Вишневого саду” не готові жити у світлому майбутньому, серед них немає його творців – навіть Лопахин, від якого залежить подальша доля саду, будує майбутнє тільки у своїх мріях, не прорахувавши можливості їхнього практичного виконання. Так, це комедія по авторському визначенню, але за зовнішнім комізмом і бессобитийностью проступає другий план – драматичний Автор розповідає нам не про конфлікт діючих осіб, а про зіткнення минулого й сьогодення, про те, що герої роз’єднані й мало пов’язані з реаліями життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)