Лірика Лесі Українки
Молоденька, слабенька, хвороблива Леся вийшла на шлях ранньої Творчості й несміливо запекла. Але той “тихий спів” пролунало гучним дзенькотом, голосним спалахом, кликало стати “відважно до бою”, вселяло віру в те, що стане бажана воля, що дасть можливість людині дихати в повні груди
У своїй поетичній творчості поетеса увесь час була в пошуках ідеалу борця щастя народного. Вона писала про минуле й про свій час, її добутку й зараз звучать актуально. Вони підтримують дух людини, вселяють віру у власні сили. Це яскраво відчувається
Для неї мир – бойовище. Переповнена нестримною спрагою до життя, воно проголошує в цій поезії своє життєве кредо:
Так! Я буду крізь сльози сміятися, Серед нещастя співати пісні, Без надії таки сподіватися, Буду жити! Ладь Думи сумні!
Безумовно, людина стає сильним тоді, коли усвідомлює свою відповідальність за інші. Тому вірші Лесі Українки – це прекрасна школа життя, школа громадського обов’язку, школа виховання духовності, любові до рідного краю,
А художні символи ” Хмари осінні”, “нещастя”, “кора льодова”, “тьма” указують на злиття особистого горя із всенародним. Але ні тіні розпачу! Який могутній титанічний дух! Справді, немає рівних Лесі Українці ні у творчому, ні в життєвому подвигу
М. Рильськ писав, що якби треба було в одному слові виразити творчість Лесі Українки, те ці словом неодмінно була б – боротьба. І це так! Поетеса все життя загартовувала свою боротьбу кров’ю власного серця, і вона змужніла. Силоміць і інтенсивністю пошуків поетеси сповнені рядки вірша “Стояла я й почувала весну”. Загальнолюдське й особисте об’єднано в ідейній структурі поезії “і жінка має право мріяти, любити, радуватися, сподіватися. Але у вірші відчувається й мотив сумуй за тим довгоочікуваним щастям, про яке “весна співала”.
Але Леся Українка – не тільки замріяна жінка, вона й щирий патріот своєї батьківщини. У поезії “И все-таки до тебе думка поллється” відчутний неймовірний рух до волі, що у неволі розкривається повніше. Тому Леся Українка впевнена: варто не ридати, а боротися, “що сльози там, де навіть крові мало”.
З гострим болем і моральним невдоволенням розповідає своїй Батьківщині Винний герой страшну правду – багато у світі бачив він гніта й насильства, але такого як на Україні бачити не довелося. Через це страждає й сама поетеса. Хоча переповнено доблестю, мужністю, лицарством свого народу, що “гинув у неволі”.
Саме до цього ведемо й ми. До того, що в серце кожного, хто сьогодні живе за кордоном, запалає квітку щирої любові до своєї землі. І це буде найкращим пам’ятником геніальній поетесі України