Лірика – визначення

Лірика – Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Певний віршовий твір або сукупність творів.

Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до естетичної системи твору як важливий елемент. В європейській естетиці цю думку вперше сформулював Гегель.

Лірика не зводиться лише до розмови від імені ліричного “я”.

Авторський монолог є тільки однією з багатьох форм вираження свідомості поета. Крім цього, зустрічаються розмаїті типи – від масок ліричного героя до різних об’єктивних персонажів, речей, у яких так зашифровано ліричний об’єкт, що він відразу ж стає зрозумілим читачеві.

У вірші І. Муратова, наприклад, ліричним героєм є качка (“Качиний монолог”).

У ліриці суб’єкт виявляє особливу активність, хоча він не завжди буває індивідуалізованим, як це ми бачимо в жанровій системі лірики минулого (ода – елегія – сатира).

Слово в ліриці є своєрідним концентратом поетичності. В епічній чи драматичній

творчості фабула, розвиток характерів персонажів розгортають тему, розкривають сутність авторського задуму. В ліриці авторська позиція, складний внутрішній світ передаються концентрованими образами, що дають можливість налагодити з читачем миттєві стосунки.

Для лірики особливо важить той факт, що в її сприйнятті повинен брати участь читач, який розуміє прочитане і співпереживає йому.

Лірика тяжіє до віршів. Велике, але не вирішальне для неї значення має ритм, хоча окремі дослідники (Д. Овсянико-Куликовський, М. Каган) розглядали його як центральний елемент родової характеристики.

Світова лірична поезія веде свій відлік з творчості великих поетів античності (Піндар, Сапфо, Анакреонт, Горацій, Овідій). У літературах Сходу відзначалася лірика Ду Фу, Фірдоусі, Омара Хайама, Сааді, Гафіза. Багатством барв виділялася творчість поетів Західної Європи доби Відродження (Петрарка, Шекспір), XVIII-XIX століть (Шіллер, Гете, Гайне, Байрон, Шеллі, Берне, Петефі, Міцкевич), Росії (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев).

Витоки української лірики криються в усній народній творчості. Світову славу Україні принесла спадщина видатного поета та мислителя XVIII століття Г. Сковороди. Могутніми акордами зазвучав голос українського народу у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, 0. Олеся, В. Самійленка.

В літературі XX століття зразки високохудожньої, новаторської лірики дали П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, А. Малишко, В. Симоненко, В. Стус.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лірика – визначення