Літературний аналіз поезії “Несказанне, синє, ніжне”

Навчений. Такий, немов би йому сто із зайвим років. Старець зі срібною бородою – тридцятирічний Єсенін. Серце його спокійно й рівно б’ється, ні сплеску, ні шереху – гладь.

Море після отбушевавшего шторму. Таким з’являється Сергій Єсенін у цьому вірші. Прекрасні виразні образи вірша. Минуле своє життя він порівнює із шаленою трійкою коней:

Напилили навкруги. Накопитили.

И пропали під диявольський свист

А тепер от у лісовій обителі

Навіть чутно, як падає аркуш

И тепер, коли все стихло, він так само чуйний до всьому,

так само уважний, але без юнацької гарячності, “все спокойно впивает груди”. Звичайно, він як і раніше молода й палка людина, але на новому витку свого життя, попутешествовав за кордоном, глянувши на багато чого по-новому, він сприймає життя більш глибоко. Це вірш – розмова поета зі своєю душею. Він постійно звертається до неї як до співбесідниці:

Стій, душу, ми з тобою проїхали

Через бурхливий покладений шлях

Поет звертається усередину себе, завершуючи певний етап свого життя. Він підводить підсумки, оцінює минулі вчинки, свої й чужі. Такі моменти обов’язково відбуваються в житті кожної людини.

Це можуть бути мінути або роки, але сам вірне – звернутися в цей час усередину себе, поговорити зі своєю душею

Такі особистості, як Єсенін, здатні виразити цей внутрішній діалог у красивейших образах, передати всі відтінки свого внутрішнього життя. Тут він досить світле озивається про прожитий, “відпускає гріхи” собі, іншим, своїй країні:

И простимо, де нас гірко скривдили

По чужий і по нашій провині

Але миготить і жаль про безтурботно розтрачену юність. Хоча відразу він відмахується, виправдує свої розгульні роки, і вже без жалю:

Але адже дуб молодий, не разжелудясь,

Так само гнеться, як у поле трава…

Ех ти, молодість, буйна молодість,

Золота зірвиголова!

Про що горювати тому, чия “душа – поле безбережне – дихає заходом меду й троянд”? Душу його назавжди запам’ятала в собі сільське дитинство, наповнене чистотою природи. Чистота збереглася в ній і після життєвих колотнеч. Вона стала ще прозоріше, як повітря після сильного грозового дощу

Я затих. Роки зробили справа,

Але того, що пройшло, не кляну

Немов Трійка коней шалена

Прокотилася у всю країну

Пора б. “Москва шинкарська” хоч і принесла йому славу, але не таку, про який мріють поети. Його вірші стають философичнее, “доросліше”, у них не просте смакування власних почуттів, а теперішній аналіз подій:

Розберемося у всім, що бачили,

Що трапилося, що сталося в країні,

И простимо, де нас гірко скривдили

По чужий і по нашій провині

Міркуючи про зміни, що відбулися в Росії, поет винувато оцінює й свої вчинки:

Приймаю, що було й не було,

Тільки жаль на тридцятому році –

Занадто мало я замолоду вимагав,

Забуваючись у шинкарському чаду

Втім, молодість є молодість. Жаль, звичайно, загубленого часу, але творчі сили ще не при кінці льоту. Чесність і доброта Єсеніна, його небажання додержуватися політичної кон’юнктури допомогли йому стати воістину народним поетом, вірші якого здаються й зараз такими ж сучасному й своєчасними, як і при його житті. Есенинские вірші не тільки читають і розповідають напам’ять, багато хто з них стали народними піснями, їх співають повсюдно.

Чуючи їх, щораз дивуєшся тому заряду доброти, що вони дарують людям; ці вірші вчать нас любити людей і батьківщину, несуть світлу красу, який так не вистачає нам сьогодні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Літературний аналіз поезії “Несказанне, синє, ніжне”