Літописи Русі
З перекладних книг на Русі великою популярністю користувалися хроніки, в яких у часовій послідовності розповідалося про події громадського та побутового характеру. За зразком цих хронік руські вчені монахи почали й самі робити записи про важливі події, свідками яких вони були або чули про них. Відомості про героїчне минуле Русі часто бралися із народних переказів, пісень, легенд тощо. Пізніше ці записи були зведені в окрему рукописну книжку, що звалася літописом.
Наприкінці 30-х – на початку 40-х років Хї ст. завершено найдавніше літописне
Близько 1073 року найдавніше літописне зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю вченістю і мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні й новітні події, розмістив їх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після його смерті літописання продовжували інші письменні монахи.
На початку XІІ ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах
Хронологічний виклад ведеться від 852. року. “Повість минулих літ” поширилася по всій Русі: нею починаються всі літописи, які виникли пізніше в монастирях або при княжих дворах інших міст – Галича, Новгорода, Твері. Такі літописи відтворювали події, що відбувалися в цих князівствах.
У всіх літописах є й дуже стислі записи, й докладні, в яких ширше розповідається про важливі суспільні події, обставини, характеризуються історичні особи, наводяться їхні висловлювання. Такі оповідання написані образно, емоційно, жвавою мовою, тому літописи є пам’яткою не лише історії, а й художньої літератури. Замовити гшсцям таку книгу могли тільки заможні люди.
Проте в багатьох монастирях, при княжих дворах та церквах були вже багаті бібліотеки.
З давніх-давен східні слов’яни вели постійні війни з сусідніми державами, які нападали на руські землі. В XІ – XІІ ст. південними сусідами Русі були половці, які прийшли з глибин Азії. їхні численні орди, племена та міжплеменні об’єднання займали велику територію від Волги до Дніпра, від Чорного та Азовського морів до смуги лісостепу. У мирний час половці й східні слов’яни ніколи не ворогували. Кожний на своїй землі випасав худобу, вирощував урожаї, займався ремеслами та полюванням, вів торгівлю з сусідніми племенами. Розбрат породжувала загарбницька політика панівної верхівки.
Половецькі хани зі своїми військами нападали на сусідні країни. Набігаючи на руські князівства, половці грабували, палили, руйнували міста й поселення, вбивали старих і малих, а молодь забирали в полон. Щоб попередити набіги половців, руські князі також робили походи на їхні землі.
Між самими руськими князями не завжди була згода. Дедалі частіше спалахували міжусобні війни. Єдина держава поступово розпалася на півтора десятка самостійних князівств. Об’єднуючись у групи, князі нападали один на одного, іцоб збільшити свої володіння та багатства.
Це призводило до кровопролитних сутичок, в яких гинули тисячі єдинокровних русичів – як воїнів, так і мирних трудівників міст і поселень.
Якби всі руські землі спільними силами оборонялися від агресивних сусідів, то завжди б перемагали їх. Проте деякі князі воліли діяти поодинці, що часто призводило до поразки русичів.
Розкажіть про літописи: їх виникнення, найважливіші списки, зміст і форму записів. Чому давньоруські літописи вважаються пам’ятками і художньої літератури? Які літописні оповідання ви знаєте?
Перекажіть їх зміст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)