Лятуринська Оксана – Біографія

Оксана Зінаїда Лятуринська народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски (нині село Хоми Збаразького району) біля Вишневця (звідси один з псевдонімів – Оксана Вишневецька ) колишньої Старо Олексинецької волості Кременецького повіту. Батько Михайло Лятуринський служив офіцеромросійської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів.

Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.

Від початку 1920-х років навчається в Кременецькій приватній

українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі “Юнацтво”, що виходив за редакції Уласа Самчука.

По досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втікла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.

Не маючи дозволу на проживання у 1924 році Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині.

Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок.

Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.

Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.

Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам’ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця.

Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.

Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, “Пробоєм” та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з’являються її збірки “Гусла” (1938) і “Княжа емаль” (1941) присвячена пам’яті поета Юрія дарагана.

Життя в еміграції було складним, сутужним. дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, у 1927році і під час другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука в Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: “Може ви маєте когось знайомого у Крем’янці, хто міг би вплинути на рішення “крайсгауптмана” і тим допоміг мені дістати тут візу? духом я вже давно не в Празі – вию вовчицею на згарищі Лятуринщини”.

Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після “визволення” брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совєтами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там же ж, зазнавши НКВдистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві.

В Україні лишилися родичі по лінії брата Федора(внуки – Латуринська Галина, Латуринський Леонід, правнуки – Латуринська Олеся та Латуринський Тарас), внуки-правнуки сестри Антоніни, внуки-правнуки брата Івана. У роки другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб Ашафенбурзі в Німеччині, з 1949 року на еміграції в США.

За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел “Материнки” (1946) і збірку віршів для дітей “Бедрик” (1956).

З’являється друге видання “Княжої емалі” (1956), що включає також збірку “Веселка”. Бере участь в діяльності Об’єднання українських письменників “Слово”. Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). дописує до літературного збірника “Слово”, що виходить в Канаді.

Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. В США вже не допомагав навіть слуховий апарат.

“Турбують мисткиню й поетесу й інші болячки… – Пише дослідник Тарас Балда. – Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в емігрантський грунт, відсутність творчої атмосфери в місті нового поселення, розбиті мрії підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В остиганні роки життя вона перебувала в стані пригнічення, в стані постійної тривоги, відмовлялася від лікарської допомоги. А коли погодилася звернутися до медиків – було вже запізно: важка й задавнена хвороба (рак легень) здійснила свою руйнівну справу.

Важко хвора мисткиня перебула квітень і травень 1970 року в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Вона терпіла важкий біль і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. Померла в лікарні 13-го червня 1970 року.

Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала протягом багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти “довгих панахид з ладаном”, а тому сам похорон відбувся у формі короткої молитви над труною.”

Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеяхЄвгена Маланюка.

У 1983 році на кошти зібрані організацією Союзу українок Канади видана книга “Зібрані твори” Оксани Лятуринської. В передмові до книги, видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав: “Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного”. В 2002 році на хуторі Хоми в честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Черняхівського, родини, та домомогою громади Збаразького р-ну та спілки письмеників Тернопільщини був відкритий пам’ятник Оксані Лятуринській… яка в камені вернулася на свою рідну Лятуринщину.

Творчість

Працювала як маляр і скульптор, створила пам’ятник полеглим (1932), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри. друкувалася у “Літературно-науковому віснику” (“Віснику”), “Пробоєм” та в інших періодичних виданнях. У Празі вийшли її збірки “Гусла” (1938), “Княжа емаль” (1941). У роки війни пережила загибель частини своїх творів. друге видання “Княжої емалі” (1956) включало також збірку “Веселка”. для дітей видала збірку новел “Материнки” (1946) і збірку віршів “Бедрик” (1956). Збірки: Гусла (1938) Княжа емаль (1941) Материнки (1946) Бедрик (1956) Ягілка (1971)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лятуринська Оксана – Біографія