Любов должнв бути трагедією, найбільшою таємницею у світі

\”Любов, любов, говорить преданье, Сполучник душі з дущой рідний, Їх единенье, сочетанье И фатальне їх слиянье, И двобій фатальний\”. (Ф. Тютчев) \”Олександр Іванович Куприн талановитий письменник, дивної долі людина. Величезна спрага життя, Прагнення всі знати, усе вміти, усе випробувати самому.

Великий жизнелюбец, він вірив, що життя стане краще, Мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі.\” Мрія про частье, прекрасної любові вічні Теми у Творчості письменників, композиторів, поетів, художників. Не обійшов ці теми й Куприн.

Прочитавши

кілька Добутків письменника, я дійшла висновку, що всяка любловь трагедія. Мабуть, найбільш поетичним став у творчості Куприна \”Гранатовий браслет\” оповідання про велику Нероздільну любов. Як сказав М. Ионай:\”Любов дорожче всіх скарбів.

Вона алмаз, який не можуть купити навіть Царі. Вона цілий мир, хоча неї обіймають рукми\”.

Схоже, що любов бідного телеграфіста Желткова до княгині Шеиной і була цілим миром. Знаючи, що його почуття не буде відповідним, він однаково продовжує любити, віддає всю Ніжність своєї душі, нічого не вимагаючи замість. Але, на жаль, люблви Желткова не змогла зрозуміти

ні сама Віра Шеина, ні суспільство, у якому вона жила

Для них Жовтків \”ненормальний малий, маниак\”, якого треба було Лише змусити припинити писати листа. І тільки після доконаного безнадійно закоханим самогубства, Княгиня усвідомлює всю любов, всю повноту почуття Желткова. Прочитавши його останній лист, вона розуміє, що Така любов, що може бути тільки \”раз у тисячу років\”, пройшла повз неї. Мені дуже сподобалося Висловлення В. Гюго: \”Любов як дерево; воно виростає саме собою, пускає глибоко коріння в усі нашу Істоту й нерідко продовжує зеленіти й цвісти навіть на руїнах нашого серця\”. Любов Желткова продовжувала \”цвісти\” і після його смерті, адже тільки так змогла Віра Шеина відчути, що він простив її.

Тему трагедії в любові Куприн розвиває у своїй повісті \”Олеся\”. Два головних герої повести, Олеся – Красуня-Дикунка, що виросла в глухомані лісів дівчина, і Іван Тимофійович пан, учений людина, переживають самі Щасливі мінути вжизни.

Але любов між двома зовсім різними людьми не могла бути щасливої. Головний Герой, для якого пізніше любов до Олесеві стане лише солодким спогадом, не здатний на глибоке почуттів. Він Не слухає заклику серця не пускть Олесю, що жертвує всім своїм життям заради прекрасного почуття, у Церкву. На жаль, суспільство, у якому вони жили, теж вплинуло на долі головних героїв

Забиті, темні, Марновірні люди не схвалювали відносин Івана Тимофійовича й Олеси. Вірячи в те, що Олеся відьма, ці люди не Дозволили б жити спокійно головній героїні. Таким чином, нещасна любов розбиває все щастя, все життя Головних героїв. \”Любов же бідної дівчини з винограднику й великого царя не пройде й не забудеться, тому що міцно, Як смерть, любов, тому що кожна жінка, що любить цариця, тому що любов прекрасна!\” Ці Рядки написаным А. Куприным у добутку \”Суламифь\” оповідання про трагичной любові між бідною дівчиною й Великим царем Ізраїлю Соломоном

\”Сім днее вона й цар насолоджувалися любов’ю й не могли насититися нею\”. АЛЕ Любов бідної дівчини й пануючи була приречена на погибель. Дружина Соломона Астис, вирішивши знову заволодіти любов’ю Свого чоловіка, посилає повірника, що бивает Суламифь і ламає щастя Соломона, весь сенс життя. Куприн завжди благословляв любов.

Любов чисту, безкорисливу. Мені здається, що ми повинні повчитися в Героїв А. Куприна: їхнім учинкам, умінню цінувати те, що дано долею

Я вважаю, що любов це почуття, заради Якого варто жити й умирати, пототму що \”усяка любов щастя, навіть якщо вона не розділена\”. Автор твору: Inga B.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Любов должнв бути трагедією, найбільшою таємницею у світі