Людина – головний нерв творчої радості й печалі Драча

Людина і природа – ця тема пронизує всю поезію Івана Драча. З одного боку, поета тривожить відчуття глобальних суперечностей, що нині надзвичайно загострилися. З іншого, він шукає гармонії між природою і машинною цивілізацією.

Для поета ідеал майбутньої свободи і щастя людства – в його принципово новому, розумному і справді братньому єднанні з природою. Про не чи не найкраще сказано невеликим віршем “Молодому поетові, що викинув мисливську рушницю” зі збірки “Теліжинці”:

Вони ще тримають небо над нами.

Лелеки. Жайворонки.

Ластівки.

Доки ми змінимося синами

Доки посивіють в попіл роки.

Тримають бездонні небесні глибини.

Колодязі синяви чистять крильми.

Лине їх жменька, пучечка лине,

Щоб ми побули ще під ними людьми.

Щоб ми побули ще під ними людьми…

У циклах “Залізо” и “Мачинка” поет зосереджує увагу на вічних духовних цінностях. Шануй і шукай ту правду в поезії, яка рівнозначна хлібові в житті: “Бо тільки правдою хліб дише, бо пахне істиною хліб” (“Вірменський хліб”).

Умій цінувати справді людяні почуття: “Так мені смутно в цій засмуті, та я за радість не віддам печаль

що, що линем до суті, ці сльози, віддані вітрам” (“Так мені добре…”). Умій пізнавати нелегку, часом жорстоку правду історії, не піддавайся поверховості (“Флюгер”).

Це не повчання – моральні істини виборюються серцем, постають у живому емоційному переживанні. А вони багатогранні. Знає Драчева лірика і радість дарування свого щирого почуття другові (“Іванові Давидкову”), і холодне презирство до фальші в людських відносинах (“Постійно слухати беліберду”). У вірші “Велика вода” суворою таємницею і печаллю дихає символічний образ Великої Води, яка з роками все більше напливає на людину.

А в іншому – “Над могилою батька” – творче і оптимістичне трактування проблеми смерті і безсмертя.

Сенс людського буття, людина і природа, діалектика добра і зла, радості й смутку – до всього цього не раз повертається думка поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Людина – головний нерв творчої радості й печалі Драча