Людина й природа в поезії Максима Рильського
Люби природу не як символ душі своєї,
Люби природу не для себе, люби для неї.
М. Рильський
Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів.
Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі
М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях. Про роль природи в розвитку літератури
Та мистецтва поет висловився в наукових статтях “Природа і література”, “Про людину, для людини”, де обгрунтував “благотворний вплив природи на всі ділянки людського життя”.
Рильський
Хіба звичайно шелестить трава,
Коли дитина у садку гуляє?
Ні! Кожная билинка там жива,
Комаха кожна щось розповідає,
І кожна грудка сірої землі
Ля неї – казка і краса безкрая!
Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе “царем природи”. Він – її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа – вічне і невичерпне джерело життя і творчості:
Вона – це мати. Будь же сином,
А не естетом.
І станеш ти не папіряним –
Живим поетом.
З відчуття краси своєї медвяної землі – цієї “хліборобської
Радість очам і серцю приносить і нива білої гречки, і червоні помідори, і молочно-сині поля, і срібло лісової води, і золото спілої пшениці та осіннього лісу.
У поезії Рильського природа – “храм і майстерня”. Образ билинного богатиря Миколи Селяниновича в поезії “Лягла зима” є символом молодої людини, яка, здобувши в місті освіту, повертається в село, щоб своїми знаннями і працею збагатити землю:
Він дасть землі, Микула новочасний,
Незнану міць – і процвіте земля.
І стане лан – як стан злотопоясний,
І нові вруна випестить рілля.
У роздумах про добробут народу митець не протиставляє цивілізацію первісній природі, а стверджує, що тільки гармонійне єднання природи і культури стане джерелом Людського щастя:
І для тебе, племено земне,
І зірки палатимуть, і домни,
Розіллються ріками скрипки,
Килимом простеляться метали.
Символ “братерського єднання” полів і гаїв благоуханних з електричним колом світляним – “ластівки на телеграфнім дроті”.
Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси.
Герої багатьох ліричних портретів Рильського – це гуманісти, які задля щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням і вдосконаленням природи. Так, в образі простого сільського садівника самоучки Тодося, який виводить нові сорти плодових дерев, своєю працею вливає в рідну землю “силу розуму живу”, утверджується гуманістична суть перетворення і збагачення природи.
У дні Великої Вітчизняної війни наш народ самовіддано захищав рідну землю, її красу, природні багатства. У вірші “За рідну землю” Рильський закликав іти “у бій за наші ниви, за наші ясні зорі, за наші тихі води”. Величний образ рідної української землі постає в поемі “Слово про рідну матір”.
Природа України та її культура становлять тут нерозривну єдність. Через картини природи, її барви, пахощі автор опоетизував рідну землю, її неповторну красу і щедрість.
Всі блага земні творяться людиною і для людини, “хвала землі, стократна честь – людині!” – проголошує поет. Підкорення ж природи здійснюється “в ім’я грядущих років і століть”.
Герої творів Рильського, підкорюючи “сили матері-природи”, прагнуть “стократ помножити її щедроту”. На цьому акцентує поет у “Миргородських записах”. А в циклі “Дар і віддарунок” вказується, що добрі взаємини людини з природою подібні до щедрої дружби побратимів.
За труд і любов людини природа віддячує їй своїми дарами.
У багатьох творах Рильського звучить заклик підходити до природи розумно і гуманно, бо вона – наш захисник і добрий друг. У віршах “Ліс” і “Розмова з другом” провідна ідея – берегти природу для щастя сучасного і майбутнього поколінь:
Той, хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює для століть!
Пейзажна лірика Рильського розвиває високі естетичні смаки, вчить людину бути спостережливою, серцем і розумом сприймати природу:
В зелених лаврах, в синій світлотіні,
У сяйві сонця й вишнях у цвіту,
Огні троянд, у моря мерехтінні
Побачить кожен може красоту.
Книжка віршів “Троянди й виноград” розкриває багатство духовного світу наших сучасників, які “за законами краси” творять нове життя, примножують багатства природи.
Всі герої тонко відчувають красу природи, своєю працею створюють матеріальний і духовний достаток суспільства – необхідну умову людського щастя. Поет утверджує гармонію красивого і корисного. Як духовна настанова звучать рядки:
У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.
У творчості Максима Рильського створений повнокровний образ людини, що має “серце для друзів одкрите, розум до інших уважний”, чутливої до краси навколишнього світу, їй любі “сині світанки над водами, шум у лісі зелений і шум золотий, спів солов’їний і пісня людська, скромна шипшина і горда троянда”. Вона живе у злагоді з природою і збагачує її новою, незрівняно вищою, незнаною раніше красою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)