“МАГА ВІРА” (МОГУТНЯ ВІРА, УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ)
“МАГА ВІРА” (МОГУТНЯ ВІРА, УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ) – фундаментальна праця видатного українського шумеролога, етнолога, філософа та історика Лева Силенка (США) – лідера Руху за утвердження серед українців рідної української національної віри. Книга видана українською мовою в Нью-Йорку 1979 року на 1427-ми сторінках.
Написанню великої праці передували численні багаторічні поїздки Силенка тими країнами і краями, де мешкали стародавні українські племена ОРІІВ, ПЕЛАЗГІВ, УКРІВ (Індія, Іран, Палестина, Мала Азія, Італія, Греція, Західна Європа
“М. В.” – праця енциклопедична, багатопланова й широкомасштабна за змістом, проста й доступна за формою.
Правічну язичницьку (сонцепоклонницьку) українську національну віру автор подає в контексті історії України з найдавніших часів до наших днів. Зокрема, тут на широкому історіографічному, архівному та археологічному матеріалі розповідається про утворення і розвиток на степових обширах від Прикарпаття до Дніпра країни Орачів – стародавньої Оріани, що є першоназвою України (V – IV тисячоліття до н. є.). Автор переконливо доводить, що саме Україна-Оріана є колискою людської цивілізації
Численними фактами Силенко стверджує відому наукову концепцію про те, що Оріана-Україна є праматір’ю всіх індоєвропейських народів, а давня українська мова (санскрит) – основою, першоджерелом всіх індоєвропейських мов.
Автор широко використовує досягнення сучасної світової історіографічної та археологічної науки, зокрема – праці відомого американського археолога Вальтера Суллівана, який стверджує, що “колесо винайшли трипільці”, а “коні вперше були приручені в степах України за 4350 років до народження Христа”.
В книзі простежується історичний, місіонерський шлях стародавніх українців-оріїв, що несли хліборобську культуру в світи за такими напрямками: Оріана (Україна)- Індія – Китай – Вавилон (Месопотамія) – Єгипет – Палестина – оетоів Кріт – Пттія (територія сучасної Туреччини) – Італія – Греція – Ацтеки – Перуани – Західна Європа.
Велику увагу автор-шумеролог приділив переселенню оріан до Межиріччя. “Сумеріани (шумери), – зазначає Силенко, – перші цивілізовані люди на землі, прийшли на родючі долини Тигру і Євфрату 5300 років тому і перетворили Месопотамію в Едем (рай)”. Тут стародавні орії жили в хатах-мазанках із глини, водночас вони збудували перші великі цивілізовані міста: УР (на честь давньоукраїнського – оріанського – бога хліборобства і родючості).
КУТА, УМА (“місто вчителів”) і КІШ (санскритське – “постій”, “табір”).
“Сумеріани перші в світі люди, які для своїх дітей створили школу, – пише Лев Силенко. І додає: – Учні вивчали (уміймо відчути, що ці школи були п’ять тисяч років тому!) математику, географію, астрономію, зоологію, мінералогію, граматику”.
Силенко вперше в історичній науці, спираючись на наукові джерела, доводить, що відомі й “загадкові” племена ГУТТІТІВ і ГИКСОСІВ є давньоукраїнськими племенами. Йдеться, зокрема, і про те, що гиксоси “більш як століття володіли Єгиптом” (фараон Шишак та ін.), а потім перейшли до Палестини. При цьому Силенко посилається, зокрема, на працю американського вченого Джона Вільсона “Культура Стародавнього Єгипту”, де йдеться про гиксосів: “Гиксоси, мирно вийшовши з Єгипту, розбудували місто Єрусалим десь за 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаани звали гиксосів “русами”.
Ці руси збудували селище Русасалем, тобто “Русів постій”. З назви Русасалем постало – Єрусалим”.
Використовує Силенко і зумисне замовчувану певними колами вчених книгу ізраїльського археолога Еммануела Анаті “Палестина перед жидами” (Нью-Йорк, 1962), де йдеться про те, що в Палестині знайдені гиксоські могили, в яких виявлені такі керамічні вироби, які тотожні кераміці Трипілля.
Окремі розділи книги присвячені творцям зороастризму й буддизму – Заратустрі та Будді, котрі є за походженням давніми українцями-оріанами. При цьому Силенко спирається на неспростовні дані сучасної науки, зокрема – на праці американського історика Г. Веллса “Нариси історії” (Нью-Йорк, 1961), де йдеться про те, що “Заратустра, так як і Будда, був оріанином”.
Аргументованими й доказовими є розділи, в яких Силенко пише про Іран як колишню Ар’яну-Оріану, округу стародавньої України.
Грунтовно досліджує Силенко й новітніші етапи в історії України. Але історіографічний матеріал автор подає, як правило, в полемічному ключі: “М. В.” – книга полемічна.
Полеміка йде передусім з “чужинською вірою”, зокрема з християнською Біблією, її Старим Заповітом, котрий є хронікою іудейського життя. На противагу цьому “М. В.” Є РОЗГОРНУТОЮ ХРОНІКОЮ ЖИТТЯ ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ НА ПРОТЯЗІ СЕМИ ТИСЯЧ РОКІВ ЙОГО РОЗВИТКУ.
Полемічність Української Біблії спрямована також проти абсурдності “чужинської віри”: говорячи про те, що 5000 років тому давні українці на терені Межиріччя вивчали математику, астрономію, граматику тощо, Силенко додає: “Уміймо відчути, що українці (християни), які виховані на юдейській (біблійній) космології, вірять (і деякі вірять сліпо, хоробливо), що десь п’ять тисяч років тому “Бог Ізраеля Єгова створив сонце, землю, місяць, Адама, Єву…”
Полемічність “М. В.” спрямована і проти фальші “чужинської віри”. Мойсей, пише Силенко, на словах проповідує заповідь “Не вбий!”, а сам вбив єгиптянина і суворо запитує в своїх підлеглих, які знищують ні в чому невинне населення підступно захопленого міста: “Пощо ви зоставили живими все жіноцтво?” Показуючи, як іудеї жорстоко вбивають мидійців, Силенко вигукує: “Господи Саваофе. а де ж твоя заповідь “не вбий”?” Тут автор справедливо мовить про сутність Біблії і Мойсея: “Мойсей не був кращий за хана Батия, Адольфа Гітлера чи Йосипа Сталіна”.
Критикує Силенко і фарисейську християнську заповідь “не протився злу”: “Коли ти не противишся злому, значить, ти допомагаєш, аби ширилося зло. Коли ти не противишся злому, яке тобі на шию ярмо накладає, не зви себе людиною”.
Аналізує Силенко і те, як автори іудейської Біблії – Езикіел та Ездра чинять плагіат з шу. меро-вавилоно-ассирійських оповідань про потоп, ковчег і т. п., як заповіді Гаммурабі стають “заповідями Мойсея”.
. Проте полемічність “М. В.” не переростає в нетерпимість чи грубість. Толерантність і делікатність – одна з найблагородніших рис Силенка-нолеміста, який іноді просто зіставляє факти, не вдаючись навіть до оцінок.
Ось автор цитує Євангеліє: “Я не спокій принести прийшов, а меча”. “Хто любить батька або матір, сина чи доньку більш, ніж Мене, той недостоєн Мене”. “Хто не зі Мною, той проти Мене”. “Хто не любить Ісуса Христа, нехай буде проклятий”. І далі Силенко додає одну фразу: “Хто не з Сталіним, той ворог народу”.
“М. В.” – книга гостроактуальпа. Вона дає відповідь на безліч жагучих питань сучасності.
Зокрема, вона відповідає і на питання про міжрелігійні конфлікти.
“Коли з релігійних причин у народі розбрат і неспокій, – зазначає Силенко, – винні не віруючі, а відстале повчання архієреїв”. З погроз, примусу, проклять, петолерантності походить зло, розбрат, нещастя народу. “Бог один, – підкреслює. Силенко. – Релігій багато тому, що є багато неоднакових розумінь Бога.
Усі віри, які славлять Бога і навчають людину любити людину, правдиві. Хто каже, що тільки його віра правдива і Богом об’явлена, жорстокий. Чим благородніша віра, тим вона толерантніша”.
В цих гуманістичних засадах “М. В.” – її мудрість і народність. Навіть про жорстокий акт князя Володимира Святославовича Лев Силенко пише милосердно: “Ми, внуки Дажбожі, тисячу літ тому здійснили помилку, ми виступили проти милостивої матері природи, проти природної суті “я” людського, ми зреклися рідної духовності, яка була довершеністю нашого буття, яка була найвластивішою для нашого тіла, для нашого підсоння, для нашого темпераменту, для наших чуттів і нашого магнітного поля”.
Ще одна з численних якостей “М\ В.”- вона пройнята шанобою до орача, хлібороба – до людини, що годує світ. Це, зокрема, відчувається в наведених Силенком крилатих філософічних висловах Заратустри: “Хлібороби – люди мирні, справедливі сонцелюби, достойні діти природи”. Або: “Правда, Краса, Мудрість і Воля там, де хлібороби…”
“М. В.” – книга пророча. Силенко передчував: “Як павук, напившись крові, лопне монстр – сатрапія Московська. І на її руїнах розквітнуть, як сади весною, вільні держави вільних народів”.
Пророцтво Силенка збувається.
“М. В.” має постійний рефрен – визволення ДАЖБОГА – одного з найголовніших богів давньоукраїнської міфології, рідної української національної віри. Силенко настійно розтлумачує святе розуміння єдиносущного милосердного українського Господа з ім’ям Дажбог. В цьому духовна сила Української Біблії.
Дажбог тут постає як символ України.
Закличним акордом звучить в книзі “М. В.” духовне кредо вчителя Силенка:
“Мої рідні люди, обдурені й обкрадені, стоять на колінах перед образами старих біблійних (уявою рабинів придуманих) героїв-юдеїв. І моляться на них. Вони (чужовіри-українці) просять спасіння в юдеїв. Благають в юдеїв, щоб вони їм (українцям) єдність подали і Україну хранили.
І кажу я: “Люди, мої рідні люди, ідіте до мене, я посланий душею предків великих, я виведу вас з дому неволі. Звеличу вас. Терплячи від вас приниження, обмови й нарікання, поведу вас на шлях священного духовного відродження, щоб на землі батьків своїх ви були господарями. Щоб були ви кращими людьми між кращими людьми.
Щоб було у вас рідне розуміння бога, рідне розуміння себе”.
Книга “М. В.” відіграє велику роль в утвердженні рідної української національної віри серед українців, в духовному розвитку українського народу на сучасному етапі.
“М. В.” зі статусом Української Біблії як СВЯТЕ ПИСЬМО УКРАЇНЦІВ має бути настільною книгою – книгою життя, книгою духовності кожного українця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)