Майстер і Маргарита – Доказ

– Так, було близько десятої години ранку, високоповажний Іван Миколайович, – сказав професор. Іван раптом виявив, що на Патріарших вже вечір. Значить, так довго професор розповідав. Або просто я заснув і все це мені наснилося?

Ні, напевно, розповідав, тому що Берліоз заявив, що розповідь був надзвичайно цікавий, хоч і зовсім не збігається з євангельськими розповідями. “Якщо ми почнемо посилатися на євангелія як історичне джерело…” – сказав професор, і Берліоз згадав, що те ж саме говорив Бездомному, йдучи по Бронній до Патріаршим

ставків. “Але боюся, що ніхто не може під-Верде, що і те, що ви нам розповідали, відбувалося насправді”, – зауважив Берліоз. “О ні, це може хто підтвердити!” – Заговоривши ламаною мовою, упевнено відповів професор і таємниче поманив обох приятелів до себе ближче. Ті нахилилися до нього… і він сказав: “Справа в тому, що я особисто був присутній при всьому цьому”. Треба йти дзвонити – він явно божевільний. “А диявола теж немає?” – Раптом весело поцікавився хворий у Івана Миколайовича. “Немає ніякого диявола! – Закричав Іван Миколайович. – Ось кара! ” Отже, треба було добігти
до найближчого телефону-автомата і повідомити в бюро іноземців, що на Патріарших ставках перебуває в стані явно ненормальний приїжджий з-за кордону консультант.

– Подзвонити? Ну що ж, зателефонуйте, – сумно погодився хворий і раптом пристрасно попросив: – Але благаю вас на прощання, повірте хоч в те, що диявол існує! Майте на увазі, що на це існує сьоме доказ, і вже саме надійний! І вам воно зараз буде представлено.

– Добре-добре, – фальшиво-ласкаво говорив Берліоз… і кинувся до того виходу з Патріарших, що знаходиться на розі Бронній і Єрмола-евского провулка.

А професор прокричав:

– Не накажете чи, я велю зараз дати телеграму вашому дядькові до Києва.

У самого виходу на Бронній з лавки назустріч редактору піднявся той самий громадянин, якого Берліоз прийняв перш за галюцинацію, тільки вже не повітряний, а звичайний – Берліоз розгледів в полусумерках його усішкі немов курячі пір’я, маленькі напівп’яні очки і високо підтягнуті, так, що було видно брудні білі шкарпетки,

Картаті штанці.

– Турнікет шукаєте, громадянин? – Тріснутим тенорком поцікавився

Картатий. – Сюди, будь ласка!

Берліоз підбіг до турнікета, і взявся за нього рукою. Повернувши його, він вже збирався зробити крок на рейки, як раптом засяяла напис “Бережись трамвая!”. Негайно підлетів і трамвай.

Обережний Берліоз, хоча і стояв безпечно, переклав руку на вертушці турнікета, зробивши крок назад. Але рука його тутже зісковзнула і зірвалася, нога, немов по льоду, поїхала вниз по бруковому укосу, інша нога підскочила вгору, і Берліоза викинуло на рейки. Він намагався за щось ухопитися: встиг повернутися на бік, підтягнув ноги до живота і побачив стрімко насувається на нього абсолютно біле від жаху обличчя вагоновожатої.

Вона рвонула гальмо, вагон смикнувся і підстрибнув, полетіли скла. Тут в мозку Берліоза хтось розпачливо крикнув: “Невже? ..” В останній раз майнула місяць, і стало темно.

З-під трамвая вискочило щось кругле, темне і застрибало по булижникам Бронній. Це була відрізана голова Берліоза.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Майстер і Маргарита – Доказ