Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Майстер і Маргарита – Понтій Пілат

Майстер і Маргарита – Понтій Пілат

“У білому плащі з кривавим підкладкою, човгає кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат”.

Найбільше на світі він ненавидів запах трояндової олії, а сьогодні цей запах почав переслідувати прокуратора з світанку, що віщувало нехороший день. Йому здавалося, що цей запах доноситься звідусіль. У нього був напад гемикрании, при якій болить півголови. Але справи не чекають. Він повинен вирішити, кого стратять

сьогодні на Лисій горі.

Приводять обвинуваченого, років двадцяти семи. “Ця людина був одягнений у стареньку і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола. Під лівим оком у людини був великий синець, в кутку рота – садно із запеченою кров’ю “. Він нібито підмовляв народ зруйнувати єршалаїмський храм. “Людина зі зв’язаними руками кілька подався вперед і почав говорити:” Добра людина! Повір мені…”” Прокуратора покладається називати тільки “игемон”, а тому він віддає обвинуваченого до рук ката, щоб повчив його. І ось знову людина

перед прокуратором.

Він відповідає на його питання, що звуть його Ієшуа, прізвисько Га-Ноцрі, він з міста Гамаль, як йому говорили, батько його був сирієць, постійного житла немає, весь час подорожує з міста в місто, рідних немає, він один у світі, грамотний, крім арамейської, знає грецьку. Пилат запитує його по-грецьки, чи правда це, що він збирався зруйнувати будівлю храму і закликав до цього народ. Той відповідає, що ніколи в житті не збирався цього робити і не підмовляв на це безглузде дію. Прокуратор звинувачує його у брехні, адже записано ясно, що намовляв зруйнувати храм. Обвинувачений пояснює, що це плутанина, і вона буде ще довго тривати.

Все через те, що той, хто ходить за ним з пергаментом, записує зовсім не так. Він заглянув одного разу в пергамент і жахнувся. Він благав спалити цей пергамент, але той вирвав його у нього з рук і втік. Пилат запитує, кого він має на увазі. Обвинувачений говорить, що це Ле-вий Матвій, колишній збирач податків.

Він спочатку лаяв, обзивався, але, послухавши його, кинув гроші на дорогу і пішов за ним… Він сказав, що гроші йому віднині стали ненависні, і з тих пір став його супутником. Але що ж він все-таки говорив про храм натовпі на базарі? “Я, игемон, говорив про те, що впаде храм старої віри і створиться новий храм істини.

Сказав так, щоб було зрозуміліше “. Але яке уявлення він, бродяга, має про істину? Що таке істина? “І тут прокуратор подумав:” Про боги мої.

Я питаю його про щось непотрібному на суді… Мій розум не служить мені більше… “І знову привиділася йому чаша з темною рідиною. “Отрути мені, отрути!”” “І знову він почув голос:

– Істина перш за все в тому, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти малодушно думати про смерть. Ти не тільки не в силах говорити зі мною, але тобі важко навіть дивитись на мене… Але муки твої зараз закінчаться, голова пройде “.

“Секретар витріщив очі на арештанта і не допісад слова”. А той тим часом продовжував свою промову, але секретар нічого більше не записував… намагаючись не пропустити жодного слова.

Обвинувачений говорить ігемону, що голова пройшла, чи не так? Йому треба б погуляти пішки по саду, а він з задоволенням буде його супроводжувати. Йому прийшли в голову деякі нові думки, які можуть зацікавити ігемона, адже він справляє враження дуже розумної людини. “Секретар смертельно зблід і впустив сувій на підлогу”. Арештант говорить між тим, що игемон занадто замкнутий, остаточно втратив віру в людей, прив’язаний тільки до свого собаки. Його життя мізерна.

Игемон наказує розв’язати руки арештанта. Він запитує його, не великий чи він лікар? Ні. Може, арештант знає і латинська мова?

Так, знає.

Игемон вимагає, щоб арештант присягнувся в тому, що не закликав до знищення храму. “Чим хочеш ти, щоб я поклявся”, – запитав, дуже пожвавішавши, розв’язаний. “Ну, хоча б життям своєю, – відповів прокуратор, – нею клястися самий час, так як вона висить на волосині, знай це!” – “Чи не думаєш ти, що ти її підвісив, игемон? – Запитав арештант. – Якщо це так, ти дуже помиляєшся “. Пилат здригнувся і відповів крізь зуби: “Я можу перерізати цей волосок”. – “І в цьому ти помиляєшся, – світло посміхаючись… заперечив арештант, – погодься, що перерізати волосок вже напевно може лише той, хто підвісив? “

Прокуратор питає, невже арештант вважає добрими всіх людей? “Всіх. Злих людей немає на світі “, – відповідає той. І це він проповідує.

У ігемона складається план: він розібрав справу бродячого філософа Ієшуа на прізвисько Га-Ноцрі, і складу злочину в ньому не знайшов. Бродячий філософ виявився психічно хворим. Внаслідок цього смертний вирок Га-Ноцрі, винесений Малим Синедріоном, прокуратор не затверджує.

Але з огляду на те, що божевільні, утопічні мови Га-Ноцрі можуть бути причиною заворушень у Ершалаиме, прокуратор видаляє Ієшуа з Єршалаїма і піддає його ув’язнення в Кемаріі Стратонова, тобто саме там, де резиденція прокуратора.

Але тут секретар подає йому ще один пергамент. Кров прилила до голови прокуратора. Він запитує арештанта, чи говорив він коли-небудь що-небудь про великого кесаря. “Відповідай!

Казав? .. Або… не… говорив? “- Пілат простягнув слово” не “і послав Ієшуа у своєму погляді якусь думку, яку як би хотів вселити арештантові. Він підняв руку, як би закриваючись від сонячного променя, і за цією рукою, як за щитом, послав арештантові якийсь натякає погляд. Але арештант чесно розповідає про добру людину Іуді з Кириафа, який запросив його до себе в будинок і пригостив. Він попросив Ієшуа висловити свій погляд на державну владу. Його це питання надзвичайно цікавив. “У числі іншого я говорив, – розповідає арештант, – що будь-яка влада є насильством над людьми і що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади.

Людина перейде в царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада “. Після цього зробити вже нічого не можна було. “Думки понеслися короткі, нескладні і незвичайні:” Загинув! “, Потім:” Загинули! .. ” І якась зовсім безглузда серед них про якийсь долженствующем неодмінно бути – і з ким?! – Безсмертя, причому безсмертя чомусь викликало нестерпний тугу “.

Пилат оголосив, що стверджує смертний вирок злочинцеві Іещуа Га-Ноцрі, і секретар записав сказане Пилатом.

Синедріон мав право з двох засуджених звільнити одного. Прокуратор поцікавився якого – Вар-раввана або Га-Ноцрі? Вони вирішили звільнити першого. Прокуратор м’яко наполягає на тому, щоб Синедріон переглянув своє рішення, адже злочин Опції раввана набагато важче, але той непохитний.

Клопотання прокуратора до уваги не береться. Прокуратор загрожує первосвященикові кайф. Хай він знає, що йому віднині не буде спокою. “Ні тобі, ні народу твоєму”, – говорить Пілат.

Плач і стогін почують вони. І тоді згадає первосвященик врятованого Опції раввана і пожаліє, що послав на смерть філософа з його мирної проповіддю!

Але у Пилата є ще справи, він просить Кайфу почекати, а сам піднімається на балкон і потім всередину палацу. Там у затемнених від сонця темними шторами кімнаті він має побачення з якоюсь людиною, обличчя якого було наполовину прикрите капюшоном. Побачення це було дуже коротко.

Прокуратор тихо сказав людині всього кілька слів, і той пішов. Пилат оголошує перед натовпом про звільнення Варраввана. Було близько десятої години ранку.

Майстер і Маргарита – Понтій Пілат

« Чоловік і жінка у сучасному світі (твір на суспільну тему)

Рондо »

Related posts: