Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження – за збіркою Мисливські усмішки – І варіант ОСТАП ВИШНЯ
11 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ОСТАП ВИШНЯ
Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою “Мисливські усмішки”)
І варіант
“Мисливькі усмішки” є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Це щирі любителі і охоронці природи, які кохаються в пташині і звіряткові, деревці і квіточці. Герої Остапа Вишні – люди високих
Вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки “Вальдшнеп”.
На початку твору ми стаємо свідками розмови людей, де звучить запрошення полювати вальдшнепів і категорична відмова. У чому ж річ? Відповідаючи на це питання, гуморист подає своєрідну вставну новелу, в якій герой говорить про свої чисті почуття любові до природи.
Тут і згадка про соловейка, що не співав, а “ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка”.
Ось
Заворожили вони мене! Да!”
Людські характери, порухи душі доповнює чаруюча природа квітучої України. У “Мисливських усмішках” вона не є фоном, вона жива і діюча. Автор звертається до живих істот, як до людей, співчуває та радить їм. Звірі та птахи виступають своєрідними героями творів Остапа Вишні.
Вони такі ж кумедні, як і їх полювальники. Письменник розуміє мову птахів та звірів, майстерно описує її. Коли перепел кличе свою кохану, то це буде чарівне стакато, іволга заливається флейтою, соловей не співає, а ридає.
З яким натхненням та любов’ю розповідає автор про маленьку і ніжну пташину в усмішці “Перепілка”: “Чудесна пташка. Вилупить свої жовтенькі пухнасті перепеленятка, отакісінькі, водить їх за собою й квокче. Ах ти ж моя матінко-квочечко!”
Яким треба бути спостережливим, як треба любити і знати природу, щоб так достовірно передати найтонші її нюанси, як це робив Остап Вишня! Письменник вступає у невимушену розмову з зайцем-рекордсменом в усмішці “Про мудрого зайця”. У творі “Дикий кабан, або вепр” мисливцеві ввижається сікач, що людським голосом каже: “Злізайте, дядьку, з дуба, чого ви туди залізли”.
В усмішці “Короп” знаходимо чудово виписану світанкову картину, коли “перший ніжний промінь дубові крони прорізує і листя дубове золотить”. Українська осінь чарівно описана у творі “Вальдшнеп”. Вона щедра своїм багатством, але й трагічна угасанням своєї краси.
У ту пору року “ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось – ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним…”. Але тут ми не відчуваємо песимістичного настрою, бо на місці жовтого листя навесні “молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь”.
“Мисливські усмішки” сповнені гніву до винищувачів рідної природи, браконьєрів: “Браконьєр – це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу, дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет…” У творах Остапа Вишні все живе, сміється, радіє. Струмочки весело співають, сонечко усміхається, пташки шлють привітання, берізка кокетує своїм станом, дуби обнімаються вітами з ріками і т. ін.
У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити ЇЇ й криється неповторність і незабутнє враження від прочитання “Мисливських усмішок” Остапа Вишні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)