Майстерність сатиричного і гумористичного зображення у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, яка вже протягом більш як ста років від часу написання залишається цікавою та привабливою для читача, завдячує цим у першу чергу м’якому гуморові та ущипливій авторській іронії, іноді – сатирі. Ці особливості стилю твору – насамперед виразно ментальні – грунтуються на глибокому знанні української сміхової культури, її найкращих перлин.
Уже перша тривала розмова Лавріна з Карпом демонструє багате, різноманітне використання народних порівнянь, метафор, прислів’їв, приказок.
Цілком у народному дусі описано всілякі пригоди та видива підпилого Кайдаша. Власне, у самих його п’яних “одіссеях” смішного мало, але іронічне ставлення до кумедного поводження п’яниці завжди було однією з легких форм людського осуду, на який не можна було не зважати. Викликані алкогольною гарячкою традиційні “чортики”,
Але, мабуть, найбільш яскраві гумористичні та сатиричні картини присвячені в повісті розвиткові “бойових дій” поміж сім’ями Кайдашенків. При цьому основним прийомом художнього зображення є спостереження за тим, як виникає “багато шуму з нічого”. Причому починається все дуже здалека, ще тоді, як суворий Карпо, залицяючись до Мотрі, каже їй: “Ану, Мотре, заплач! Я ще зроду не бачив, як дівчата за глиняниками плачуть”. Це тільки інтродукція до майбутніх баталій за мотовило, за курку, за кабанця, за грушу.
Сміх і сльози! Автор навмисно вибирає якусь дрібницю, щоб підкреслити: завзяття і зусилля, непогамовна лють і сили, потрачені на відвойовування кожного клаптика життєвого простору, – чи варті вони предмета суперечки? Тут же йдеться не лише про володіння тією чи іншою річчю, а більше про те, “чиє буде зверху”. І тому, коли по хаті літають горщики, однією стороною трощені, а іншою врятовані “від наглої смерті”, коли нічна “розбійниця” Мотря бовтається на драбині до горища, із відвойованою куркою в руці і повною пазухою відібраних яєць, а Лаврін намагається струсити її з усім отим добром додолу, то все це викликає цілком природній сміх читача. Сама по собі історія сімейної колотнечі також є доволі невеселою.
Але автор засобами сміху щоразу повертає ситуацію таким боком, що безглуздість, комічність того, що відбувається, стають особливо рельєфними. Для підсилення ефекту письменник навіть вдається до піднесеного, врочистого пісенно-народного стилю: “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти… ” А далі, умисним контрастом до цього удаваного пафосу, – такі добірні, смачні, “талановиті” та розлогі взаємні лайки “воюючих сторін”, що мимоволі пригадаєш Довженкову героїню, якій “можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла”, бо це була пристрасна “творчість її палкої, темної, престарілої душі”. Так і в “Кайдашевій сім’ї”.
Постійна війна, постійне прагнення знайти винуватого в усіх негараздах нелегкого селянського життя поступово перетворюються на самоціль, на найбільш захоплюючий зміст існування.
Письменник настільки переконливо зобразив стійкість протистояння своїх невгамовних персонажів, що, здається, сам опинився під магічним впливом цієї обставини. Таке враження залишає фінал. Всохнула “груша роздору”, бо інакше боротьба за неї, за продаж плодів на ярмарку і таке інше продовжили би повість ще не однією сторінкою, зробивши з неї твір без кінця – життєпис войовничої династії Кайдашенків.
Майстерність сатиричного і гумористичного зображення життя, а саме його кумедних, а то й непривабливих сторін, дозволяють абсолютно впевнено сказати, що одним із найважливіших персонажів повісті “Кайдашева сім’я” і одним із найдієвіших її художніх ефектів є сміх, рятівний, оздоровлюючий, який дозволяє читачеві, спостерігаючи за напастями героїв твору, порівнювати свої вчинки та вади з їхніми. І зробити корисні висновки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)