“Марія” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу (2 варіант)
До зображення образу матері звертався не один письменник. Згадаємо, наприклад, образ матері у Тараса Шевченка, його наймичку, яка готова йти за своїм сином хоч на край світу, його божественно-міфологічні образи матерів з дитиною, згорьовних українських жінок. Та й кожен український поет чи прозаїк так чи інакше виписував у своїх творах її – першооснову людського існування, найголовнішу людину для кожної людини, Матір.
Символічна назва роману Уласа Самчука – “Марія” – немов готує читача до певного куту зору на центральний образ
Тому образ її неоднозначний, глибокий, як саме життя.
Чи можна назвати героїню роману Уласа Самчука звичайною жінкою? І так, і ні. Так, Марія є уособленням усіх українських матерів, що підтверджує й посвята до роману: “Матерям, що загинули смертю на Україні в роках 1932-1933”. Але вона й незвичайна,
Розповідь про життя матері-селянки носить у Самчука характер легендарності, чому сприяє масштабність змалювання життя Марії. Недарма письменник, немовби прагнучи бути об’єктивним і точним, зазначає: “Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі”.
З одного боку, перед читачем постає життя звичайної жінки, що народилася в простій сім’ї, рано осиротіла і зазнала багато горя й радостей. Залишалася вона завжди сильною і вміла радіти, вміла виливати свої почуття в пісні. Щедрою була Марія до землі й людей, вміла працювати й відпочивати, сумувати й радіти, не боялася щирості почуттів і вчинків.
А ще вміла вона усім серцем любити: землю, людей, природу, пісню. І коли покохала дівчина, то віддала усю душу своєму коханню, не могла, здається, її втримати б і весняна повінь. Та життя буває жорстоке до кохання, і обставини зруйнували щастя дівчини, забравши у неї коханого, коли пішов той служити до армії.
Чи зрадила Марія своє кохання, коли пішла заміж за Гната? Ні, вона просто з притаманною їй щедрістю душі пожаліла людину, яка потребувала ласки й опіки, любові й прихильності. Тому й вийшла за нього дівчина. І намагалася із відвічною жіночою терплячістю й смиренністю побудувати сімейне щастя, звити затишне гніздечко. Дітей родила Марія, та відібрав у неї Бог дітей. І горе оселилося в її серці. Чи не є істотною та деталь, що діти від Гната помирали?
Немов не могли жити, народжені не в коханні, а в обов’язку. Та й не відповідало це присилуване щастя щирості душі Марії, не могла вона прикидатися ні щасливою, ні нещасною. Тому й кинулася, неначе в омут, за своїм коханим, пережила горе й нестатки, грубість і байдужість, а потім силою своєї любові змогла зламати крижаний панцир Корнієвої душі, повернувши його до селянської мудрості та доброти.
Сила материнської любові рухала усіма вчинками Марії, і доля її материнська не була легкою. Живими лишилися всі її діти, народжені в любові, тільки пішли різними шляхами. Старший, Демко, під час Першої світової війни потрапив у німецький полон, з якого не повернувся, отже, його мати віддала війні.
Наймолодший син, Лаврін, був репресований як ворог народу. А середній, Максим, багато в чому схожий на батька, одягнув у роки революції шкірянку та взяв до рук маузер, ставши втіленням сліпої бездумної сили, яка знищила і його брата. Усіх їх ростила Марія однаково, та не вдалися всі чомусь у матір та батька, немов час новий буремний творив їх за своїм бажанням. І мати прощала дітям доти, доки не переступали вони межу людяності, турбувалася про них до останнього свого подиху. І в часи лихоліття, немов горлинка крилом, намагалася прихистити.
Марія стала справжнім втіленням материнської любові в усій її сакральності і непереможній силі. Вона – уособлення усіх матерів землі, простих хранительок домашнього вогнища, простих і прекрасних, добрих і здатних до прощення. Саме до них, до матерів, звертається на останніх сторінках роману Гнат: “О матері! І ви, дівчата, і ви, мужі!.. Ви, що виростали серед безкраїх ланів, залитих морем хліба, залитих піснею і залитих потом.
Кажу вам велику правду. Повстаньте і повірте в себе. Повірте в вашу силу, у вашу землю!”
Матері святі, як і Божа Матір, вони – опора існування людини!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)