Метафоричність мови в поезії Б. Олійника (1 варіант)

Література – це мистецтво асоціацій. Її основний виражальний засіб – слово. Мова художньої літератури багатюща на різні тропи: епітети, метафори, синекдохи, паралелізмі!, гіперболи, які виконують роль творення художнього образу. Улюблені засоби творення образів складають індивідуальний стиль кожного письменника, саме тому ми не сплутаємо вірш Т. Г. Шевченка і вірш І. Ф. Драча, відрізнимо прозовий уривок І. Нечуя-Левицького від уривка з твору Марка Вовчка.

Свій неповторний авторський стиль має і видатний український письменник Борис

Ілліч Олійник, мова творів якого яскраво метафорична.

Метафора – це один із основних тропів поетичного мовлення. У ній сутність одних явищ і предметів розкривається через інші за схожістю чи контрастністю. І чим віддаленіші зіставні об’єкти у вірші, тим яскравіша метафора, тим більше вражень і відчуттів дарує вона читачеві. Існує кілька різновидів метафори, наприклад, коли конкретне явище поєднується з ознаками іншого конкретного явища чи предмета, коли ознаки конкретного явища накладаються на абстрактне явище тощо. Прикладом першого різновиду може бути сполучення “лілея руки”, коли письменник змальовує

білу, ніжну руку коханої у поезії “Мелодія”:

Це приходить, мов сон. Це приходить до мене із марень:

Теплий шепіт і схлип… чи сльоза, чи роса од ріки?

І на обрій вечірній ляга, мов на еллінський мармур,

Ледь означений профіль і тиха лілея руки.

В іншій поезії метафори дозволяють створити Б. Олійнику романтичний узагальнений образ коханої, яка вічно кличе до звершень, незважаючи на століття, на епохи. “Вага століть” не може зупинити закоханого на цьому шляху, якщо кличе його дівчина, що стоїть на розі вітрів, не згинаючись під ними:

Я спокійно б лежав під вагою століть,

Я б давно вже й землею став,

Але ж бісова дівка на кручі стоїть,

Обгорнувши вітрами стан.

Метафора дозволяє поету малювати картини природи й оживлювати їх, поєднувати колір і запах, уповільнювати час або пришвидшувати його. Вислів “пливуть отари” розгортає картину повільного руху втомленої і ситої худоби:

Зоря любистком пахне над Дніпром.

Пливуть отари в надвечір’я з паші…

Оскільки більша частина поезій Б. Олійника присвячена зображенню матері, то найцікавіші метафори зустрічаємо саме в них. Ці метафори дозволяють змалювати привабливий, добрий, щирий і теплий образ матінки-“горлиці”, “ластівки”, “сонечка”, до якої звертається вдячний син. Мати, бажаючи дитині найкращого, оберігає її спокій, полегшує життєву дорогу:

Мати сіяла сон під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,

А мені – сонячно.

Одним із різновидів метафори є персоніфікація, тобто оживлення неживих предметів. У Б. Олійника живе все навколо, природа може радіти і сумувати. Наприклад, у поезії “Пам’яті Павла Тичини” природа й людина рівно співчувають втраті:

Він пішов… На ворота схилилася пісня…

Коли осінь вмирає на сивому-сизому вітрі,

Ми старієм на рік за законами вічного права.

Різновидом метафори є також алегорія. Немає рівних цілій поемі алегорії Б. Олійника “Крило”, в якій письменник зображує розгорнутою метафорою гармонійне життя людини і природи, втрату віри в добро.

Борис Ілліч Олійник талановито використовує багате джерело метафоріки українського художнього мовлення, а також активно витворює за допомогою такого засобу, як метафора, власні неповторні художні образи, які вирізняють його поезії з-поміж інших.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Метафоричність мови в поезії Б. Олійника (1 варіант)