МЕТЛИНСЬКИЙ АМВРОСІЙ

МЕТЛИНСЬКИЙ АМВРОСІЙ (псевд. – Амвросій Могила; 1814, с. Сари, тепер Гадяцького р-ну Полтавської обл. – 10.07.1870, м. Ялта) – поет – романтик, перекладач.

Походив із дворянської родини, по лінії батька – з козацької старшини. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, згодом в одній із Харківських гімназій та Харківському університеті. По закінченні навчання (1835) працював помічником бібліотекаря університетської бібліотеки. Захистивши магістерську дисертацію (1843), став професором російської словесності в Харківському університеті.

1849

р. захистив докторську дисертацію на тему “Взгляд на историческое развитие теории прозы и поезии” і обійняв посаду ординарного професора Київського університету, на якій працював до 1854 р. Опісля повернувся до Харкова, певний час проживав у Женеві й остаточно поселився в Ялті, де й скінчилося життя письменника.

Центральне місце в літературній спадщині А. Метлинського, розпочатій у 30-ті роки публікаціями в альманахах “Молодик” і “Сніп”, посідає книга віршів “Думки і пісні та ще дещо” (1839), споряджена “Заметками относительно южнорусского языка”, переробки з якої увійшли до “Южного

русского сборника” (1848).

А. Метлинський протягом усього життя вивчав народну поезію. Записи її лягли в основу збірника “Народные южно-русские песни” (1854). Він є автором наукового дослідження “Речь об истинном значений поезии” (1843), передмови до “Южного русского сборника” та збірки Л. Боровиковського “Байки і прибаютки”.

Основний настрій поетичної творчості А. Метлинського – туга за втратою

Мотив “національної туги” зумовлює й характер псевдоніма поета. У невідповідності колишньої слави рідного краю і її занедбаності в сучасному поет вбачає загибель для народу, його мови, права на існування якої захищав, тощо. Система образів поета – романтика вибудувана на протиставленні двох епох: епохи розквіту козацтва й національної слави України та епохи сучасного йому занепаду.

А. Метлинський вважав мову тим стабілізуючим і формуючим чинником, який дає значний імпульс народові в його розвитку. Не випадково поетична збірка “Думки і пісні та ще дещо” розпочинається зі студії “Заметки относительно южнорусского языка”. Поет сподівався, що тужні пісні донесуть до нащадків мову, яка “із дня на день забувається і замовкає”.

Система поетичних образів А. Метлинського формувалася в річищі національних реалій: це предмети і явища буття, що характеризують життєвий світ українця. Характерно, що певні образи в поета переросли в символи: “Бандура” (назва однойменного сонета) для нього не лише музичний інструмент, а й доля української пісні і втілення докору сучаснику в тотальному забутті визначних прикмет минувшини.

Уболівав А. Метлинський за те, що вже “не чувати дідівської мови” (вірш “До вас”), закликав свого героя не зрікатися колишньої вольниці, не забиратись у “панські хороми”, бо є вища мета в житті козака: “…під конем трощити Ворогів наших невірних проклятії кості”. Зрадником називав того, хто покидав рідний край (вірш “Зрадник”), У творі зливаються образи родини та України. Зрадникові адресує поет своє застереження й прокляття: “Хто свою віру, хто край свій покине, Хай той без роду на чужині згине”, “Бо вій од себе долі не знатиме”, “Сам він од себе в пущі тікатиме”, “Йому пісня в серці вуглем горітиме”.

Складна архітектоніка вірша “Козак, гайдамак, чумак”, у якому заспів обрамлено монологом кожного з героїв. Якщо першого, носія волі, дівчина благословляє обороняти “Мати-Україну й мене, її доню!”, то другий вже обстоює саму волю, а третьому дістається лише горе. Діалог сина і батька в поезії “Козача смерть” – це високого душевного болю поминальне слово над ними самими, полеглими в степу, политому козацькою кров’ю і вкритому чорним воронням.

Мелодійні вірші А. Метлинського, що постали не без впливу фольклору та книжної словесності, здебільшого мінорні, часом дидактичні. їхня художність походить від поетизації степу, козацького роздолля, укоханої старовини. Лірик надавав постбайронічній “світовій тузі” національних рис. Освоював, трансформуючи, мотиви цвинтарної поезії (“Підземна церква”), Його баладам притаманний фантастичний компонент, хоча загалом вони тяжіють до реалістичного зображення (“Глек”), Дещо пізніші твори А. Метлинського (40-50-х років) продовжили вже опрацьовані мотиви (“Рідна мова”, “Ополчение казаков”) і водночас виявили нові риси – вищу питому вагу біографічного (“Ще день життя минувся…”), лаконізацію лірики.

Головна її частина “позначена справжнім обдаруванням і відмітна особливою художністю” (М. Костомаров).

Добрим художнім смаком позначені вільні переклади й переспіви А. Метлинським словацьких і сербських пісень, чеських і польських поетів, фрагментів “Краледворського рукопису” та німецької романтичної лірики.

Творчістю А. Метлинського українська література на певному етапі свого розвитку визначила погляд на роль історії у формуванні свідомості. Самобутні вияви національної дійсності у його творчості стали предтечею пізніших романтико-історичних творів українських митців.

Літ.: Студинський К. Кілька слів про генезу творів Амвр. Метлинського // Думки і пісні Амвросія Метлинського. Л, 1897; Вишневський Н. Невідомі вірші Амвросія Метлинського // Рад. літературознавство.

1970. № 7; Гнідан О. Історія української літератури XIX – початку XX ст. К., 1987.

Л. Задорожна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

МЕТЛИНСЬКИЙ АМВРОСІЙ