“Ми з тобою однієї крові?… ” (“Мауглі” Р. Кіплінга)
КІПЛІНГ ДЖОЗЕФ РЕДЬЯРД
(1865-1936)
Відомий англійський поет, прозаїк, літературний критик, лауреат Нобелівської премії (1907). Кіплінг народився і деякий час жив в Індії, навчався у приватних школах Англії. Літературну діяльність розпочинав як поет. Одразу ж здобули популярність його поетичні збірки “Департаментські пісні та інші вірші” (1866), “Пісні казарми” (1892), “Сім морів” (1896). Особливе обдарування літератор виявив у жанрі короткого оповідання.
У Індії та в Англії його збірки “Місто страшної ночі”, “Сватання Діни
У цих книгах поєднані поезія і проза, автор стверджує ідею гармонії людини і природи.
“Ми з тобою однієї крові?… “
(“Мауглі” Р. Кіплінга)
Людина є дитям природи. Завжди була і буде з нею пов’язана, хоча іноді намагається це заперечити. Колись
Ми від’єднались від свого коріння, можливо, саме через це нас спіткали такі біди.
Про життя людини поряд із вільними, не замученими (людиною у зоопарках) тваринами ми можемо прочитати у книзі відомого англійського письменника Редьярда Кіплінга “Мауглі”.
У творі мова йде про Мауглі – маленьке людське дитинча, яке одного разу теплого літнього вечора увійшло до нори вовків. Батько Вовк і Мати Вовчиця дуже полюбили його і прийняли в свою родину. Зграя дала згоду – і хлопчик ріс серед вовченят, немов серед рідних братів та сестер.
Дика природа оточувала Мауглі. Дикі, темні ліси, перевиті ліанами, бамбукові зарості, болота – весь цей дикий світ, населений вільними хижими тваринами.
У хлопця були вчителі, які викладали йому по-різному і лише свої “предмети”. Справедливий і відважний батько Вовк, трохи вайлуватий, але добрий ведмідь Балу, чорна “готична” пантера Багіра, великий слон Хатхі – всі вони пестують людську дитину, вчать її різним (суворим, але справедливим) законам Джунглів, і всім мовам, якими він навчився говорити дуже важливі слова: “Ми з тобою однієї крові… ” У цьому були єдині усі звірі. Незважаючи на різні характери, вони завжди могли об’єднатися і допомогти один одному у скрутні часи.
Ця єдність дає сили Мауглі приручити Червону Квітку і здолати Шер-Хана.
Тваринам – героям книги – Кіплінг надає суто людських рис: здатність розмовляти, думати. Але до того ж він настільки майстерно описує їх поведінку, спосіб життя, що читачі не тільки захоплюються незвичайним сюжетом, а й дізнаються багато нового про тварин. У дивовижно реалістичних описах вони постають перед нашими очима, здається, ще трохи – і можна буде руками доторкнутись до барвистого візерунка на спині Каа, чорної шовковистої шерсті Багіри.
Я не живу у джунглях, але знаю, що у тварин є чому повчитись. У мене вдома є кішка, яка нагадує Багіру в мініатюрі. У неї також чорна шовковиста шерсть, великі зелені очі, що просвічують твою сутність своїм пронизливим холодним поглядом, м’які, але сильні лапи з гострими кігтями, граційна хода. Я назвала її Пантерін (від німецького “пантера”), та коли в неї добрий настрій, я кличу її просто Панті. їй ніколи не накажеш, що робити, вона завжди буде діяти так, як вважає за потрібне. У кішки немає господаря, бо вона – рівноправний член нашої родини. Іноді мені здається, що Панті ніби розмовляє зі мною. І навіть коли вона мовчить, поважно сидячи в мене на колінах, я знаю, що наше з нею спілкування не припиняється.
На жаль, людина втратила можливість досконало розуміти мову тварин, але якщо б я її знала, я б розпитала Панті, як виходить у неї бути такою незалежною і водночас ласкавою, граційною, гарною – справжнім втіленням досконалості.