Міфи – як педагогіка Людського життя
Що таке міф? У повсякденному розумінні – це насамперед античні, біблійні й інші стародавні “казки” про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв – Зевсі, Аполоні, Діонісі, Гераклі, аргонавтах, що шукали “золоте руно”, Троянській війні і халепах Одіссея.
Саме слово “міф” має давньогрецьке походження й означає саме “переказ”, “сказання”. Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, пізніше їм стало відомо про арабські, індійські, німецькі,
Що дивно: виявилося, що на визначеній стадії історичного розвитку більш-менш розвита міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і розповіді тією чи іншою мірою повторюються в міфологічних циклах різних народів.
Так повстало питання про походження міфу. Сьогодні більшість
В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне – “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.
Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).
Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне – демоністичний, які полягали у вірі в духів (від грецьк. daimon – “дух”). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем’яного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот – духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.
В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне – теїстичний, пов’язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту – Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому.
Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. За свідченням Геродота, наприклад, деякі первісні племена вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу.
В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння в ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період ймовірна наявність великих родів, інтенсивно йде формування племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у релігійному потоці духовності, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок українському та іншим народам.
Педагогічний вплив міфології на суспільство полягає, в першу чергу, в тому, що встановлюються певні правила взаємозв’язків між тими чи іншими явищами як природного, так і соціального характеру, вибудовується своєрідна ієрархія почуттів, людських та загальносуспільних рис, які засуджувалися чи підтримувалися уявними небесними силами тощо.
Також міфологія відкриває широкі можливості в області фантазії, уяви. Міфологія також виступає головним фундаментом зародження людської думки, яка намагалася пояснити незрозумілі речі, стимулювала виникнення філософії.
Для доказу вищесказаного давайте розглянемо основні тематичні цикли міфів і їхній зміст. Міфологічні мотиви, як правило, сполучаються в одному міфі: докладний опис первісного стану завершується докладною розповіддю про обставини утвору Всесвіт.
Антропогоністичні міфи є складовою частиною міфів космогонічних. Відповідно до багатьох міфів, людина створюється з найрізноманітніших матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Найчастіше, творець створює спочатку чоловіка, потім жінку. Перша людина звичайно наділена даром безсмертя, але він утрачає його і стає в джерел смертного людства (такий біблійний Адам, що вкусив плодів із древа пізнання добра і зла).
У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка-тварини (мавпи, ведмедя, ворона, лебедя).
Міфи про культурних героїв оповідаю про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду – давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (у дослівному перекладі – “мислячий колись”, “передбачуючий”) наділив розумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одягу, вважати, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, ворожити, упровадив державні початки і правила спільного життя.
Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом:прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні мучення – орел вкльовує йому печінка, що щодня виростає знову.
Есхатологічні міфи оповідають про долю людства, про пришестя “кінця світу” і настанні “кінця часів”. Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні представлення, сформульовані в знаменитому біблійному “Апокаліпсисі”: гряде друге пришестя Христа – Він прийде не як жертва, а як Страшний Судія, що піддає Суду живих і мертвих. Наступить “кінець часів”, і праведники будуть визначені до життя вічної, грішники ж до вічних мучень.
При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі пронародження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібализму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества – свідчення патріарха.
Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно – фетешистську. Грецька міфологія зв’язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед гінетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл – син морської богині.
Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце – бик, Інах – ріка і цар Агроса.
Величезна кількість рудиментів має метаморфозний характер : Зевс одружується з Данаєю у вигляді золотого дощу.
З іконографічних рудиментів, тобто Стосовних до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа, до прикладу совині очі в Афіни, коров’ячі в Гери.
Міфологічному образу супроводжують функціональні рудименти : перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона.
Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутні розвиток міфу : до приклада в Гесіода єхидна – напівзмія, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям, Цей мотив відкидання єхидни, елемент у міфі об’єднуючий прагнення людини приборкати стихійні сили природи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)