Міфологізм Б.-І. Антонича
I. Давнє українське язичництво. (Могутній талант митця, який вийшов із лемківської сільської родини священика, формувався під впливом українського фольклору. Тому поезія Антонича ввібрала символіку слов’янського язичництва і біблійні мотиви. Майже всі твори поета мають сюжети біблійних легенд, де чітко проглядаються образи Христа, Марії, Бога-Отця, а також різних святих, схожих на язичницьких. У своїй першій збірці поезій “Привітання життя” Б.-І.
Антонич створює дивовижний міфосвіт з різними мотивами, образами, метафоричними перенесеннями.
II. Найважливіші риси поетики Б.-І. Антонича. (Міфотворення в поезії Антонича – це спосіб відновлення гармонії між людиною та світом, національне забарвлення астральної символіки. Саме злитість астральної тематики із землепоклонними мотивами й органічне поєднання ліричного героя зі світом природи дають поетові змогу повернутися до стихійних проявів людської душі.)
1. Творення образності. (Баладні метаморфози та аналогії обрядових пісень є тими основними джерелами, що живлять Антоничеву поезію. Поширений
2. Авторське міфотворення. (Українські міфи, в основі яких – астральна символіка, творчо переосмислені Б.-І. Антоничем. Поет вдається до централізованих образів світил із чітко визначеною метою.
Сонце, місяць і зорі виступають у творах “Привітання життя”, “Три перстені”, “Книга Лева”, “Ротації” в різних образах, можуть асоціюватися з явищами культури та цивілізації. У язичницьких міфах світила відіграють визначну роль, бо вони не поступаються метафоричним відповідникам і ні з чим не порівнюються.)
3. Поетичні асоціації. (У вірші “На шляху” Б.-І. Антонич використовує прийом асоціації місяця, що зранку втрачає силу, зі стертою монетою, і це зумовлює образ дня:
І день ховає місяць в кручу, мов у кишеню гріш старий.
Далі з’являється децентралізований образ сонця, яке зранку не набуло своєї повної сили, тому нагадує несміливого юнака:
Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах.
В асоціативному образі ранку – хлопчик, під ногами якого “дзвенить, мов мідь, широкий шлях” небесний, проступає постать Ісуса, який несе у світ сонце правди й благодаті для всіх народів.)
4. Образи-символи. (Б.-І. Антонич широко використовує різноманітні образи-символи, наприклад, ідею вічного колообігу життя і смерті, відродження живої природи відбиває образ веретена. Півень – передвісник світанку, символ життя, вогню й сонця, а також домовитості й господарності. Вода – це жіноча першооснова світобудови.
Яблуко в, українській міфології вважалося атрибутом богині благополуччя, гармонії, щастя, любові – Лади. Прикметною рисою кожної Антоничевої збірки є циклізація образів-символів за принципом кола.)
III. Апокаліптичні мотиви. (В українській демонології існував птах Лунь, що хапав душі і відносив у потойбіччя. Кожне місто мало свого покровителя – генія доброго чи злого – в Антонича він злий. Наприклад, у “Баладі про блакитну смерть” образ місяця роздвоюється на кота, що скрадається дахами і стає свідком загибелі закоханих.
Образ зруйнованого сонця знаменує собою кінець світу у вірші “Й Земля розкрила зворів пащі”. У вірші “Сурми останнього дня” апокаліптичні мотиви звучать у зіставленні різнопланових явищ: “міщанський бог рахує зорі, душі та монети”.)
IV. Б.-І. Антонич “життя розумів як життя”. (Аналізуючи творчість Б.-І. Антонича, можна сказати, що він постає в різних ракурсах. Антонич-митець живе у світі реального і міфологічного, усвідомленого і псевдосвідомого, де життя межує зі смертю. Антонич-християнин наче замолює гріхи перед “своїм” Богом, припадаючи до язичницьких джерел.
Антонич-поет приймає задані “правила гри” і щиро вірить, що чинив гріх, спокушеций магічним світом предковічних міфів і символів. Вдячний за дароване йому натхнення, поет співає похвальні псалми Богу “словами-зорями”, “словами-перлами”.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)